42. Вкажіть на заходи самодержавства, спрямовані на ліквідацію пропасті між урядом і громадськістю напередодні та на початку революції 1905-1907 рр.

Уряд 18.02.1905 р. видав одночасно 3 з-ни у яких проявилася перша поступка царя. Саме 18 лютого був опублікований Рескрипт новому міністру ВС Булигіну. У рескрипті йшла мова про можливість залучення до законодавчої діяльності найдостойніших представників народу.

Однак цьому рескриптові суперечив інший документ. Зокрема Маніфест від 18.02.1905 р. продовжив лінію урядового повідомлення від 12.12.1904 р., підкреслюючи непорушність основ російської жеожави, різко засуджував будь-які нападки на ці основи.

Проте указ Сенатові оголошував про ліберальні заходи. Він надавав всім право висловилюватися з питань удосконалення державного порядку. Раді міністрів ставилося завдання приймати і вивчати всі проекти реформ, незалежно від того, ким вони подані.

Яка ж реакція послідувала на ці протеречиві закони. Земські збори були в захопленні від цих заходів, не дивлячись на те, що мова йшла про скликання нарадного представництва із дорадчими функціями, при збереженні монарїії рішення Миколи ІІ скликати народне представництво віталося не тільки одними славянофілами. Шипов який стояв за законодорадче народне представництво.  Вітали його також і конституціоналісти, так як вони віддавали перевагу нереволюційноу шляху розвитку.

Але та обставина, що представники земства і взагалі громадськості не були залучені до роботи наради, створення якої передвбачалося рескриптом  від 18 лютого 1905 р. для підготовки закоу про передбасуване народне представсництво (Булинінську думу). На думку земської громадськості це було в протиріччі з духом всієї реформи. В результаті члени Союзу визволення на ІІІ земському зїзді  змогли використати це розчаруванння і створити негативний настрій. Більшість ще наполегливіше, ніж раніше, настоювала на тому, що вона не підтримає уряд і не погодиться на створення народного представництва з читсо жорадчими функціями.

Таким чином відбувя розкол між більшістю і меншістю . зясувалося є межа дольше якої йти разом неможливо, якщо неможливо ліквідувати принципові розбіжності.

Здавалося, що цьому процесові нцщо не може стати на заваді. Так вже на 22 травня 1905 р. був призначений з`їзд представників земства, які пристали до меншості. Мета – вияснити своє відношення довиборів у Булигінську думу. Кjли ці представники зібралися у Москві, отримано було відомості про знищення російського флоту японцями біля Цусіми.

Організаційне бюро земських зїздів, тобто представників більшості, виходячи із такого тяжкого удару, нанесеного батьківщині, запропонували меншості скликати загальний земський з`їзд у Москві  24 травня.

З`їзд цей став відомий під назвою «коаліційного». Меншість йшла на зїзд з метою підтримати владу у важку хвилину. Більшість прагунула добитися від влади зміни державного ладу.

Недивлячись на те, що обидві течії підкреслили, що слід відмовитися від розгляду спірних питань, тим не менше обговорення були довгними і пристрасними. Якогоб питання не торгулися, скрізь на штовхувалися на основну проблему, яка ніким небула відприто висловлена, але вона скривалася у встому і ніким небула відкрито висловлена, але вона скривалася у всьому і заслоняла на 4-му зїзді так сами, як і на 3-му всі інші питання, а саме: «чи продовжують земці бажати спільних дій з історичною владою, тобто реформи зверху, чи, зневірившись у владі, вони примирилися з революцією і бажають довести її жо тієї напруги, щоб влада вступила їй місце.»

Коаліційний зїзд прийняв рішення звернутися до царя з метою вимогі від влади негайної зміни державноголаду згідщно тієї програми, яка була схвалена більшістю зїзду в листопаді 1904 р.. тобто переходу до конституційного ладу, а не для того щоб шляхом угод з державною владою підняти престиж російської держави у той трагічний момент.

І 6.06.1905 р. депутація земців на чолі з князем М.С.Трубецьким була прийнята царем.

Трубецький вказав у промові, що депутацією керує посуття обовязку і усвідомлення величезної загальної небезпеки… найбільш небезпечний аспект сикти якаохопила всю ждержаву, це загальна дезорганізація, при якій державна влада приречена на бездіячльність… Підкреслив, що цар вказав вірний вихід із цієї кризи – скликання народних представників. І депутація вірить у правильністьтакого рішення. Народне представництво повинно забезпечити внутрішнє примирення і «перетворення держави». Тому рпродне представництво не може носити цензавий характер. Важливо точно визначити місце і поле діяльності бюрократії, яка не повинно узурпувати державних прав царя, вона повинна стати відповідальною і т.п. накінець Трубецький вказав на необїідність негайно допустити вільну дискусію всіх цих питань на зборах і в пресі.

Микола ІІ підкреслив, що не сумнівається в тому, що депутацією керує почуття любові до батьківщини.

Найближчу мету можна було вважати досягнутою. Вперше цар був дійсно схвильований голосом іншого світу. Впреш із його вуст почуті слова, подібні на щиросердечну обіцянку реформи і як би розуміння її необхідності.