64.Антибільшовицькі виспупи в армії в 1920-1921 рр.

Однак виступи проти радянської влади, хоча і носили запеклий характер, були стихійними і розрізненими, не користувалися масовою підтримкою населення і проходили на тлі відносно швидкого і мирного встановлення влади Рад майже повсюдно.

Антибільшовицькі лідери створювали свої збройні формування відособлено один від одного, використовуючи досвід колишньої російської армії. В Новочеркаську в листопаді 1917р. була утворена Олексіївська організація. З кінця грудня вона стала іменуватися Добровольчої армії, яку очолив генерал армії Л.Г.Корнилов. У Донської області генерал П. Н. Краснов у квітні 1918р. приступив до формування Донський армії. На сході Росії на початку 1918р. за сприяння англійських офіцерів формувалися загони під командуванням комісара Тимчасового уряду в Забайкаллі потомственого козака осавул І.М.Семенова і отамана уссурійських козаків осавул І.М.Калмикова. На території Китаю, в Харбіні, створював свої збройні загони генерал Л.Хорват, а в Поволжі дворянин полковник В. О. Каппель. Під керівництвом Комітету членів Установчих зборів в Самарі велася робота по організації Народної армії. В квітні 1918р. Уральський військовий уряд, який очолював меншовик Г.М.Фомічев, створило Уральську армію, а Тимчасовий Сибірський уряд (Голова П.В.Вологодскій) в червні - Західно-Сибірську (з кінця липня - Сибірська) армію. На півночі за активної участі союзників формувався Слов'яно-британський легіон, в Прибалтиці - добровольчі стрілецькі батальйони з російських, прибалтійських німців, литовців, латишів і естонців. Центральна Рада в кінці 1917р. почала формування українських частин. У Закавказзі розгорнулася робота по створенню Мусульманського, Вірменського і Грузинського корпусів. В Туркестані головною опорою антибільшовицьких сил стали басмаческіе загони.

У квітні 1919р. Тимчасовий уряд Північної області визнало верховну владу адмірала А. В. Колчака. У травні він призначив генерала Е.К.Міллера головнокомандувачем військами Північної області. Північна армія, формування якої почалося ще в 1918р. на території Псковської і Вітебської губерній, була включена до складу Псковського добровольчого корпусу. У червні 1919р. корпус був розгорнутий в Північну (з 1 липня - Північно-Західна) армію. На Україні голові української директорії С.В.Петлюре вдалося створити Українську народну армію чисельністю до 30 тис. чоловік.

Розмах антибільшовицьких виступів зажадав масової регулярної армії. 15 січня 1918 декретом РНК проголошувалося створення Робітничо-Селянської Червоної Арміі. 29 січня був прийнятий декрет про організації Червоного Флоту. Обидва ці декрету, хоча і не відповідали недавнім ленінським поглядам, проголошує, що після перемоги соціалістичної революції регулярна армія повинна бути замінена народним ополченням, що скликається лише в разі воєнної небезпеки, тим не менш, несли на собі сліди революційного романтизму: армія будувалася на принципах добровільності та класового підходу, що виключає проникнення в неї експлуататорських елементів.

Добровольчий принцип комплектування неминуче приводив до організаційної роз'єднаності, децентралізації в управлінні військами, що згубним чином відбивалося на боєздатності та дисципліни Червоної Армії. Тому було прийнято рішення про повернення до загальної військової повинності і єдиноначальності.

У липні 1918 року був опублікований Декрет про загальну військової повинності чоловічого населення у віці від 18 до 40 років. По всій країні створювалася мережа військових комісаріатів для ведення обліку військовозобов'язаних, організації та проведення військового навчання, мобілізації придатного до військової служби населення і т.д. Протягом літа - осені 1918 року в лав Червоної Армії було мобілізовано 300 тис. чоловік. До весни 1919 чисельність Червоної Армії зросла до 1,5 млн. чоловік, а до жовтня 1919 року - до 3 млн. чоловік. До 1920 року число червоноармійців наблизилася до 5 мільйонам.

Велика увага приділялася підготовці командних кадрів. Крім короткострокових курсів і шкіл для підготовки середнього командного ланки з найбільш відзначилися червоноармійців у 1917-1919 роках були відкриті вищі військові навчальні заклади. Разом з цим на службу в Червону Армію залучалися військові фахівці старої армії. На 1 січня 1919 року в Червоній Армії значилося близько 165 тисяч колишніх офіцерів царської армії.

З цією метою в квітні 1918 року в Червоної Армії було запроваджено інститут військових комісарів, не тільки наглядала за командними кадрами, але і здійснювали політичне виховання червоноармійців в дусі більшовицької доктрини.

4 березня 1918 рішенням Радянського уряду був створений Вища Військова Рада, за пропозицією якого від 25 березня було створено шість військових округів: Білоруський, Ярославський, Московський, Орловський, Приуральського, Приволзький.

У вересні 1918 року була створена єдина структура управління військами фронтів і армій. На чолі кожного фронту (армії) призначався Революційна військова рада (Реввійськрада, або РВС), що складався з командуючого фронтом (армії) і двох політичних комісарів. Очолював всі фронтові та військові установи Реввійськрада Республіки на чолі з Л. Д. Троцьким.

Було вжито заходів з посилення дисципліни. Представники РВС, наділені надзвичайними повноваженнями, аж до розстрілу зрадників і боягузів без суду і слідства, виїжджали на самі напружені ділянки фронту.

У листопаді 1918 року була утворена Рада Робочої та Селянської Оборони на чолі з В. І. Леніним. Він зосередив у своїх руках всю повноту державної влади.

У зв'язку з посиленням натиску антибільшовицьких сил в 1918 році радянський уряд організовуються фронти: у червні - Східний фронт у складі п'яти армій (під командуванням С.С.Каменева), в липні - Південний фронт у складі п'яти армій, у вересні - Північний і Північно-Західний фронти.