3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.

Ще наприкінці XIX ст. М. Драгоманов, а у 1926 р. С. Рудницький поділяли Україну на Правобережну, Лівобережну та Південну. В ос­нові цього поділу лежав історико-географічний принцип, зокрема та обставина, що у 1686 р. уся тогочасна Україна була поділена між Ро­сією та Польщею по Дніпру. У складі Російської імперії найбільш тривалим був поділ України на дев'ять губерній, об'єднаних у три регіони: 1) Південно-Західний край (Волинська, Київська, Подільська губернії); 2) Лівобережна Україна (Полтавська, Харківська, Чернігі­вська губернії); 3) Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Хер­сонська губернії).

У 1957 р. з організацією Рад Народного Господарства (РНГ) і переходом від галузевого до територіального розвитку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, яка складалася з економічних адміністративних районів. За цією мережею територія Ук­раїни була розподілена на 11 економічних адміністративних районів.

У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14. Але практика показа­ла, що ці адміністративно-економічні райони надто подрібнені, а уп­равлінський апарат занадто великий. Тому в 1962 р. вони знову були зменшені від 14 до 7-ми.

До мережі цих економічно-адміністративних районів (Рад Народного Господарства) увійшли:

• Донецький (Донецька і Луганська області).

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області).

• Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області).

• Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області,).

• Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черні­вецька області).

• Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківсь­ка, Закарпатська області).

• Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).

Такий поділ праці економічних районів проіснував до 1965 р. В кінці 1964 р. Ради Народного Господарства були ліквідовані і з січня 1965 р. рішенням уряду СРСР були створені галузеві міністерства, одночасно реформувалась мережа економічних районів в масштабі території Радянського Союзу. У результаті було утворено 18 великих економічних районів і один середній (мезорайон) - Молдавська РСР. За цією мережею в Україні було виокремлено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (8 областей), Південно-Західний (13 областей) і Південний (4 області).

Наведена схема соціально-економічного районування є наслідком багаторічного вивчення України як суспільно-територіального комплексу, зокрема, опрацювання проекту фундаментальних досліджень «Наукові основи соціально-економічного районування і адміністративно-територіальний поділ України у 1994-1995 р.р.»

• Щодо особливостей районування з точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є: слаборозвинуті (відсталі) регіони, депресивні регіони, прикордонні регіони (області).

Слаборозвинуті регіони традиційно мають

• низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни;

• знаходяться в стані застою;

• для них характерна слаборозвинута галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми;

• виробництво ВВП на душу населення менше 50 % від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів.

В основному такі регіони розміщені на периферії.

Депресивні регіони - це просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку.

• Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації.

• Депресивними треба вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.

Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі.

Поняття «прикордонний регіон» означає, що територія, яка до нього належить, перебуває під впливом державного кордону.

Проблемність (перспективність) прикордонних регіонів визначається в основному особливістю і характером сусідства.

Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку.

Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх, країн.

Отже, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і, водночас, одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

Варіанти схем економічного і соціально-економічного районування

України, опубліковані у 1990-1996 р.

В.А. ПОПОВКІН

1. Донбас	Луганська, Донецька області
2. Катеринославське Придніпров’я	Дніпропетровська, Запорізька області
3. Слобідська Україна	Харківська, Сумська, Полтавська області
4. Київське полісся	Київська, Чернігівська, Житомирська області
5. Волинське полісся	Рівненська, волинська області
6. Українські Карпати	Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області і гірська частина Львівської області
7. Поділля	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області
8. Середнє Подніпров’я	Черкаська, Кіровоградська області
9. Північне Причорномор’я	Одеська, Миколаївська, Херсонська області
10. Автономна республіка Крим

Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці // Наукова думка. – К., 1993. – с.97.

М.М. Паламарчук

1. Донеччина	Донецька, Луганська області
2. Придніпров’я	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області
3. Слабожанщина або Харківщина	Полтавська, Харківська, Сумська області
4. Київщина	Київська, Житомирська, Черкаська, Чернігівська області
5. Галичина і Закарпаття	Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська області
6. Поділля і Буковина	Вінницька, Хмельницька, Чернівецька
7. Волинь	Волинська, Рівненська області
8. Причорномор’я	Одеська, Миколаївська, Херсонська області
9. Автономна республіка Крим

Паламарчук М.М. Соціальне районування України як основа її адміністративно-територіального устрою // Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів регіону та держави. – Тези допов. – Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1994. – С.5-6

Ф.Д. ЗАСТАВНИЙ

1. Донецький	Донецька, Луганська області
2. Придніпровський	Дніпропетровська, Запорізька області
3. Північно-східний	Полтавська, Сумська, Харківська області
4. Центрально-Поліський	Житомирська, Чернігівська, Київська області
5. Причорноморський	Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області
6. Карпатський	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області
7. Подільський	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області
8. Центрально-Український	Кіровоградська, Черкаська області
9. Західно-Поліський	Волинська, Рівненська області

Заставний Ф.Д. Географія України у двох книгах // Світ. – Львів. 1994. – С. 355.

О.І. ШАБЛІЙ

1. Центральний	Київська, Житомирська, Чернігівська, Вінницька області
2. Західний	Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Волинська області
3. Північно-Східний	Харківська, Сумська, Полтавська області
4. Східний	Донецька, Луганська області
5. Центрально-Східний	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області
6. Південний	Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна республіка Крим

Социально-экономическая географияУкраины (Пер. С укр.)/ Под. Ред. О.Шаблия // Світ. – Львів. 1995. – 640 с.

В.М. ГУРЄЄВ

1. Донецький	Донецька, Луганська області
2. Придніпровський	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області
3. Східний	Полтавська, Сумська, Харківська області
4. Центральний	Київська, Черкаська області
5. Поліський	Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області
6. Подільський	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області
7. Причорноморський	Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області
8. Карпатський	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області

Гурєєв В.М. Удосконалювати правові засади управління регіональною економікою / Регіональна економіка. – Львів, 1996. – №1-2.- С.30.

С.І. ДОРОГУНЦОВ, А.М. ФЕДОРИЩЕВА

1. Автономна республіка Крим
2. Донецький	Донецька, Луганська області
3. Карпатський	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області
4. Подільський	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області
5. Поліський	Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області
6. Придніпровський	Дніпропетровська, Запорізька області
7. Причорноморський	Миколаївська, Одеська, Херсонська області
8. Східний	Полтавська, Сумська, Харківська області
9. Центральний	Кіровоградська, Черкаська області

Дорогунцов С., Федорищева А. Устойчивость развития эколого-экономического потенциала Украины и ее регионов // Экономика Украины. – к., 1996. - №7. – С. 7

В.К. СИМОНЕНКО

1. Центральний	Київська, Черкаська, Кіровоградська області
2. Придніпровський	Дніпропетровська, Запорізька області
3. Донецький	Донецька, Луганська області
4. Харківський	Харківська, Полтавська, Сумська області
5. Подільський	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області
6. Поліський	Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області
7. Кримський	Автономна Республіка Крим
8. Карпатський	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області
9. Причорноморський	Миколаївська, Одеська, Херсонська області

Симоненко В.К. Українське Причорномор’я (Монографія) // Вища школа – К., 1996. – С. 27.