6.2. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Найбільш важливими і провідними механізмами державної регіональ­ної економічної політики є бюджетно-фінансові важелі. В Україні сфор­мована законодавчо-нормативна база, на якій ґрунтується бюджетна система і міжбюджетні взаємовідносини. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про бюджетну систему України», в якому визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і контролю за виконанням бюджетів. Міжбюджетні взаємовідносини ґрунтуються на довгостроковій стабільності, прозорості, об'єктивності і чіткому розмежуванні повноважень і відповідальності. У Конституції України (ст. 140) записано, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і се­лищ, є обласні та районні ради.

Економічний зв'язок між центром і регіонами здійснюється згідно із встановленою центром єдиною податковою системою з багаторів­невою ієрархічною структурою. Місцеві податки дають можливість регіональним органам влади мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію території. Встановлений порядок формуван­ня бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечи­ти цілісність економічного простору країни та надати достатню еко­номічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує пер­ший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визна­чається рішенням парламенту. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів, формують другий фінансо­вий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуван­ням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між цент­ром і регіонами. Вона допомагає вирішувати важливі регіональні про­блеми економічного, соціального, екологічного характеру. Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна в першу чергу забез­печити наповнення бюджету власного рівня. Водночас здійснюється відповідний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного ви­рівнювання регіонів, оскільки досягти повної рівності регіонів практично неможливо, адже всі вони відрізняються між собою за економічним і природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, розташуван­ням самих регіонів на території країни.

Процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхід­ним, оскільки він забезпечує єдність держави, а також нормальні умо­ви перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази тери­торії регіонів є:

- підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

- збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів;

- чітке визначення порядку надання дотацій, субвенцій і субсидій місцевим бюджетам.

Особливу увагу треба приділяти формуванню місцевих фінансів у депресивних регіонах (територіях).

Сучасний економічний стан у державі і наявна законодавча база ство­рюють певні проблеми взаємовідносин між центром і адміністратив­но-територіальними утвореннями. Тому актуальною є проблема необ­хідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль дер­жавного бюджету. Одночасно місцевим органам влади необхідні фінан­сові ресурси для підвищення рівня життя населення своєї території. Розв'язання цього протиріччя можливе лише за таких умов:

- зростання обсягів валового внутрішнього продукту;

- загального розвитку економічної діяльності в державі;

- удосконалення механізму щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Тут важливо здійснити такі заходи:

• на рівні регіонів концентрувати частину податку па додану вартість. Це сприятиме посиленню контролю на місцях з виконанням плану його збору (нині він не виконується) та підвищить зацікавленість місцевих органів влади у прямому надходженні коштів до місцевого бюджету;

• розширення бази місцевих податків. Для цього потрібно надати місцевим органам влади право визначати податки з продажу. Як і податок па додану вартість, запровадження місцевого податку з про­дажу дасть можливість враховувати попит на місцевому ринку і кон­центрувати частину прибутку, який отримують у торгівлі від реалізації товарів. Якщо ціни на товар невідомі, то, виходячи із ситуації, яка скла­лася на локальному ринку, місцеві органи влади можуть концентру­вати фінансові ресурси для вирішення проблем своєї території у розмірі 1 % визначеного від продажу;

• дотримання стабільності нормативів упродовж тривалого пе­ріоду (3-5 років). У цьому випадку можна надіятись на стабільні взаємовідносини між центром і регіонами. Якщо ж нормативи, як доте­пер, щорічно змінюватимуться, регіони опиняться у становищі про­хачів, залежних від центру;

• прозорість формування і розподіл бюджетів вирівнювання. Це дуже важливий фактор.

Бюджетне вирівнювання – це акумулюван­ня частини фінансових засобів, що збираються і концентруються на відповідному рівні адміністративно-територіального управління, з метою їх перерозподілу між територіальними або районними грома­дами, містами, областями.

Однак будь-які шляхи щодо реформування взаємовідносин між цен­тром та регіонами в бюджетно-фінансовій сфері вимагають виваже­ної, науково - обґрунтованої та чіткої нормативно-правової регламентації, оскільки недосконалість відповідних механізмів саме в цій галузі породжує корупцію та зловживання бюджетними коштами.

Важливим елементом механізму державної регіональної економіч­ної політики є прогнозування як з'єднувальна ланка між теоретични­ми розробками та господарською практикою. Прогноз як науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-еконо­мічного процесу, а також можливих шляхів та засобів досягнення виз­начених цілей, має ймовірний характер, хоча його розробка і спирається на систему кількісних і якісних показників. Мета прогнозу полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Регіональні прогнози класифікують за такими ознака­ми:

- за терміном - оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові;

- за функціональною ознакою - пошукові, нормативні.

Регіональне прогнозування базується на принципах:

• системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важ­ливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробни­чої та соціальної інфраструктури;

• багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, мож­ливих шляхів досягнення перспективних цілей, що залежить від обра­них темпів реформування економіки регіону та обсягів соціально-еко­номічного розвитку;

• єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, передба­чення можливих негативних наслідків при здійсненні відповідних еко­номічних перетворень, особливо в соціальних питаннях і сфері зай­нятості населення та на ринку праці;

• оптимального поєднання різних підходів і системи методів щодо розроблення регіональних прогнозів з метою підвищення на­дійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнен­ня поставлених цілей;

• ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріаль­но-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

• агрегованості основних індикаторів і показників регіонально­го прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можли­вих етапів досягнення визначених цілей.

Розробка системи прогнозів розвитку економіки регіонів здійснюєть­ся поетапно.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і систематиза­ція регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, які потребу­ють вирішення у найближчій та віддаленій перспективі.

До основних проблем регіонального економічного розвитку належать:

- підвищення рівня життя населення, зменшення безробіття та забезпечення зайнятості населення;

- екологічні проблеми навколишнього середовища;

- зміцнення і розвиток експортного потенціалу регіонів;

- удосконалення територіальної спеціалізації галузей, що розмі­щені а даному регіоні.

В наступному другому етапі здійснюється побудова так званого «де­рева цілей», яке ґрунтується па їхньому чіткому ранжуванні відповід­но до пріоритетів регіонального економічного розвитку та наявних фінансових ресурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення часткових цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'я­зок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступе­нем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятих рішень та засобів досягнення поставлених цілей. Тут здійснюється «прив'язка» цілей до наявних ресурсних мож­ливостей на даній території і, в першу чергу, реалізуються цілі і проек­ти, які не визначають значних капітальних вкладень.

Маючі аналітичні показники, їх аналіз та можливі матеріальні і при­родні ресурси на досліджуваній території, розробляють різні, часто альтернативні, варіанти соціально-економічного розвитку території або варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі варіанти розвитку подій у перспективі залежно від вибраного напряму вирішення регіо­нальних економічних проблем. Вибір певного варіанта являє собою загальну модель, яка описує очікувані результати і визначає необхідні ресурси для отримання цих результатів.

Найбільш поширеною моделлю є економіко-математична, яка являє собою певні формалізовані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від фактора часу моделі поділяють на динамічні та статичні.

Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, тому широко використовуються для підтвердження чи спростування прогноз­них гіпотез.

Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елемен­тами цілісної системи, тому мають обмежену сферу застосування і меншу прогностичну цінність.

Усі математичні моделі, в свою чергу, поділяють на детерміновані та стохастичні; останні, в свою чергу, поділяють на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вихідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний ймовірний харак­тер взаємозв'язків між об'єктами і явищами.

Особливої уваги заслуговують державні регіональні програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві аспекти. Ці програми являють собою комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, ви­конавців і термінів виконання, які мають забезпечити вирішення зав­дань регіонального розвитку в економічній, соціально-культурній, еко­логічній та науково-технічній сферах.

Державні регіональні програми розглядають як важливий інстру­мент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. Реалізація регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності в регіонах базуєть­ся на подальших принципах регіонального програмування:

- висока цільова спрямованість на кінцевий результат;

- узгодженість завдань щодо раціонального використання всіх видів ресурсів;

- перманентність розроблення програмних заходів;

- конкурсні умови формування програм з метою залучення до їх розробки широкого кола науковців і спеціалістів;

- керованість і контроль за розробленням і реалізацією програми.

Класифікація регіональних програм здійснюється за такими факторами:

- рівнем загальнодержавного, регіонального та місцевого значення;

- тривалістю—довгострокові, середньострокові, короткострокові;

- змістом реалізованої проблеми - комплексні і функціональні;

- характером програмних заходів - освоєння нових територій, подальший розвиток їх господарства.

Накопичені проблеми регіонального розвитку набувають особли­вої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існуван­ня як суверенна держава з помітними відмінностями у рівнях соціаль­но-економічного розвитку між окремими її районами.

Запропоновані д.е.н., академіком Академії вищої школи України Іщуком С. у книзі «Розміщення продуктивних сил, теорія, методи, прак­тика» заходи по вирішенню назрілих проблем є актуальними і сьо­годні. Це зокрема:

• необхідність стабілізувати роботу підприємств сфери мате­ріального виробництва у регіонах і створити умови для нарощуван­ня обсягів виробництва товарів та надання послуг;

• вирішення проблеми ефективної зайнятості трудових ресурсів в районах з високим безробіттям, залучення їх до суспільно-корисної праці;

• вирішення проблеми надмірного антропогенного та техноген­ного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров'я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор'я, північного Криму та покращення екологічної ситуації в них;

• забезпечення централізованого фінансування уже розроблених регіональних програм та підвищення відповідальності органів управ­ління за рівнем їх виконання;

• необхідність удосконалення галузевої структури більшості ре­гіональних господарських комплексів з метою зменшення різкого на­вантаження гірничо-видобувних виробництв і підвищення їх економі­чної ефективності;

• підвищення рівня соціально-економічного розвитку тих регіонів, які значно відстають за показниками від найбільш розвинутих. Це, насамперед, стосується Карпатських і Поліських областей, з одно­го боку, та східних - з іншого.

• проведення ряду заходів у регіонах, спрямованих на ліквідацію суттєвого відставання від діючих нормативів у розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, особливо в сільській місцевості.

Для вирішення вказаних проблем необхідно активізувати роботу центральних і місцевих органів влади та управління. З цією метою треба розширити права і відповідальність місцевих органів влади за комплексний розвиток областей, міст і регіонів, більш цілеспрямова­но вирішувати їх господарські та соціальні проблеми.