8.4. Чисельність і розміщення населення України. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості.

Найважливішими показниками демографічної характеристики на­родонаселення є чисельність, регіональне розміщення, його динамі­ка, статево-вікова структура. Чисельність населення як країни, так і її регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху: його народжуваності І смертності, а також завдяки його міграційним процесам - переміщенню людей з одних регіонів у інші та за межі країни.

Найбільш важливим фактором динаміки загальної чисельності на­селення України є його природний рух. Різниця між кількістю на­роджених та кількістю померлих називається природним приростом, а різниця між кількістю прибулих та вибулих - сальдо міграції. Зако­номірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Одночасно тенденції демографічного роз­витку є неодмінним фактором, який зумовлює економічну і соціаль­ну політику держави. Знання чисельності населення та прогнозуван­ня на певний період дозволяє оптимально збалансувати плани роз­витку народного господарства і напрями демографічної політики.

Україна є однією з великих за чисельністю населення держав Євро­пи. За кількістю жителів посідає сьоме місце. Демографічна статисти­ка розрізняє поняття «наявне населення» та «постійне населення». Пер­ший термін охоплює осіб, що перебувають на території країни (регіо­ну) незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне насе­лення - це сукупність людей, які постійно проживають в країні (ре­гіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостере­ження. Тобто чисельність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розміщення, а також процеси руху дають загальнодер­жавні переписи. Підчас Всеукраїнського перепису населення прово­дився облік як наявного, так і постійного населення, чисельність якого якнайповніше характеризує соціально-економічну структуру суспіль­ства. Загальна чисельність постійного населення України станом на 5 грудня 2001 р. становила 48,457100 тис. осіб. Зміни, що відбулися у розміщенні населення в регіонах України порівняно з даними пере­пису населення у 1989 р.. Зменшення кількості населення мало місце у більшості регіонів України за винятком Волинської, Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва, де цей показник практично зали­шився на рівні 1989 року.

Протягом 1990-х років в Україні відбулися різкі зміни тенденцій динаміки чисельності населення. У 1991р. загальна кількість помер­лих у державі перевищила кількість народжених, а через 2 роки по­чалося зниження абсолютної чисельності населення. Ще через рік сальдо зовнішніх міграцій стало від'ємним. У результаті станом на 5 грудня 2001р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб, 72 % ста­новлять втрати від природного зменшення населення.

В останні роки кількість населення держави щорічно зменшуєть­ся майже на 400 тис. осіб.

Така динаміка чисельності населення загострює низку демогра­фічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це, в першу чергу, стосується погіршення статево-вікової структури населення (йде процес старіння), режиму відтворення, забезпеченості народно­го господарства трудовими ресурсами відповідної якості, плануван­ня підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Процес старіння - це наростання питомої ваги старшого поко­ління у віці більше 60 років, якщо вона перевищує 10 % - ця нація належить до старіючої. Сьогодні в Україні з віком 60 і більше років проживає близько 20 % населення, а якщо взяти і сільську місцевість, то цей відсоток коливається у межах 27 %. Безперечно, на процес старіння впливає не зростання вікового цензу, а зниження питомої ваги молодших вікових груп до 16 років, тобто зниження народжува­ності безпосередньо впливає на процес старіння нації. Адже середній строк життя не зростає. Перевищення смертності над народжувані­стю - процес від'ємного природного приросту, або його називають депопуляцією населення. У 1993-1994 рр. депопуляція охопила прак­тично всі регіони України. Збільшення чисельності населення три­вало тільки на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут депопуляція розпочалася відповідно з 1995, 1996 та 1997 рр.

Україна є державою з достатньо високою густотою населення. У цілому по країні густота населення становить 78,8 чол. км². Розміщен­ня населення за регіонами нерівномірне і повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва, його природно-ресурсному по­тенціалу. Високою є щільність населення в південно-східному еконо­мічному районі, де вона майже в два рази вища ніж в середньому тю Україні, а в Донецькій області густота населення - 185 осіб/км².

Найменша густота населення в степових сільськогосподарських районах (Миколаївська, Кіровоградська обл.) - 43-50 чол. на км². А на Поліссі, в Чернігівській області щільність населення не досягає й половини від середнього показника по Україні. Рідконаселений південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Ви­сока щільність населення характерна для західних областей Украї­ни. У Львівській області вона становить 124 чол/км², у Чернівецькій - 118 чол/км², Івано-Франківській - 100 чол/км².