Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.

1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення.

2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів.

3. Динаміка та ефективність структурної трансформації еконо­міки.

9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення.

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з галузевою класифікацією національної економіки виділяють і дос­ліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикалі галузевої (надгалузевої) системи продуктивних сил регіо­ну. Вивчення міжгалузевих комплексів стало особливо актуальним після того, як у наукових дослідженнях перейшли до застосування системного підходу, а в практичній діяльності почали застосовувати метод міжгалузевих балансів. Вивчення конкретних міжгалузевих комплексів у межах окремих держав, економічних районів, адмініст­ративних областей набуває все більшої актуальності. Значний доро­бок у цей напрямок внесли вчені України.

У наукових працях вчених економіко-географів (А. Ващенко, О. Шаблій) міжгалузевий комплекс розглядається як система економіч­них взаємопов'язаних галузей виробничої і (або) невиробничої сфе­ри. Формування кожного міжгалузевого комплексу здійснюється в конкретних соціально-економічних умовах внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей.

Процес формування міжгалузевих комплексів — це об'єктивна закономірність розвитку продуктивних сил. Прогресивне поглиб­лення суспільного і територіального поділу праці супроводжується відповідним посиленням інтеграційних тенденцій. Об'єктивно фор­муються порівняно відособлені групи галузей і виробництв з найбільш тісними економічними і виробничими зв'язками, які ве­ликою мірою взаємопов'язані та взаємозалежні у своєму розвитку.

Таким чином, міжгалузевий комплекс — це сукупність видів діяль­ності, здійснюваних на певній території і об'єднаних у певну групу (підсистему) тісними виробничими, комерційними та іншими зв'язками. До них належать перш за все виробничі зв'язки, що виника­ють при поставках сировини, напівфабрикатів, готової продукції, а також при комбінуванні виробництва, кооперуванні галузей і підприємств.

На основі виробничих зв'язків у межах кожного макроекономічного району функціонують такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропро­мисловий, хімічний, лісопромисловий, транспортний, будівельний, непродовольчих товарів та інші, що характеризуються широкою спеціалізацією, мають великий набір взаємопов'язаних ланок ви­робництва. Останнім часом цей перелік помітно зростає: рекреа­ційний, морегосподарський, зовнішньоекономічний комплекси при­родокористування, інформаційний, управлінський та ін. Всі міжга­лузеві комплекси функціонують у межах територіально-виробни­чих комплексів (ТВК) району як органічно взаємопов'язані елементи складного структурного утворення. Комплекс району при цьому роз­глядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а міжгалузеві комплекси виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.

Міжгалузеві територіальні комплекси виділяються як реально існу­ючі явища, більша частина таких міжга­лузевих комплексів не має відповідних управлінських структур чи органів і виконує функції методичного інструменту для аналізу струк­тури економіки. У більшості випадків такі комплекси називають підсистемами мікрорайонів. Проте досить складно, як виявляється, визначити характер взаємодіючих внутрішніх частин (підсистем). В одних випадках виділяються взаємодіючі галузі і виробництва, в інших взаємодіючі підприємства, а також взаємодіючі первинні фор­ми комплексного зосередження виробництва (елементарні комплек­си). Не менш складним завданням є чітке розмежування характеру комплексоутворюючих зв'язків. Тут є дві точки зору:

• одні автори ак­центують увагу на економічних зв'язках,

• інші - на виробничих (техніко-економічних) або на технологічних.

Потрібно зазначити, що міжгалузеві комплекси в економіко-географічній і в економічній науці вивчались переважно як підсистеми сфери матеріального виробництва. Основна увага науки і практики акцентувалась на вивченні сукупностей взаємодіючих галузей і ви­робництв промисловості, сільського господарства, транспорту і зв'яз­ку, що забезпечують виробничі потреби, матеріально-технічне поста­чання підприємств тощо. Невиробнича сфера при цьому часто забу­валася або ж включалась до складу міжгалузевих комплексів на пра­вах обслуговуючої основні виробничі ланки.

Міжгалузеві комплекси можуть мати певні «перекриття». Наприк­лад, сільськогосподарське машинобудування є одночасно складовою частиною агропромислового комплексу і машинобудівного. Курорт­не господарство у приморських районах одночасно розглядають у складі морегосподарського та рекреаційного комплексів. Таке пере­криття може мати для аналізу господарства регіонів відповідну змісто­ву орієнтацію: чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси регіону, тим більш взаємозв'язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

На основі наукових досліджень вирізняють типи міжгалузевих відносин за такими властивостями галузей:

• наявність тісних виробничих, комерційних та інших зв'язків;

• вирішення актуальних економічних проблем;

• об'єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему;

• випуск ідентичної взаємопов'язаної продукції;

• виконання певної функції в економічній системі;

• загальне управління міжгалузевим комплексом.

Наука стверджує, що в територіальній організації виробництва існують найрізноманітніші комбінації системоутворюючих відношень в одній і тій самій множині галузей. Так, досить поширеними є тери­торіальні сукупності підприємств і галузей, що розвиваються на ос­нові спільності їх походження (генетична ознака). Вони пов'язані по­слідовною і паралельною переробкою певного типу сировини, вклю­чаючи і її видобування (вирощування). Сюди відносяться агропро­мислові, рибопромислові, лісопромислові комплекси з найрізнома­нітнішими комбінаціями виробничих процесів. Ці комплекси формуються на основі взаємозв'язків тих галузей (підгалузей) виробни­чої і невиробничої сфер, які мають загальну однакову вихідну вер­шину розвитку.

Міжгалузеві комплекси формуються також на основі кількох га­лузей, діяльність яких спрямована на розв'язання певної народно­господарської або регіональної проблеми. Таким міжгалузевим ком­плексом може бути продовольчий комплекс держави чи її окремих регіонів. Останній є часткою агропромислового комплексу, який охоп­лює такі основні ланки:

- виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження;

- виробництво засобів виробництва для всіх галузей продоволь­чого комплексу;

- харчову промисловість, яка переробляє сільськогосподарську си­ровину;

- рибне господарство;

- обслуговуючі виробництва (виробнича інфраструктура, роз­дрібна торгівля продовольчими товарами, громадське харчування, підбір і підготовка кадрів для всіх сфер комплексу, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні і проектно-технологічні органі­зації, науково-дослідні станції).

Міжгалузеві комплекси формуються на основі галузей, що висту­пають як комплексоутворюючі і здійснюють основні економічні й со­ціальні функції. У них беруть участь галузі виробничого і невироб­ничого призначення, тобто ті, що виготовляють безпосередньо пев­ний продукт, і ті, що обслуговують головні виробничі процеси.

Найбільш важливими ознаками формування міжгалузевих комп­лексів більшість вчених вважає виробничу (економічну) і територі­альну (географічну). Під виробничою ознакою розуміють спеціаліза­цію і структуру міжгалузевих комплексів, під територіальною - те­риторіальну організацію їх продуктивних сил.

Головною ознакою є виробнича. Вона дозволяє визначити функції міжгалузевих комплексів, їх роль у територіальному поділі праці і ко­оперуванні праці, характер взаємозв'язків підприємств і виробництв. Територіальна ознака виступає як доповнююча і розкриває особли­вості організації та тяжіння території до центрів господарської діяль­ності, що виступають ядрами у виробничому процесі. Спираючись на наведені ознаки (виробничу і територіальну), всі міжгалузеві комплекси можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип підрозділяється на підтипи. Так, наприклад, промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірни­чодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку тощо; агропромислові-га­лузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що пере­робляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам.

Лісовиробничі комплекси функціонують на основі виробничо-еко­номічної і технологічної єдності лісових галузей, відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини.

Акваторіальні комплекси охоплюють заготовку і переробку риб­них ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництва на базі видобування та послідовної техноло­гічної переробки нафтогазової сировини.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси по­діляють на народногосподарські (макроекономічні) і територіальні.

Народногосподарські міжгалузеві комплекси формуються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всієї національної економіки країни. Завдання таких комплексів полягає у розв'я­занні важливих загальнодержавних проблем: соціальної, екологічної, політичної або науково-технічної проблеми. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програми роз­витку паливно-енергетичного, агропромислового, продовольчого ком­плексів та ін.), їх ще називають програмними комплексами.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підси­стеми інтегральних територіально-господарських комплексів і, в ба­гатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів. Так, наприклад, лісопромисловий комплекс є одночасно елементом лісопереробного комплексу Карпатського регіону і підсистемою лісо­господарського комплексу України.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів виділяють спе­ціалізовані та багатогалузеві. Їх ще поділяють на регіональні та ло­кальні.

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо- і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макроекономічний район в межах України складає систему, у якій функці­онують ТВК декількох адміністративних областей, а область, зокре­ма, розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайо­ни. Крім комплексів у межах адміністративних областей виділяють ще міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Локальні міжгалузеві комплекси функціонують у межах внутріобласних адміністративних районів, економічних вузлів та центрів. На локальній території чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних і соціальних структурних елементів. Це особливо ви­різняється у процесі формування економічних вузлів, де утворюєть­ся моноцентричний ареал, пов'язаний з ядром доцентровими сила­ми. Ядром вузла є організаційно-господарський центр, що обумов­лює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.

Дослідження і аналіз структури міжгалузевих комплексів і їх про­сторових утворень дозволяє значною мірою обґрунтувати районні си­стеми міського і сільського розселення, рівень розвитку виробницт­ва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудо­вих ресурсів, рівень споживання локальних ресурсів, а також сумарні затрати на розвиток всіх виробничих і невиробничих підрозділів.

Підсумки аналізу дають можливість розробити територіальну мо­дель народногосподарського комплексу регіону, яка має враховувати ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування ви­робництв різних міжгалузевих комплексів, раціональність внутрівузлових і внутрірайонних зв'язків з урахуванням наявного сировинно-ресурсного потенціалу і збуту готової продукції.