3.1. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спе­ціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на по­няття: «територіальна спеціалізація» і «внутрігалузева спеціалі­зація». Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільно­го поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробни­чий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів фор­мується залежно від масштабів територіального поділу праці та фак­торів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією вироб­ничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробниц­тва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі викори­стовують такі показники:

- коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

- коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

- коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідно­шення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж га­лузі в країні. Він визначається за формулою: ,

де: Вп.в.г.р. - коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

Кр.с. - питома вага галузі району у виробництві продукції;

Вп.в.г.к. - питома вага галузі країни у виробництві гасі ж про­дукції.

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної про­дукції даної галузі.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні.

Рівень кооперації визначається такими показниками:

- часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за ко­оперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виго­товляється в районі;

- кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприєм­ствами інших районів;

- загальним обсягом, вартістю і середнім радіусом перевезень де­талей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку коопе­рації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (коопе­рування) є умовна річна економія (Е_у.р. ), яку визначають за формулою:

Е у.р.= [(С₁+Т₁) - (С₂+Т₂)] N₂;

де: С₁,С₂, - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Т_1, Т₂ - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу до і після спеціалізації і кооперування;

N₂ - річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

- роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

- товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрішньорайонному споживанні;

- роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має до­сягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат: Вприв і = Сi+Тi + Ен* Кі →min (грн);

де Вприв і - приведені витрати і-го виробництва;

С - повна собівартість і-го виробництва;

Ті - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу і-го виробництва;

Кі - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціа­лізації;

Е_н нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень.

Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оці­нюється за певними критеріями. Головним має бути критерій еко­номії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її про­дуктивності. Річний економічний ефект (Е ) від впровадження спе­ціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

Еріч.=(В1-В2)•N

де Вр,Вк- приведені витрати за порівнювальними варіантами:

N - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К- обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації;

Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після прове­дення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капі­таловкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використо­вують систему додаткових показників, до яких належать:

- собівартість виробленої продукції;

- питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції:

- використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в еко­номічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному рай­оні до того ж показника в країні:

де і_е - індекс (показник) ефективності спеціалізованого економіч­ного району,

В_р - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізо­ваному районі;

В_к - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу:

Е_ф= П₂+∑Т₂ - (П₁+∑Т₁);

де П₂ і Т₂ - відповідно собівартість виробництва і транспорту­вання продукції неспеціалізованого району;

П₁ і Т₁ - собівартість виробництва і транспортування про­дукції спеціалізованого району.

При цьому П₁ +Т₁ < П₂, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і зат­рати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з со­бівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва про­дукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації зни­жується до нуля.

Лекція 3. (2 год.)