- •Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни
- •1.1. Регіон як об’єкт дослідження
- •1.2. Визначення предмету дисципліни.
- •1.3. Зв'язок з економічною теорією, статистикою, галузевими економічними та іншими дисциплінами. Методи і методологічні основи курсу «Регіональна економіка».
- •1.4. Завдання курсу «Регіональна економіка». Структура курсу «Регіональна економіка»
- •Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •2.1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об'єктивний характер.
- •2.2. Основні закономірності розміщення продуктивних сил. Закономірності і сучасні інтеграційні процеси
- •2.3. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил. Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва.
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці
- •Економічне районування як науковий метод територіальної організації національної економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.
- •2. Принципи економічного районування. Типи економічних районів.
- •3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.
- •3. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
- •3.1. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства.
- •3.1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства. Наука про економічне районування.
- •3.2. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори
- •3.3. Принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів. Типи економічних районів.
- •3.4. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
- •4.1. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
- •4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •4.3.Методологічні підходи до типології регіональних суспільних систем
- •Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
- •5.1. Сутність державної регіональної економічної політики
- •5.2. Основні цілі державної регіональної економічної політики. Завдання державної регіональної економічної політики.
- •Завдання державної регіональної економічної політики
- •5.3. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
- •6.2. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •6.3. Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики
- •Тема 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах.
- •7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •7.2. Структура економіки, її сутність та поняття
- •7.3. Регіональні особливості галузевої структури економіки
- •7.4. Реструктуризація регіональної економіки є умовах ринку
- •Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України.
- •8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов.
- •Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов
- •8.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів. Ресурсозбереження і його значення для розвитку народного господарства країни.
- •Рєсурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни
- •8.3. Роль населення у розвитку народного господарства України.
- •8.4. Чисельність і розміщення населення України. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості.
- •Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості
- •Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.
- •9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення.
- •9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів.
- •9.3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки.
- •Лекція 10. (2 год.)
- •Тема 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.
- •Методологічні основи і сутність регіональної економіки.
- •Основні передумови регіонального економічного розвитку.
- •Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.
- •Проблеми і напрямки соціально-економічного розвитку регіонів.
- •Тема 12. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури.
- •12.1. Сутність міжнародного поділу праці, основні потоки капіталу та робочої сили.
- •12.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності.276 Зони спільного підприємництва. 281
- •7.4. Зони спільного підприємництва
- •12.3. Міжнародні економічні зв’язки України.
- •12.4. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України. 318Лишиленко
- •Тема 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.1. Поняття розміщення продуктивних сил та територіальної організації виробництва у ринковому середовищі господарювання.
- •13.2. Принципи і фактори розвитку та розміщення продуктивних сил у сучасному суспільстві.
- •13.3. Природно-економічні фактори розвитку та розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів.
3.3. Принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів. Типи економічних районів.
У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування.
До основних принципів належать такі:
- загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку;
- розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до масштабності, а величини економічних районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;
економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв’язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;
на території інтегрального економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою;
у профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;
у галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);
у галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.
При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючого впливу його головного територіально-економічного центру. До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.
Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
Територіальна структура народногосподарського комплексу складається із багатьох елементів - певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо).
Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Виробничо-територіальні утворення - це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як промислові групи і як промислові комплекси. Ці форми виробничо-територіальних утворень якісно різні. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв'язків, характер яких можна вважати свого роду критерієм для виявлення різних форм виробничо-територіальних комплексів і промислових груп. Для промислових характерні зв'язки на основі спільності транспортно-територіального положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури. Для виробничо-територіальних комплексів основними є зв'язки комбінування й кооперування виробництва. Вони показують ступінь взаємозумовленості підприємств, виступають важливо структурною ознакою будь-якого складного промислового утворення.
Типи економічних районів
Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково-обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів: галузевих; багатогалузевих (інтегральних).
Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Їх територіальна локалізація залежить, в основному, від наявності на певній території необхідних передумов (ґрунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, добре налагоджених транспортних зв'язків тощо.
Таке галузеве спрямування можна спостерігати у сільськогосподарському виробництві, зокрема виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості - райони паливно-енергетичного комплексу, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.
Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.
Загальне (інтегральне) багатогалузеве економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняються три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).
Великі (інтегральні) економічні райони - це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об'єднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу.
Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км2. У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).
Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.
Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва, невиробничої сфери і розроблення програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.
Малі райони (мікрорайони) це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з базовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньо обласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це пов'язане з тим, що сусідні райони такого підтипу часто бувають однорідними, особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в основному переробляє сільськогосподарську сировину.