4.3.Методологічні підходи до типології регіональних суспільних систем

В умовах сучасної трансформації господарської системи України відбувається перенесення акценту державної соціально-економічної політики на регіональний рівень, що надає процесу регулювання регіонального розвитку триаекторного спрямування. Поряд з активними кроками держави в сфері регіональної політики, одним з яких е прийняття Державної стратегії регіонального розвитку України, відбуваються самоідентифікація та самореалізація інтересів регіональних континуумів через розробку та реалізацію регіональних стратегій. Третім вектором можна вважати започаткований процес формування регіональних цілісностей на основі інтеграції господарських суб'єктів різних за масштабами, видами, рівнями і формами Діяльності та створення умов для їх ефективного функціонування,

З огляду на це серед регіональною наукою постає питання переосмислення вихідних понять «регіон», «регіональна система», «регіональний розвиток» та їх інтерпретації, яка відмінна від традиційної і яка оперує поняттями: адміністративна область, економічний район, територія тощо. Поступово формується уява про нові одиниці мезосоціоекономічного аналізу, в межах яких відбувається відтворення регіональних моделей життєдіяльності. Типологія цих моделей передбачає розчленування системи об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі або типу.

Віднесення об'єктів до регіональних суспільних систем (РСС) потребує визна­чення ознак їх виокремлення та функціонування, з'ясування принципів розвитку та вироблення на їх основі механізмів управління, що сприятимуть отриманню мультиплікаційного ефекту від різноякісних процесів регіонального розвитку. Тому метою статті є висвітлення особливостей існуючих методологічних підходів до розкриття сутності РСС та визначення їх системоформуючих чинників.

Дослідження проблем регіонального розвитку широко представлене у наукових працях Київської, Львівської, Донецької, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, які всебічно висвітлюють теоретичні та прикладні аспекти регулю­вання процесів регіонального розвитку. Вагомим є доробок зарубіжних вчених щодо поглиблення методології регіональних досліджень на основі застосування просторово-часової парадигми регіональної економіки та врахування глобалізаційних впливів.

Зрозуміло, що розкриття сутності РСС слід починати з визначення понять регіон та «регіональна система», які використовуються багатьма науками: почи­наючи з географії і закінчуючи політологією. З точки зору системного підходу регіон є частиною суспільної системи, системоформуючим фактором якої виступає територія. Тому звикле визначення поняття «регіон» пов'язане з окресленням територіальних систем - частин держави, його адміністративно-територіальних одиниць: областей, районів, населених пунктів. За цих обставин як РСС розгля­даються окремі об'єкти, що мають суб'єктний статус.

З економічної точки зору під «регіоном» розуміють територіально спеціалі­зовану частину господарства країни, яка характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу. При цьому регіональна система розглядається не як ізольоване явище, а як сукупність взаємозв'язаних елементів, де кожному елемент; належить чітко визначене місце та функції. Таким чином, регіон може розглядатись як функціональна система, яка володіє певною стійкістю, і одночасно як система, що розвивається та змінюється.

Територіальний розвиток, як відомо, не єдина і не головна ознака регіону як цілісної суспільної системи. Територіальна компонента сама по собі не може розглядатись як фактор формування цілісності, її слід сприймати лише як природні передумову виникнення цілісної суспільної системи. За умов здатності території створювати цілісність не виникало б проблеми інтеграції регіонів країни у світову суспільну систему.

Науковці-регіоналісти стверджують, що в умовах розбудови інноваційної моделі розвитку економіки територіальний чинник не є головним і «зрозуміти якісну визначеність регіону можливо на основі вчення про економічні системи. Ці системи виникають внаслідок енергетичного ефекту від комбінацій горизонтальних та вертикальних економічних взаємодій, що підтверджують процеси утворення, ліквідації, дроблення і злиття в рамках регіональних і галузевих вертикально інтегрованих груп. За цих обставин аналіз змісту системи, окрім традиційно визначених орієнтирів системності, передбачає включення наступного категорійного ряду системних ознак, а саме: процес, функціональна структура, зв'язок, морфологія, впорядкованість.

Слід наголосити на тому, що територія виконує системоформуючі функції, просторово обмежуючи політичний вплив та соціальні взаємодії, оскільки ми зазвичай, прив'язуємо їх до місця походження (міста, села, трудового колективу). Територія залишається визначальним чинником економічного обміну і локалізації ринків, адже територіальна близькість об'єктів сприяє обміну і полегшує комунікацію. До того ж територіальна система, як комунікаційне утворення забезпечує відтворені і я культурний цінностей та історик о-культурних надбань, які надають територіальним спільнотам якості цілісної ідентичності.

Аналіз еволюції теоретичних поглядів щодо виділення територіальних суспільний систем, наведення у таблиці 1, засвідчує залежність її етапності від пріоритетів розвитку суспільства у певний період часу.

При визначенні критерію виділення РСС слід орієнтуватись на суспільний поділ праці, який передбачає виділення окремих підсистем суспільства як за територіальною диференціацією, як і за видами діяльності, у випадку коли критерієм виділення РСС є вид діяльності, територіальний чинник відіграє роль лише територіальної проекції, яка просторово окреслює межі різних сфер діяль­ності. Прикладом таких РСС можуть бути соціально-трудові, медичні, освіта і регіональні простори, які одночасно є ієрархічною складовою національного простору і системою, що має горизонтальні зв'язки із регіональними системами, сформованими іншими видами діяльності. Таким чином, відбувається взаємопроникнення економічного, соціального, інформаційного та інших видів діяльності певної території, інтегративне сприйняття яких визначає її специфіку і відповідним чином, впливає на діяльність людей.

Таблиця 1

Еволюція теоретичних поглядів на територіально-суспільні системи

Етап	Пануюча концепція	Сутність системи
1960-1980р.р.	Концепція соціально-економічних систем	Під соціально-економічною системою розуміється соціально ефективне взаємопов'язане поєднання елементів, залучене в регіональні процеси суспільного відтворення, що розвивається як ланка географічного розподілу та кооперування праці на певній території, яка володіє специфічними характеристиками: ієрархічною впорядкованістю, територіальною соціально-економічною цілісністю розвитку, складністю, монокомпонентністю, відкритістю, наявністю внутрішніх відтворювальних процесів, ефективністю спільного функціонування економічної, соціальної та екологічної компонент системи, динамізмом та рівновагою з оточуючим середовищем, керованістю виробничими та соціально-економічними процесами.
1980-1990р.р.	Концепція територіально-суспільних систем	Під територіально-суспільною системою розуміється форма просторово-часової організації суспільства, яка включає духовну, психологічну та інші складові людського буття. Характеристики, виділені різними авторами, сучасні концепції та соціодинаміки та соціогенетики стверджують, що ТСС- це мікро цивілізація.
1990-1997 р.р.	Концепція територіальних утворень	Територіальне утворення – є результатом інституціальних інновацій. У цьому випадку територія виступає як сукупність просторово скупчених частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів держави, стосовно якої можна запроваджувати відповідні регуляторні дії як з боку держави, так і з боку органів влади чи самоуправління цієї території.
З 1917 р.	Концепція геопросторових систем, локальних цивілізацій, етноекономічних систем	Геопросторові системи – усуспільнені території, на яких локалізується соціально-економічна діяльність людей, що являє собою сферу взаємодії суспільства і природи. Етноекономічні системи – відтворювальні цілісності, що формуються в процесі розгортання етногосподарського існування етносу, що носять ендогенний (внутрішньосистемні умови реалізації виробничого потенціалу етносу) і екзогенний (взаємодія 3 іншими етносами) характер і охоплюють широкий спектр економічних агентів відтворення, зокрема: використання професійно-трудового потенціалу, його рольові функції в поляризованій та стратифікованій економічній системі, близькість до основних «точок росту» перерозподіл матеріальним благ у стратифікованому економічному середовищі, відтворення традиційних для етносу технологій та форм господарської діяльності та ін.

Якщо критерієм виокремлення РСС виступає територіальна диференціація, тоді можна говорити про так звані регіони вторинного територіального поділу, які виділяються в межах України за наступними ознаками;

• географічне положення (Причорноморський регіон, Західний регіон. Централь­ний та ін,);

• культурно-етнічне походження (Поділля, Полісся, Бойківщина тощо);

• специфічні умови господарювання (ТПР, СЕЗ);

• масштаб території (макрорегіони, мезо- та мікрорегіони).

За географічним положенням, окрім наведених вище прикладів, виділяються також різні типи регіонів, зокрема, прикордонні та приморські регіони. їх розта­шування визначає спеціалізацію економіки, умови проживання населення та специфіку господарської діяльності.

Як відомо, до регіональних систем макрорівня належать соціально-економічні райони, кількість яких в Україні, згідно з існуючими розробками, коливається від шести (М. Долішній, Л. Шевчук, О. Шаблій) до дев’яти (С. Дорогунцов, А, Федорищева). Мезорегіони національного рівня представлені регіонами обласного рівня, а мікрорегіони - це адміністративні райони або локальні зони (наприклад, гірські території прикордонних регіонів).

Система регіонального поділу в країнах ЄС представлена регіональними системами, виділеними Європейською Комісією для зручності управління. Хоча цей поділ відображає адміністративний, однак регіони в різних країнах Європи різняться за політичним статусом. Так, у Німеччині, Бельгії та Австрії регіонами вважаються територіальні одиниці, що входять до складу федеральних держав, у Нідерландах - це групи провінцій, а в Іспанії, Франції та Італії управління регіонами здійснюють регіональні уряди, які мають політичний статус, в Англії регіони - це одиниці адміністративно-територіального поділу. Цікаво, що в Дані та Ірландії не існує регіонального поділу, що пояснюється їх малою площею. Регіональними системами в країнах ЄС виступають також територіальні системи, які мають місцеві органи влади різних рівнів. Наприклад, в Іспанії до регіональних систем належать великі регіони (Каталонія, Андалузія) і прості провінції, які стали автономними спільнотами (Ла Ріюха та Кантабрія).

Таким чином, на європейському просторі не існує єдиного підходу до визначення територіальних меж та статусних позицій регіонів. За цих обставин Європейська Комісія використовує систему «Номенклатури територіальних одиниць для цілей статистики» з трьома рівнями, які є простою агрегацією територіальних одиниць: NUTS1, NUTS2, NUTS3.

Це пов'язано з тим, що основною функціональною ознакою цих систем є єдність цілей ти інтересів їх елементів. Вказані системи сформовані на основі просторової локалізації окремих видів діяльності, центром якої є управління фінансами і власністю, розробка нових технологій і продуктів, в також створення необхідної для цього інформаційно-комунікаційної інфраструктури і сфери соціально-культурних послуг. Геоекономічний підхід до виділення РСС дозволяє говорити про орієнтованість їх розвитку на потреби національної економіки, з одного боку, а з іншого - на необхідність адаптації до світогосподарських процесій.

Для здійснення типології РСС доцільно застосувати стратифікаційний підхід. Стратифікація локальних систем орієнтується не тільки на функціональні утво­рюючі ознаки, в й на їх поведінку як складної системи. Стратифікація передбачає значну відкритість, зворотні зв'язки, взаємодію та взаємовплив усіх елементів системи, на відміну від класифікації, яка відсікає розгляд взаємозв'язків в одиничних елементах. Тим самим, стратифікація є методологічним кроком від системного підходу до системології. Застосування поняття страти­фікації до типології РСС є корисним тим, що вона регламентує вихід за межі адміністративно-територіальних утворень та розширює можливості віднесення до РСС субрегіональних, регіональних та локальних організаційно-економічних та організаційно-управлінських утворень. Таким чином, РСС слід розглядати не лише як ієрархічні підсистеми національного рівня, а й як локальні сегменти світогосподарської системи.

Лекція 5 (2 год.)