4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки

Серед галузей господарської діяльності, що формують комплекс економічного району, головна роль належить галузям спеціалізації. Ці галузі визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами. Щодо визначення спе­ціалізації господарства районних комплексів серед науковців існує декілька точок зору. Більшість вчених вважає, що спеціалізацію еко­номічних районів найповніше характеризують показниками терито­ріального зосередження або локалізації виробництва в їх межах. Друга точка зору вчених зводиться до переконання, що спеціалізація тери­торії визначається показниками обсягу міжрайонного обміну продук­цією. Невдалими були спроби об'єднати показники територіального зосередження виробництва з показниками міжрайонного товарооб­міну і знайти усереднений синтетичний показник.

Зважаючи на наведене вище, вивчення спеціалізації економічних районів є одним із головних завдань наукового аналізу їх господарсь­ко-виробничих комплексів. Основою спеціалізації господарської діяльності району виступає об'єктивний процес територіального по­ділу праці, який проявляється в закріпленні певних галузей вироб­ництва за територіями. Територіальні відмінності у виробництві, які склалися між районами на основі врахування природних умов і ресурсів, соціально-економічних факторів, істотно впливають на ви­робничу спеціалізацію галузей. Враховуючи позитивні і негативні сторони у виробничій діяльності в районах, є можливості виявити найбільш ефективні напрями територіальної спеціалізації, яка фор­мується у тісному зв'язку з принципами розміщення продуктивних сил на певних етапах розвитку їх територіальної організації.

Практика доводить, що процес територіального поділу праці і спе­ціалізації економічних районів необхідно чітко розмежувати на по­няття: «територіальна спеціалізація» і «внутрігалузева спеціалі­зація». Ці два поняття виступають як самостійні процеси суспільно­го поділу праці.

Територіальна спеціалізація перш за все вказує на виробни­чий напрямок господарської діяльності різних економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів фор­мується залежно від масштабів територіального поділу праці та фак­торів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація пов'язана з деталізацією вироб­ничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, підвищення рівня детальної і технологічної спеціалізації виробниц­тва), що створює певний економічний ефект у розвитку самої галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі викори­стовують такі показники:

- коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

- коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

- коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

Коефіцієнт рівня районної спеціалізації галузі являє собою співвідно­шення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж га­лузі в країні. Він визначається за формулою: ,

де: Вп.в.г.р. - коефіцієнт рівня районної спеціалізації;

Кр.с. - питома вага галузі району у виробництві продукції;

Вп.в.г.к. - питома вага галузі країни у виробництві гасі ж про­дукції.

Таким же чином визначають коефіцієнт міжрайонної товарної про­дукції даної галузі.

Ефективній спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов'яза­на з розвитком спеціалізації виробництва. Головна умова кооперуван­ня - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно виокремлених виробництв. Залежно від виду спеціалі­зації розрізняють предметне, подетальне і технологічне кооперуван­ня. Воно, як і спеціалізація, сприяє поліпшенню використання потуж­ностей і виробничого персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Найбільш широке кооперування представлене в легкій, харчовій, деревообробній промисловості, машинобудуванні.

Рівень кооперації визначається такими показниками:

- часткою комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за ко­оперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виго­товляється в районі;

- кількістю підприємств, що кооперуються з певними підприєм­ствами інших районів;

- загальним обсягом, вартістю і середнім радіусом перевезень де­талей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в порядку коопе­рації.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації (коопе­рування) є умовна річна економія (Е_у.р. ), яку визначають за формулою:

Е у.р.= [(С₁+Т₁) - (С₂+Т₂)] N₂;

де: С₁,С₂, - певна собівартість продукції до і після спеціалізації і кооперування;

Т_1, Т₂ - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу до і після спеціалізації і кооперування;

N₂ - річний обсяг продукції після спеціалізації в натуральних одиницях.

Коефіцієнт міжрайонної товарності характеризує перш за все роль будь-якої галузі у міжрайонному товарообміні. Тому цей показник доцільно використовувати для оцінки значення різних галузей у роз­витку міжрайонних і міждержавних виробничо-територіальних зв'язків. Виробничу спеціалізацію районів можна виявити лише на основі аналізу складу і структури випуску продукції окремими галу­зями, оскільки їх роль у виробництві є визначальною у процесі фор­мування напрямів розвитку господарства відповідних територій. Що стосується внутрішньорайонного товарообміну, то він лише частково ха­рактеризує спеціалізацію господарського комплексу і може викорис­товуватись як додатковий показник при оцінці виробничої спеціалі­зації районів.

У підручниках і навчальних посібниках існують поняття «міжрай­онний обмін» і «міжрайонний поділ праці». Ці поняття не є ідентич­ними. Обмін безпосередньо пов'язаний з виробництвом товарів, він має винятково важливе значення для встановлення зв’язків між різни­ми районами. Саме тому важлива роль виробництва, а не обміну, має бути визначальною для зарахування окремих галузей до групи ви­робничої спеціалізації. За допомогою різних показників практика і досвід аналізу спеціалізації економічних районів дає можливість зробити певні висновки про те, що оцінювати цей процес доцільно на основі таких критеріїв:

- роль галузі району у міжрайонному поділі праці;

- товарність продукції і її роль у міжрайонному і внутрішньорайонному споживанні;

- роль галузі у виробництві даної продукції в районі.

Оптимальний варіант спеціалізації економічних районів має до­сягатися за рахунок її ефективності, тобто мінімізації приведених витрат з врахуванням транспортних витрат: Вприв і = Сi+Тi + Ен* Кі →min (грн);

де Вприв і - приведені витрати і-го виробництва;

С - повна собівартість і-го виробництва;

Ті - транспортні витрати з доставки одиниці продукції спо­живачу і-го виробництва;

Кі - обсяг витрат (капіталовкладень) на проведення спеціа­лізації;

Е_н нормативний коефіцієнт окупності капітальних вкладень.

Як бачимо, економічна ефективність спеціалізації регіонів оці­нюється за певними критеріями. Головним має бути критерій еко­номії сукупної суспільної праці і максимального підвищення її про­дуктивності. Річний економічний ефект (Е ) від впровадження спе­ціалізації за вибраним варіантом обчислюється за такою формулою:

Еріч.=(В1-В2)•N

де Вр,Вк- приведені витрати за порівнювальними варіантами:

N - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності витрат визначається за формулою:

де К- обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації;

Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після прове­дення спеціалізації, що можуть бути реалізовані.

Як видно із наведеного, основними показниками є економія капі­таловкладень, скорочення строків окупності і будівництва. В процесі аналізу і розрахунків ефективності спеціалізації районів використо­вують систему додаткових показників, до яких належать:

- собівартість виробленої продукції;

- питомі капіталовкладення на одиницю приросту продукції:

- використання наявних трудових ресурсів і ступінь зайнятості працездатного населення.

При проведенні регіональних досліджень користуються порівняль­ними ознаками ефективності виробництва. Характеризуючи економічний стан окремих районів України можна встановити, що собівартість окремих видів продукції в економічних райо­нах є досить різною. Це, зокрема, спостерігається у видобутку пали­ва, виробництві електроенергії, видобутку хімічної сировини, вироб­ництві сільськогосподарської сировини і продукції тощо.

Порівнюючи собівартість (витрати) виробництва продукції в еко­номічних районах з середніми витратами в країні, можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації окремих економічних районів за так званим індексним методом. Це співвідношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в економічному рай­оні до того ж показника в країні:

де і_е - індекс (показник) ефективності спеціалізованого економіч­ного району,

В_р - витрати виробництва на одиницю продукції в спеціалізо­ваному районі;

В_к - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.

Цей індекс характеризує, на скільки середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції більші або менші, ніж в середньому по країні.

А. Пробст (1965 р.) для визначення ефективності виробничої спеціалізації економічного району запропонував таку формулу:

Е_ф= П₂+∑Т₂ - (П₁+∑Т₁);

де П₂ і Т₂ - відповідно собівартість виробництва і транспорту­вання продукції неспеціалізованого району;

П₁ і Т₁ - собівартість виробництва і транспортування про­дукції спеціалізованого району.

При цьому П₁ +Т₁ < П₂, тобто спеціалізація району буде економічно виправданою лише в тому випадку, коли собівартість продукції і зат­рати на її перевезення з даного району будуть менші порівняно з со­бівартістю такої ж продукції в районах, що її споживають.

Таким чином, ефективність спеціалізації буде найвища у тих підприємств, які знаходяться найближче до центрів виробництва про­дукції. Якщо собівартість продукції спеціалізованого і неспеціалізованого районів є рівною, то ефективність виробничої спеціалізації зни­жується до нуля. Однак тут потрібно урахувати інші фактори (наявність територіально-технічної бази, трудових ресурсів, якісні показники тощо), які позитивно впливають па виробництво тієї чи іншої про­дукції. Для визначення ефективності спеціалізації всього виробничо­го комплексу району необхідно узагальнити результати економії кож­ної спеціалізованої галузі. На основі отриманих даних можна визна­чити напрями спеціалізації кожного економічного району з окремих галузей виробництва продукції.

Важливе значення набуває вартість перевезення продукції до спожи­вача. Якщо продукція об'ємна, вона має свої межі доцільності і вартості перевезення. Наприклад, стінові будівельні матеріали (цегла, блоки) при перевезенні на далекі віддачі. Вартість їх перевезення може бути ви­щою за собівартість, тому розраховуються витрати на перевезення і виз­начається межа доцільності таких перевезень.

Визначення зон перевезення продукції необхідне для оптималь­ного розвитку спеціалізації районів і міжрайонного обміну товара­ми. При стратегічному плануванні розвитку виробничих районних комплексів мають враховуватися обсяги перспектив виробництва про­дукції і обсяги можливого вивозу товарів окремих галузей. При цьо­му треба дотримуватись принципу оптимального розвитку і гармо­нійного поєднання виробництва всіх наявних галузей в економічно­му районі. Якщо спеціалізація районів переходить за раціональні її межі, вона може виявитися збитковою як для економічного району, так і для народного господарства країни.

У ринкових умовах господарювання, в процесі подальшої прива­тизації промислово-виробничих об'єктів, важливо визначити довго­строкову перспективу як забезпечення виробництва власною сиро­винною базою, так і можливості реалізації продукції споживачам. Це об'єктивний процес, який пов'язаний з динамічним розвитком продуктивних сил, особливо з освоєнням нових видів товарів, розвит­ком та розширенням сировинної бази, яка с в економічному районі. Спеціалізація районів посилює роль територіального поділу праці, передбачає подальший розвиток міжрайонних економічних зв'язків, оскільки кожний економічний район с органічною часткою всього народногосподарського комплексу країни і виконує певні виробничі функції. Ефективність міжрайонних виробничих зв'язків великою мірою залежить від правильного напрямку спеціалізації районів і наукового обґрунтування планування обсягів міжрайонного обміну товарами. Ліквідація нераціональних перевезень, зустрічних товаровантажних потоків, а також раціональне комплексне розміщення ви­робництв в економічних районах є головним завданням науковців і практиків, які займаються цими питаннями.