8.2. Політичне лідерство: теорії, концепції, механізм рекрутування.

Лідерство є іманентне природі людини та існує у всіх спільнотах. Воно є сталою формою взаємодії людей, засобом розв’язання суспільних проблем.

Політичне лідерство є одним з різновидів лідерства. Політичний лідер виступає символом певної спільноти, він розглядається як особа, здатна реалізувати її інтереси за допомогою влади, що дається йому цією спільнотою. політичних інтересів, організовувати та спрямовувати їхню активність, згуртувати навколо себе групу прихильників та повести їх за собою.

Термін “лідер” походить від англ. leader – ведучий, керівник, провідник, глава та ін. У сучасній політичній науці є різноманітні визначення поняття “політичне лідерство”, зокрема:

• це влада, яка здійснюється одним чи кількома індивідами з метою пробудження членів суспільства, нації до дій;

• це відносини між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує домінування своєї волі над іншими;

• це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

• При цьому прийнято виділяти такі ознаки політичного лідерства:

• лідерство передбачає постійний вплив на оточуючих;

• політичний вплив повинен бути всезагальним і розповсюджуватися на усіх членів керованої спільноти;

• лідерство закріплюється у певних нормах, правилах, привілеях, повноваженнях.

Політичне лідерство має формальний і неформальний аспекти. Формальний аспект лідерства пов’язаний з керівним місцем людини у суспільній ієрархії, з високою посадою, статусом, владою. Неформальний аспект лідерства полягає в особистих вроджених якостях людини, її здатності виконувати роль лідера.

Проблема політичного лідерства має давню історію. Ще в епоху античності лідером вважали особу, здатну творити історію. Певна сус­пільна ситуація вимагала свого лідера, вождя, і в кожний історичний період з'являлися теорії, які визначали певний тип, образ та завдання лідера.

В епоху Відродження свою теорію політичного лідера ство­рив італієць Н. Макіавеллі. Він виходив з того, що всі люди різні, але в масі своїй мають однакові звички і більше схиляються до поганого, ніж до доброго. В основі людської природи – інтерес, або жадоба влади й наживи. Політичний лідер – це володар, який використовує будь-які засо­би для наведення громадського порядку й збереження свого панування. Щодо якостей лідера, то йому слід вдаватися до великих, віртуозних шахрайств, зради, які вимагають мужності, особистого впливу та ав­торитету.

Свою теорію надлюдини запропонував німецький мислитель Ф. Ніцше (1844-1900). Лідер, за його концепцією, – вищий біологіч­ний тип людини, який ігнорує встановлені мораль, культуру, політичні цінності. Сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої – це герої майбутнього. Слід допомогти собі позбавитися по­всякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти й керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше зас­тосував фашизм, що призвело до спотвореного сприйняття філософії німецького вченого, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії.

К. Маркс (1848-1883) визначав лідера як особу, що має набір пев­них особистих якостей (вміння, знання, авторитет, організаторський талант) і є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема проле­таріату. За марксистською концепцією лідерства, особистість може відіграти певну позитивну роль в історичному процесі за підтримки класів і широких верств населення, а також за сприятливих політич­них умов.

Існує ряд концепцій, які обґрунтовують природу політичного лідерства:

1. Теорія рис – пояснює феномен політичного лідерства наявністю видатних якостей у людини, а саме: розуму, компетентності, організаційних здібностей та ін. (Е.Богардус).

2. Ситуативна теорія – трактує лідера як продукт ситуації. Причина лідерства полягає не в індивідові та притаманних йому рисах, а в ролі, яку лідер повинен виконувати в конкретній ситуації (Ф.Фідлер).

3. Концепція послідовників – розкриває лідерство через взаємовідносини між лідером та його послідовниками, через вплив останніх на політичного лідера.

4. Психологічна концепція – в основі лідерства лежить прагнення люди­ни перебороти певні комплекси і табу, досягти більшого, ніж вона має або може. Це почуття присутнє у творчості, мистецтві та політиці.

У політологічному аспекті політичне лідерство — це суспільно-політичний процес, за якого одна, а іноді кілька осіб беруть на себе і виконують роль глави, керівника, провідника певної соціальної гру­пи, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспіль­ства в цілому.

В залежності від стилю керівництва й політичної системи, де діє лідер, вирізняють:

• диктаторський тип, за якого лідер прагне досягти мети, спираючись на страх покарання;

• демократичний тип лідера, який підтримує дух співробітництва, співучасті у вирішенні питань;

• авто­кратичний, який повинен мати високі професійні та особисті якості, аби перемогти опонентів;

• плутократичний тип (часто це лідери «тіньо­вої» економіки).

• У відповідності до способу набуття та реалізації, легітимації влади М.Вебер поділив політичних лідерів на такі основні типи:

• традиційні (вожді племен, монархи і т.п.), авторитет яких базується на традиціях, звичаях, часто освячується релігією;

• раціонально-легальні, які приходять до керівництва загальноприйнятими в суспільстві шляхами, внаслідок наполегливої праці, яка дозволила їм завоювати довіру електорату, в процесі якої вони довели свою здатність управляти. Такий тип лідерства характерний для спокійних періодів розвитку суспільства, коли основною цінністю для нього стає стабілізація політичної системи, використання закладених у ній можливостей;

• харизматичні, що наділені, на думку мас, особливими надприродними здібностями, покликані до політичного життя вищими силами. Оптимальний момент для появи харизматичного лідера – ситуація глибокої системної соціальної кризи. У цей час суспільство, яке перебуває в стані аномії, переживає розчарування не тільки в організаційній структурі політичного процесу, ідеології, яка забезпечує її функціонування, а й лідерах, котрі її уособлюють. Воно готове до радикальних змін і прагне лідерів, що запропонують йому нові ідеї, покажуть нові перспективи розвитку, поставлять якісно інші цілі Суспільство в такі моменти прагне чину, а не раціонального осмислення шляхів розвитку. Знищивши старих ідолів, воно знаходить для себе нових. Ними і стають лідери харизматичного типу – “сильні особистості без страху і сумнівів”, які не лише абсолютно переконані в правоті своїх ідей, але і здатні заразити ними маси, повести їх за собою.

В основі першого типу лідерства лежить звичка, другий має раціональні корені, а останній базується переважно на емоціях. Лідери всіх типів мають як сильні, так і слабкі сторони, що необхідно враховувати громадянам при їх виборі, спілкуванні з ними. Класифікація М.Вебера є дещо спрощеною. Насправді, у кожного політичного лідера поєднуються елементи всіх трьох типів, хоча один з них, як правило, домінує. В сучасній політології, в залежності від завдань, які ставляться дослідниками та вибраних ними критеріїв оцінки, використовуються й інші класифікації лідерства.

Лідери всіх типів, виходячи із об'єктивних завдань, які перед ними ставляться суспільством, повинні виконувати такі функції:

• виявлення та формування політичних інтересів своїх прихильників, їх репрезентація. Варто зауважити, що видатні політичні лідери здатні не лише виявити дійсні інтереси груп, які вони репрезентують, позбавити їх ілюзій, уявних інтересів, але й істотно змінювати систему політичних інтересів своїх прихильників, подаючи їм нові ідеї, знаходячи нетрадиційні шляхи їх реалізації. Проте захоплення харизматичних лідерів власними ідеями, їх прагнення впливати на формування системи інтересів первинних суб'єктів політики може мати і трагічні наслідки для суспільства;

• організація та мобілізація своїх прихильників на політичну боротьбу. Політичний лідер повинен ставити реалістичні цілі, володіти наукою та мистецтвом прийняття стратегічних і тактичних рішень. Для лідерів загальнонаціонального масштабу важливою є здатність до узгодження інтересів супротивних груп, пошуків компромісу та шляхів утвердження загальнонаціональної згоди, тобто інтеграції всього суспільства, його орієнтації на досягнення спільних цілей;

• соціального арбітражу та патронажу, яка виявляється у захисті мас від посягання на їх природні права, підтриманні порядку та законності, недопущення неконвенційних форм політичної активності;

• забезпечення зв'язку між владою та масами і тим самим упередження відчуження громадян від владних структур, орієнтації громадян на активні форми політичної поведінки, що забезпечує розумну відкритість у прийнятті політичних рішень, дотримання суверенітету особистості, чим сприяє легітимації та стабілізації політичної системи суспільства загалом.

Соціальна значимість політичного лідера безпосередньо залежить від рівня політичної культури та активності громадян. Високий ступінь розвитку в суспільстві політичної культури, яка базується на демократичних традиціях дозволяє його громадянам не лише обирати тих політичних лідерів, які здатні ефективно управляти ними, але й сприяти розвитку їх власних громадянських якостей, реалізації всієї системи їх інтересів, самореалізації особистості у сфері політики.

Ще однією важливою проблемою політичного лідерства є аналіз систем рекрутування політичних лідерів, які застосовуються в різних країнах, за умов різного політичного режиму.

Виділяють дві основні системи рекрутування політичних лідерів:

1. Антрепренерська система – має відкритий характер, лідером може стати будь-який представник суспільства завдяки особистим якостям. Система характеризується високим рівнем конкурентності і відкритим суперництвом. Притаманна, як правило, для демократичних країн.

2. Система гільдій – закрита система, при якій лідером може стати лише представник політичної еліти, тут ускладнюється, або і унеможливлюється прихід до влади людей з “низів”, незважаючи на наявність у них відповідних якостей. Система гільдій має відкриту тенденцію до утримання статус-кво у політичному устрої суспільства, а отже найчастіше застосовується недемократичними режимами.

Таблиця 8.1.

Характерні риси	Невелика, достатньо самостійна соціальна група. Безпосередня участь у здійсненні влади. Високий соціальний статус. Значний обсяг державної та інформаційної влади. Організаторські здібності, талановитість.
Гарантії проти деградації	Відкритість – свобода слова, відсутність монополії на силу, наявність альтернативних органів друку, радіо, телебачення. Політичний плюралізм – конкуренція, суперництво політичних еліт. Розподіл влад – рівновага, компроміс, баланс інтересів різних соціальних сил. Відкритість для соціальної мобільності – встановлення терміну перебування при владі виборних та призначених осіб. Суворе дотримання законності, демократичних процедур політичного процесу.
Критерії ефективної діяльності	Досягнутий рівень прогресу та добробуту свого народу. Політична стабільність суспільства. Національна безпека. Оптимальне співвідношення між громадянським суспільством і державою.

Таблиця 8.2.

В.Парето	Еліта – люди, що досягли найбільших висот у сфері своєї діяльності. Все суспільство поділяється на тих, хто керує, та на тих, ким керують. Зміна еліт відбувається шляхом їх циркуляції. Класифікував еліти на “лисів” та “левів”.
Г.Моска	Суспільством завжди будуть керувати еліти - еліта регулює політичне і економічне життя, володіє ресурсами та атрибутами влади, які високо цінуються в суспільстві.
М.Вебер	Еліти - особистості, наділені харизмою.
Х.Ортега-і-Гассет	Особи, що інтелектувально чи морально стоять над масою; з розвинутим почуттям відповідальності
О.Аммон Ж.де Ля Луж	Еліти – люди, що володіють ціннішим і вищим біологічним потенціалом, а відтак - і фізичним, і розумовим
Р.Міхельс В.Липинський	Еліта – активна нерівна меншість, якій більшість (маси) змушена підкорятись через неможливість її прямого контролю Політична еліта – це “національна аристократія”, яка є носієм національної ідеї, а, отже, здійснює керівництво усією нацією. Для існування і виконання своїх функцій “національна аристократія” повинна мати матеріальну силу та соральний авторитет.
Д.Донцов	Еліта – каста “луччих” людей, верства, яка наповнювалася б вихідцями з усіх станів суспільства на підставі суворого добору кращих.

Таблиця 8.3.

Критерії оцінки	Типи політичних еліт
Стадії історичного розвитку суспільства традиційне (доіндустріальне) суспільство індустріальне суспільство, капіталізм індустріальне суспільство, тоталітарний соціалізм постіндустріальне суспільство	Аристократична (еліта крові) Еліта багатства та успіху Еліта бюрократична Еліта знань
Обсяг політичного простору	Загальнонаціональна Регіональна Місцева
Сфера діяльності	Адміністративна Комунікаційна Дипломатична Військова
Ідеологія	Ліберальна Консервативна Соціалістична Націоналістична
Характер політичного режиму	Демократична Авторитарна Тоталітарна

Таблиця 8.4.

	Антрепренерська система	Система гільдій
1.Характер системи	Відкрита	Закрита
2.Коло претендентів, з яких обирається лідер	Достатньо широке, до нього входять представники практично всіх соціальних груп	Обмежене, в основному представниками політичної еліти, яка формується привілейованими соціальними групами
3.Характер необхідних якостей	Основна увага звертається на особисті якості претендента.	Висока залежність лідерства від посади, яку займає претендент
4.Ступінь інститу-ціалізації	Низька, невелика кількість “фільтрів”	Висока, багато “фільтрів” і бар’єрів
5.Коло електорату	Широке, як правило, всі громадяни мають виборче право	Обмежене коло електорату
6.Характер конкуренції у боротьбі	Відкрита конкуренція	Приховане суперництво, велика роль “двірцевих” інтриг

Таблиця 8.5.

Критерії класифікації	Політичні лідери
За способом утвердження лідерства в групах і організаціях	формальні неформальні
За способом легітимізації влади лідера в суспільстві	традиційні раціонально-легальні
За стилем керівництва та управління	харизматичні ліберальні авторитарні демократичні
За іміджем і ролевим призначенням лідера	лідер-прапороносець лідер-слуга лідер-торговець лідер-пожежник лідер-актор (демагог)
За стилем політичної поведінки	параноїдальний демонстративний депресивний шизоїдивний
За ставленням до політичної системи	функціональний дисфункціональний нонконформістський конформістський
За масштабами лідерства	загальнонаціональний певного класу соціальних груп, верств

Таблиця 8.6.

Егоцентричні мотиви	Соціоцентричні мотиви
влада сприймається як гра влада як панування над іншими влада як джерело багатства, слави, престижу або інших особистих вигод	влада як служіння суспільству