16.2. Система забезпечення національної безпеки України.

Для реалізації державної політики національної безпеки, захисту національних інтересів в усіх сферах суспільного і державного життя створюється система забезпечення національної безпеки України. Реалізація сучасної концепції національної безпеки значною мірою залежить від комплексного використання економічних, політичних, науково-технічних, соціальних, духовних і воєнних факторів.

Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закони України «Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про службу безпеки України» тощо, а також інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Діяльність з формування системи забезпечення національної безпеки України була невід'ємною частиною і фактором державотворчих процесів з самого початку виникнення незалежної України. Вже в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) питання безпеки розглядались в розділах «Зовнішня і внутрішня безпека», «Міжнародні відносини», «Екологічна безпека». Питання внутрішньої та зовнішньої безпеки аналізуютъся через призму права України на власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. З проблемами безпеки пов'язується намір України стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна задекларувала прагнення активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати активну участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

В Декларації про держаний суверенітет України визначаються поняття, об'єкти, суб'єкти та зміст екологічної безпеки України.

Після проголошення незалежності України було розроблено і прийнято Верховною Радою України та підписано Президентом України кілька документів в сфері зовнішньої та військової політики, які закладали засади системи національної безпеки, що фактично стали частиною відповідної концепції. До них слід віднести Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України (11 жовтня 1991 р.), Закони «Про оборону України» (5 жовтня 2000 р.), «Про Збройні Сили України» (5 жовтня 2000 р.), «Основні напрями зовнішньої політики України» (2 липня 1993 р.), «Військову доктрину України» (19 жовтня 1993 р.) та ряд інших.

В Основних напрямках зовнішньої політики України (1993 р.) гарантування національної безпеки України було названо першою пріоритетною функцією зовнішньої політики держави, розкрито співвідношення національної і міжнародної безпеки, національної безпеки і проблеми ядерного роззброєння, чинні і потенційні загрози національній безпеці, вказано на роль Збройних Сил України як гаранта національної безпеки.

Концепція національної безпеки України відповідає Конституції України та визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Основні положення Концепції національної безпеки України були підготовлені з врахуванням конституційних засад національної безпеки. В Конституції України ті чи інші аспекти національної безпеки розглядаються в семи розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки, як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна.

Конституція України встановлює певні обмеження прав і свобод людини, які здійснюються в інтересах національної безпеки (ст. 32, 34, 36, 37, 39, 44). Так, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу бeз її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки (ст. 32). У відповідності із ст. 44 «порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки...». Дії по підриву безпеки України виступають одним із чинників, на основі яких забороняється утворення і діяльність в Україні політичних партій, які переслідують таку мету ( ст. 37). В інтересах національної безпеки можуть обмежуватись законом права громадян збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34) та деякі інші.

Встановлюючи певні обмеження у здійсненні прав і свобод, Конституція України наголошує, що «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 64). Конституція України встановлює, що «основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку визначаються виключно законами України».

Конституція України (ст. 64) передбачає, що окремі конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені тільки у двох випадках: в умовах запровадження надзвичайноrо або воєнного стану тимчасово, на визначений законом строк.

Надзвичайний стан в Україні запроваджується у випадках: масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства; посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів; необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади. Умови запровадження надзвичайного стану та його правове регулювання передбачені Законом України «Про надзвичайний стан» (1992 р.).

Воєнний стан запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози воєнного нападу чи агресії. Для воєнного стану характерне значно більше обмеження прав громадян.

Проте навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені у 18-ти статтях Конституції України. До них належать право громадян мати рівні конституційні права і свободи та рівність їх перед Законом (ст. 24), громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу його гідності (ст. 28), право на свободу та особистy недоторканістъ (ст. 29), право направляти колективні чи індивідуальні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути це звернення та дати відповідь у встановлений законом строк (ст. 40); право на життя (ст. 47). Залишається недоторканими право на правову допомогу (ст. 59), право знати свої права і обов'язки (ст. 57), право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевоro самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

В умовах надзвичайного і воєнного стану згідно Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочиннi розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне «й те саме правопорушення» (ст. 61), особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки їі вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62). Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Закони й інші нормативнo-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальністъ особи.

Конституційні гарантії прав, свобод і обов'язків при забезпеченні безпеки особи і громадянина є важливим засобом, одним із шляхів зміцнення стану національної безпеки України, фактором сили політичното режиму.

Загальна система забезпечення національної безпеки України вucтупає єдиним державно-правовим механізмом в якому кожний суб'єкт безпеки виконує функції захисту національних інтересів в межах повноважень, які визначаються законодавством України. Діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

• створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включає: створення та постійне вдосконалення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, розподіл їхніх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення складових частин (структурних елементів) системи; підготовку сил та засобів до їх застосування згідно з призначенням.

• управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що охоплює вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки; організацію і безпосереднє керівництво системою та ії структурними елементами; оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів для забезпечення національної безпеки та їх наслідків.

• здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає: визначення національних інтересів та їх пріоритетів; прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, причин їх виникнення та наслідків їх прояву; запобігання й усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси; локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів, ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

4. участь у міжнародних системах безпеки, що включає: входження в існуючі та утворення нових глобальних, міжнародних та регіональних систем безпеки; утворення та участь у роботі багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих політичних, економічних, воєнних та інших органів; розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в гaлyзi безпеки; спільне проведення планових та оперативних заходів в рамках міжнародних систем безпеки.

Основними принципами забезпечення національної бевпеки є: пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватнісгь заходів захистy національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, ix взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Державна політика національної безпеки визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів і здійснюється шляхом реалізації стратегій, концепцій, доктрин у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і маштабам загроз національним інтересам.

Досягнення завдань національної безпеки у політичній сфері здійснюється за такими напрямками:

• створення дійових механізмів захистy прав людини в країні та в світі;

• запобігання й усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

• входження в існуючі та створювані системи універсальної і регіональної безпеки;

• уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

• побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності та правопорядку;

• забезпечення міжконфесійної стальності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;

• створення повноцінного, ефективного діючого місцевого і регіонального самоврядування.

Сукупність названих напрямків державної політики повинна забезпечити політичну стабільність, утвердження і розвиток України як правової, демократичної, соціальної держави.

Структура політитичних засобів забезпечення національної безпеки є доволі складною. До них належать:

• народна дипломатія;

• особисті контакти лідерів і політичні консультації;

• укладання угод і договорів;

• опрацювання міжнародно-правових норм, концепцій і конкретних програм боротьби за мир і розброєння.

У структурі сучасної концепції безпеки у політичній сфері виділяють дві основні риси:

• мету, до якої слід прагнути;

• реально існуючий стан справ у світі, який характеризується використанням воєнної сили.

Політичні засоби реалізації національної безпеки наділені специфічними рисами: можливість їх ефективного використання для розв’язання проблем; гнучкість та широкий діапазон їх застосування; підвищення ролі політичних засобів у міжнародних відносинах.

Державна політика національної безпеки в економічній сфері охоплює ті напрямки діяльності, які попереджаютъ або усувають можливості економічної дестабілізації, економічної кризи, гарантують її економічний ріст та економічну незалежність України. До них, в першy чергу, належать:

• забезпечення умов для сталого економічного розвитку, зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

• прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

• забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

• забезпечення продовольчої безпеки;

• посилення участі України у міжнародному поділі праці;

• недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;

• контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

• боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливові національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів.

Важливими завданнями політики національної безпеки у соціальній сфері є створення рівних умов для реалізації потенціалу особистості, сприяння формуванню середнього класу. Це здійснюється на основі:

• виявлення і усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;

• вжиття вчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

• створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного та духовного здоров'я;

• стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

• захисту прав споживачів;

• істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;

• збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

• ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків.

Аналіз тенденцій розвитку соціальних процесів в Україні свідчить, що сьогоднішня соціально-економічна практика потребує грунтовного реформування. Можна виділити кілька небезпечних факторів у соціальній сфері, які загрожують національним інтересам:

• відсутність стимулів до ефективної праці;

• недосконала система оплати праці (низька диференціація заробітної плати, відсутність системи погодинної оплати праці);

• втрата соціально-професійного статусу численними соціальними групами.

Національна безпека України безпосередньо залежить від стану інформаційної безпеки. Це пояснюється тим, що інформація в сучасному світі перетворилась у вирішальний фактор прогресу, багатства, політичної сили держав. Державна політика національної безпеки України в інформаційній сфері передбачає вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір; виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України; попередження та усунення негативних наслідків інформаційної експансії з боку інших держав; розробку і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України.

Інформація – це ефективний засіб забезпечення національних інтересів і цілей та розв’язання проблем чи протиріч у різних сферах державної та суспільної діяльності. Проте, інформаційний простір України містить в собі такі негативні явища, як погрози, нетерпимість, матеріали про нехтування патріотичними та громадськими обов’язками, зневажливе ставлення до представників державної влади, особливо силових структур. В сучасних умовах, коли розвинуті країни Заходу, США, Росія намагаються завоювати інформаційне домінування над світом, необхідно посилювати систему інформаційної безпеки.

В науково-технічній сфері держави політика національної безпеки спрямована на вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу; виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України; створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України; поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань; забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України в екологічній сфері є:

• впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

• контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;

• зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природнє середовище;

• впровадження у виробництво екологічно чистих технологій;

• реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

• недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних речовин і матеріалів.

Екологічна ситуація в Україні є наслідком багатьох факторів: ланшафтно-біокліматичних, позиційно-географічних, природно-ресурсних, історичних та політичних. Україна перебуває в стані затяжної екологічної кризи, що поглиблюється. Необхідно прискорити процес створення загальнодержавної системи екологічного нормування, яка стане основою вдосконалення чинного законодавства з питань природокористування.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України в етнонаціональній сфері є:

• гарантування рівноправності усіх громадян, незалежно від їх етнічного походження;

• забезпечення умов для розвитку української нації;

• забезпечення умов ддя розвитку корінних народів та національних меншин;

• розвиток співробітництва з українською діаспорою;

• забезпечення соціально-правового захисту біженців та емігранrів;

• інтеграція в українське суспільство осіб, незаконно депортованих за національною ознакою тощо.

Основними напрямками державної політики національної безпеки України у воєнній сфері є:

• створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливих агресій або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

• запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

• забезпечення демократичного цивілізованого контролю за воєнною організацією держави та інші.

Політичний курс держави з гарантування національної безпеки у військовій сфері реалізуєтъся через напрями, засоби військової політики.

Важливою умовою реалізації основних функцій системи гарантування та забезпечення національної безпеки України є обгрунтоване розмежyвання повноважень основних суб'єктів системи, їх взаємодія при захисті національних інтересів. Основними функціями суб’єктів забезпечення національної безпеки України є:

• вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, стратегій і програм у сфері національної безпеки;

• створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

• комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових системи національної безпеки;

• прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причини їх виявлення та наслідки прояву;

• розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

• спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Український народ – громадяни України всіх національностей, приймає участь у забезпеченні національної безпеки через форми прямої, безпосередньої демократії (на виборах, референдумах, плебісцитах та інших), а також через органи державної влади та місцевого самоврядування. Громадяни України висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту. Добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України. Вони привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни. Громадяни України захищають свої власні права й інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами. Вони сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах.

Держава як визначальний інститут політичної системи, основний гарант конституційного ладу виконує функції забезпечення національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти, що визначають основи національної безпеки України; зційснює законодавче регyлювання та контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними повноважень у сфері національної безпеки. Визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержань Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони, очолює Раду національної безпеки і оборони України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Міністерства, Служба Безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів України, інших нормативно-правових актів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності і застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.

Конституційниü Суд України вирішує питання про відповідність законів, інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції та Прокуратура України здійснюють свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний банк України розробляє і здійснює емісійнo-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Воєнна організація держави (Збройні Сили України, Служба Безпеки України, Внутрішні війська та Прикордонні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України) забезпечує воєнну безпеку, оборону України, захист їі суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру, бореться з організованою злочинністю, забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів тощо.

Конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України виступає Рада національної безпеки і оборони України (далі – РНБО).

Основними функціями РНБО України є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони, а також координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони як у мирний час, так і в умовах воєнного або надзвичайного стану, та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

3 метою виконання цих функцій РНБО розробляє та розглядає питання і подає пропозиції Президентові України щодо визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у всіх сферах суспільного життя; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України. РНБО України прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої і зовнішньої політики у галузі національної безпеки, розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про запровадження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Сили і засоби забезпечення національної безпеки України створюються, функціонують і змінюються відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, стратегій та програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

• воєнну організацію України в сукупності всіх її компонентів.

• органи та служби, що забезпечують безпечне ведення робіт в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, прикордонні служби, органи охорони здоров'я населення, які діють відповідно до законодавства України.

Засоби забезпечення національної безпеки – це комплекс заходів державного, організаційно-правового та спеціального характеру, що застосовуються державними органами влади загальної та спеціальної компетенції при захисті інтересів людини, держави, суспільства. Такі заходи є гарантіями безпеки, а національна безпека за своєю суттю є системою гарантій незалежного, самостійного розвитку України, прав і свобод людини і громадянина.

Всі засоби забезпечення національної безпеки можуть бути поділені на матеріальні і духовні, насильницькі та ненасильницькі, воєнні і невоєнні, прямі і непрямі (опосередковані), односторонні, двостронні та багатосторонні.

Все те, що є в розпорядженні держави, за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки належить до невоєнних засобів забезпечення національної безпеки. Серед них головна роль належить політичним засобам. Політичні засоби – це погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які забезпечують мирне вирішення проблем, що виникли. До них належать політичне мислення, що відповідає вимогам сучасності, переговори, угоди, особисті контакти політичних і державних діячів, зміцнення довіри у військовій сфері, військово-політичне співробітництво та ін.

Підстава та порядок застосування матеріальних спецзаходів органами забезпечення національної безпеки визначаються законодавством України.

Дієвість системи забезпечення національної безпеки залежить від тогo, наскільки в її діяльності враховуються і відображаються основні фактoри, що визначають стан національної безпеки.

Фактори національної безпеки поділяються на воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні. До воєнних факторів належать стан збройних сил держави і ступінь їх боєготовності; наявність можливих театрів воєнних дій, стан стратегічних резервів і мобілізаційних можливостей; кількість військових союзників та участь у військово-політичних союзах; професіоналізм особового складу збройних сил; розміри військових витрат, стан військової науки і характер воєнної доктрини. Ці фактори становлять важливі об'єкти військової політики України.

Групу невоєнних, факторів складають геополітичне становище і геостратегічна інфраструктура, природноекономічні умови країни, кількісна і якісна структура населення, економічний потенціал; рівень суспільної стабільності, дисципліни і правопорядку; стан інформаційної безпеки; рівень державної безпеки, людський фактор, політичний устрій, міжнародна ідеологія, дипломатія. Названі фактори є компонентами державної сили України, як і будь-якої держави, що забезпечують можливості впливу на стан національної безпеки. Державна сила України є сукупністю політичних, економічних, військових, людських, духовних якостей, що визначають потужність, впливовість державної політики національної безпеки. Сила є тією внутрішньою властивою рисою держави, яка служить базою реалізації її національних інтересів. Вона не може ідентифікуватись тільки з насильством, хоч останнє має місце у застосуванні всякої сили для негативних цілей чи у негативному політичному контексті. Бертран Рассел вважав, що подібно до того як генератором і серцевиною фізики є енергія, так у міжнародних відносинах ними є сила. Це стосується як міжнародної, так і національної безпеки.

Гарантування національної безпеки України передбачає чітке визначення основних завдань забезпечення воєнної безпеки як у мирний, так і у воєнний час. До таких завдань у мирний час належить:

• прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання;

• будівництво власних Збройних Сил у межах взятих на себе міжнародних зобов'язань;

• створення і підтримка військового потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної агресії;

• забезпечення недоторканості державних кордонів у повітрі, на суші і на морі;

• припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни;

• підтримання постійної готовності Збройних Сил для відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави (коаліціі держав) із повітрянo­космічного простору, суші або моря.

Головним завданням забезпечення воєнної безпеки у воєнний час є мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення воєнних дій за умов, вигідних для України.

Воєнна безпека України досягається за рахунок систем наступних зовнішньополітичних і військовo-політичних заходів:

• єдиних політико-дипломатичних зусиль, спрямованих на зниження рівня воєнного протистояння;

• створення зон, вільних від зброї масового ураження, регіональних систем безпеки;

• активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що виникають;

• наявності військ постійної готoвності та резервів, які за своїми якостями забезпечували б відбиття агресії;

• відмобілізування і стратегічного розгортання всіх видів Збройних Сил та організованого вступу держави у війну;

• здатності вести воєнні дії на суші, морі, у близькому космосі та повітрі;

• забезпечення високого рівня морально-психологічної і професійної підготовки особового складу до виконання завдань збройної боротьби за будь-яких умов бойової обстановки;

• оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби;

• готовності брати участь у міжнародних миротворчих операціях у відповідності з рішеннями Ради Безпеки ООН.

Сучасний світовий досвід підтверджує, що воєнна безпека досягається двома основними шляхами:

• невоєнним, пов'язаним з політичними переговорами, дипломатичними зусиллями, використанням для впливу на потенційного агресора, економічних, ідеологічних та інших невоєнних важелів з метою відвернення спроб силового розв'язання конфліктної ситуації;

• воєнним, тобто стримуванням або відбиттям воєнної агресії демонстрацією чи застосуванням збройної сили.

Наявність серйозної воєнної сили у об'єкта агресії виступає стримулюючим фактором по відношенню до потенційного агресора під час політичних переговорів та інших спроб розв'язання конфлікту.

Воєнна безпека вимагає такого кількісного і якісного стану Збройних Сил, який створює можливості у випадку агресії не тільки відбиття ударів з суші, моря та повітря, але і нанесення ударів у відповідь по ударних угрупованнях військ, резервах, системах управління держави і збройних сил, об'єктах тилу з такими збитками, коли війська втрачають боєздатність, а системи управління – можливість ефективного впливу на події. Високий рівень навченості збройних сил, здатність у випадку війни вести не лише активні бойові дії у захисті, але і контрнаступальні та наступальні дії вказують на активний характер воєнної безпеки.

Забезпечення воєнної безпеки України воєнними засобами вимагає уваги до розвитку сучасних технологій виробництва ракетно-космічної техніки, високоточної зброї як матеріальної основи бойової могутності Збройних Сил України у ХХІ ст.

При аналізі факторів національної і міжнародної безпеки актуальним залишається питання про співвідношення воєнних і невоєнних засобів. Із врахуванням реалій ядерно-ракетного віку неспроможним є підхід, за яким безпека може бути досягнута лише військовим шляхом, через гонку озброєнь. В той же час за нинішніх умов роль воєнних факторів безпеки залишається високою. В певних умовах безпеку можна забезпечити тільки за допомогою військових заходів. Але не можна абсолютизувати їх значення. В сучасному світі політичний підхід все більше і більше перетворюється в основний і вирішальний фактор національної і міжнародної безпеки.

Державна політика національної безпеки України виходить із принципу нерозривної єдності, взаємодоповнюваності національної і міжнародної безпеки. Україна послідовно слідує основним засадам європейської безпеки, розробленими на саммітах держав-учасниць Організації безпеки і співробітництва в Европі (ОБСЄ). До них належать такі положення:

• безпека повинна бути загальною, тобто охоплювати всі держави­учасниці ОБСЄ від Ванкувера до Владивостока;

• безпека повинна бути всеохоплюючою, тобто охоплювати не тільки військово-політичний аспект проблеми, але і економічний, екологічний, гуманітарний – повагу прав і свобод людини. Якщо відсутній хоч би один аспект безпеки – вона вважається нежиттєздатною;

• безпека повинна бути неподільною, тобто не повинна допускати забезпечення та зміцнення безпеки однієї держави за рахунок інших держав-учасниць ОБСЄ і повинна гарантувати нерозривний зв'язок безпеки кожного з них з безпекою інших партнерів.

Загрози європейській і національної безпеці можуть виникати як з внутрішніх конфліктів у самих державах, так і з конфліктів між державами. Безпека та мир можуть бути посилені через стратегію, що об'єднує два основні елементи: будувати довіру між людьми всередині держави й посилювати співпрацю між державами. Окрема держава чи організація не може дати адекватну відповідь на ті ризики та проблеми, з якими стикаємося сьогодні. Найбільш відповідною для вирішення завдань, що стоять перед світовим співтовариством, окремими державами є концепція кооперативної безпеки. Вона базується на довірі між державами, заснованій на відкритості, транспарентності і передбачуваності, на співробітництві і гарантіях, на зайнятості. Кооперативна безпека формується шляхом переговорів і угод про загальні цілі, спільні інститути, принципи і механізми врегулювання гострих конфліктів.

Україна вважає, що загальна безпека і мир в сучасному світі неможливі, коли існує загроза безпеці будь-якої держави. І навпаки: національна безпека окремої країни може бути гарантована лише у разі стабільного розвитку світового співтовариства. Тому Україна слідує принципу: «Безпека для себе через безпеку для всіх».

Становлення та розвиток національної безпеки України за роки їі незалежності проходив в складних умовах загальносистемної кризи українського суспільства, економічного занепаду, погіршення демографічної ситуації тощо. Забезпечення необхідного стану національної безпеки здійснювалась через дію таких зовнішніх факторів, як набуття Україною статусу повноцінного суб'єкта міжнародних відносин, рівноправного учасника системи європейської та міжнародної безпеки, формування системи взаємовигідних партнерських стосунків із США, Канадою, країнами Західної та Центральної Европи, курсу на європейську інтеграцію України, розвиток стосунків із Російською Федерацією на рівноправних, взаємовигідних засадах стратегічного партнерства, створення системи двосторонніх стосунків з державами СНД, Балтії, Чорноморського регіону, використання можливостей ООН для перетворення України у впливову державу світового політичного процесу.

До внутрішніх факторів належать намагання здійснювати економічні ринкові реформи, курс на утвердження цінностей політичної демократії, підтримання політичної, соціальної, етнічної, конфесійної стабільності у суспільстві, процеси національного і духовного відродження України тощо.

Основними загрозами функціонування системи забезпечення національної безпеки України виступають внутрішні загрози – від економічної нестабільності і до духовного спустошення окремих верств населення України. Особливо небезпечними є тенденції підміни національної безпеки груповою, сімейною, клановою, відсутність єдиної державницької ідеології, яка може бути основою розвитку ультрарадикальних доктрин, що виступають викликами національній безпеці. Значну небезпеку становлять явища суспільної анемії в Україні, коли соціальнo-культурні цінності і норми, інститyції стають нестійкими, суперечливими, а окремі індивіди виявляються незадоволеними своїм соціальним становищем, своєю безпекою. Специфічною загрозою може виступати позиція військовослужбовців-професіоналів, які в умовах систeмної кризи суспільства, труднощів у розвитку Збройних Сил України можуть недооцінювати роль політичних і економічних факторів та демократичних засобів розв'язання проблем і абсолютизувати військові фактори, відстоювати силове спрямування політики національної безпеки.

Визначальне значення ддя забезпечення національної безпеки України має реалізація української національної ідеї як ідеології розвитку надії і держави, як стратегія державотворення, політичної програми і економічної політики єдності, духовності і моралі на основі менталітету народу, його освіченості. Національна безпека України невід'ємна від принципів формування української політичної нації через утвердження української національної ідеї, як синтезу ідей державності, патріотизму, солідарності, духовності, конституційного порядку, громадянського миру. Творення української політичної нації може відбуватися тільки на фундаменті консенсусу головних політичих сил України, освоєнні плюралістичного типу національної самоідентифікації особи, єдиної держави.

Національна безпека України на початку ХХІ ст. невіддільна від тих иових процесів, що підводять світове співтовариство до нового стану. Міжнародна і національна безпека перебувають під впливом п'яти факторів, що формують сучасну геополітичну структуру світу. До них належить: однополярність світу, нарощування геополітичної могутності переможців у холодній війні, поширення цієї могутності на глобальне оточення; бурхливе зростання економіки у Північній Америці, 3ахідній Європі і Південно-Східній Азії; послаблення держав-націй при одночасному наростанні впливу транснаціональних корпорацій, недержавних організацій, нерегульовані процеси, що несуть у світ хаос; звернення держав після закінчення ХХ ст. як століття ідеологій до нової ідентичності; зростання невдоволення бідної більшості проти багатої меншості.

Процеси глобалізації, посилення взаємозалежності країн та їх відкритість до зовнішніх впливів послаблюють здатність держав, в тому числі і України, нейтралізувати загрози національній безпеці. Виникає і швидко загострюється протиріччя між потребою «розбудови держави» та деградацією державної влади, посиленням позадержавних джерел політичного впливу, ерозією національної ідентичності. Все це вимагає нових підходів до визначення та реалізації державної політики національної безпеки, функціонування системи забезпечення національної безпеки.

У лютому 2007 р. Президент України затвердив стратегію національної безпеки, де найпершими пріоритетами названо: 1) досягнення національної єдності та консолідації суспільства; 2) підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування; 3) вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства; 4) досягнення прийнятного рівня економічної безпеки шляхом здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентноспроможності національної економіки; 5) зебезпечення енергетичної безпеки країни через докорінне підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Вирішення питань зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій; 6) підтримування Збройних сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення озброєнням та військовою технікою до стандартів збройних сил держав – членів НАТО; 7) вдосконалити правову базу діяльності органів сектора безпеки з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв, привести кримінальне законодавство і кримінальне судочинство у відповідності із стандартами і рекомендаціями Ради Європи та Європейського Союзу; 8) приєднання України до європейської та євроатлантичної системи безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з Організацією північноатлантичного договору, формування умов для вступу України до НАТО, участь у безпекових програмах Європрейського Союзу та ОБСЄ; 9) завершити правове оформлення державного кордону України, зокрема, вирішити з Росією на основі норм міжнародного права питання про розмежування в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці, врегулювати з Руминією спірні питання щодо делімітації континентального шельфу та виключених економічних зон у Чорному морі; 10) розвивати українсько-російське партнерство на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключових умов забезпеченя національної та регіональної безпеки; 11) розширення і поглиблення співпраці у форматах Спільноти демократичного вибору і Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ; 12) реалізація активної взаємодії зі США і Канадою, країнами-членами Європейського Союзу, іншими країнами Європи та країнами – регіональними лідерами; 13) забезпечення збалансованого входження української економіки до світової економічної системи у форматі Світової організації торгівлі; 14) гарантування інформаційної безпеки.

Національна безпека України – узагальнюючий результат державної політики захисту національних інтересів в усіх сферах державного і суспільного життя. Для їі реалізації створюється система забезпечення національної безпеки – цілісна сукупність державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, що здійснюють діяльність в межах законодавства України.

Державна політика національної безпеки України визначається із врахуванням пріоритетності національних інтересів, враховує пріоритети геополітичної стратегії та інтегральної стратегії національної безпеки України на перспективу.

Ефективність системи забезпечення національної безпеки України залежить від того, наскільки враховуються воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні фактoри національної безпеки.

Державна політика національної безпеки України грунтується на принципі єдності, взаємодоповнюваності національної, регіональної, міжнародної та глобальної безпеки.

Схема 1.1.

Структура національної безпеки України

Політична безпека

Інформаційна безпека

Державна безпека

Екологічна безпека

Економічна безпека

Науково-технологічна безпека

Соціальна безпека

Воєнна безпека

Схема 1.2.

Основні принципи забезпечення національної безпеки

Пріоритет прав людини

Адекватність заходів захисту національних інтересів потенційним загрозам

Верховенство права

Цивільний контроль за воєнною сферою та силовими структурами

Пріоритет мирних засобів у вирішенні конфліктів

Баланс інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність

Чітке розмежування органів державної влади

Схема 1.3.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки

Створення і підтримка готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки

Здійснення планової й оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки

Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки

Участь у міжнародних системах безпеки

Схема 1.4.

Класифікація системи небезпек та загроз за ступенем можливої шкоди інтересам особи, суспільства та держави

Небезпека

Виклик

Ризик

Загроза