11.3.4. Особливості та фази трансформації посткомуністичних суспільств

Проаналізований раніше другий тип переходу та його перебіг (стадії), притаманні країнам третьої хвилі демократизації, де цей процес відбувся до 90-х років ХХ ст., свідчать, що їх головним завданням було зруйнування авторитарних політичних систем і розбудова демократії. Пізніше, після подій 1989 р., основні положення теорії переходу були підтверджені і розвинуті на досвіді посткомуністичних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи – у працях таких вчених як І. Банах, І. Бальцерович, С. Фіш ,Д. Поттер та інші. Це країни, куди комуністичні режими були принесені ззовні і тому не пустили глибокого коріння. В останній період свого існування вони демонстрували значно більше спільних рис з авторитаризмом, ніж з тоталітаризмом.

Окремий випадок складають пострадянські суспільства. Хоч перехідні процеси в них мають багато спільного з вище зазначеними групами країн, вони тут перебігали складніші і демонстрували суттєві труднощі. Адже комунізм у цих державах протримався понад 70 років, а інститути громадянського суспільства або не існували ніколи, або шляхом репресій та голодомору були викоренені як з практики, так і з свідомості людей. Цим суспільствам належить реформувати не лише політичну систему, але й увесь суспільний устрій, економічну систему, політичну свідомість і політичну культуру. Дослідження цих глибоких змін, на думку ряду українських політологів, можуть скласти самостійну галузь – політологію посткомунізму.

Процес переходу до демократії посткомуністичних країн має декілька фаз, які відрізняються певними змінами як у політичному устрої, так і в економіці. Американський політолог З. Бжезінський запропонував наступну періодизацію посткомуністичної трансформації (див.: табл. 11.3).

Як видно з таблиці, на першій фазі, яка є переломною, започатковуються фундаментальні зміни в існуючих політичних та економічних системах, здійснюється політична трансформація вищих органів влади, відбувається встановлення демократії “зверху”. Ліквідується монополія однієї партії, закладаються основи демократії, виникає і зміцнює свої позиції вільна преса, формуються перші демократичні об’єднання і громадсько-політичні рухи. На цій фазі важливо усвідомити необхідність радикальних економічних і політичних перетворень та досягти у суспільстві демократичного консенсусу і спільної згоди з тим, щоб отримати підтримку народу у проведенні реформ, подоланні труднощів та соціальних негараздів, які неминучі на цій стадії.

В економічній галузі здійснюється лібералізації цін, зовнішньої торгівлі, стабілізація грошової одиниці, розпочинається приватизація (поки що безсистемна) одержавленої власності.

Швидка і всебічна трансформація економіки (т. зв. “шокова терапія”) можлива лише за наявності об’єктивних і суб’єктивних передумов. В іншому випадку вона може спричинити економіч­ний безлад та політичну конфронтацію.

На другій фазі трансформації відбувається закріплення демократичних процесів і інсти­ту­тів на основі прийняття нових конституцій та нових законів про вибори. Проводяться демократичні вибори, формується стала демократична коаліція – нова політична еліта. Створюється законодавча база відносин власності і підприємництва, банківська система. Здійснюється мала і середня прива­тизація. Відбуваються істотні зміни в соціальній структурі на основі появи нового класу власників і підприємців.

Розв’язання завдань другої фази дає можливість перейти до третьої, заключної фази, якій притаманна політична стабілізація демократії і економічне піднесення. Демократичні процеси набирають незворотного характеру, утворюється стабільна демократична партійна система. Формується демократична культура і підприємницька традиція. Відбувається становлення системи неза­лежних судових органів та демократичної правової культури. Здійснюється велика приватиза­ція. На основі значних іноземних інвестицій проводиться реструктуризація виробництва. На перебіг демократичних перетворень, їх темпи, а отже і тривалість основних фаз пост­кому­ніс­тич­ної транс­формації впливають як об’єктивні,

Таблиця 11.3

Фази, мета	Політичні ознаки	Правові ознаки	Економічні ознаки
Перша фаза: 1-5 років. Політична мета: перетворення. Економічна мета: стабілізація.	Основи демократії. Вільна преса. Політичний плюралізм. Кінець поліцейської системи.	Усунення невиправданого державного контролю.	Лібералізація цін припинення дотацій. Кінець усуспільненого виробництва товарів.
Друга фаза: 3-10 років. Політична мета: від перетворень до стабілізації. Економічна мета: від стабілізації до перетворень.	Нові конституція та виборчий закон. Демократичні вибори. Децентралізація управління регіонами. Стала демократична коаліція – нова політична еліта.	Створення нормативної бази відносин власності і підприємництва.	Банківська система. Мала і середня приватизація. Демонополізація. Поява нового класу власників і підприємців.
Третя фаза: 5-15 і більше років. Політична мета: закріплення перетворень. Економічна мета: стабільне піднесення.	Утворення стабільних політичних партій. Утвердження демократичної політичної культури.	Виникнення незалежних судів. Встановлення правової культури.	Велика приватизація. Сформоване капіталістичне лобі. Виникнення культури підприємництва.

так і суб’єктивні чинники зумовлені ступе­нем підготовленості різних країн до політичних, економічних та ідеологічних змін (див.: табл. 10.4).

Таблиця 11.4

Тривалість комуністичного режиму і ступінь знищення усіх проявів приватної власності та громадянського суспільства. Рівень політичного та економічного лібералізмів, що дозволялися комуністичною владою ряду країн в останні роки свого панування (режим Кадара в Угорщині. Герека і Ярузельського в Польщі). Рівень догмагтизму комуністичної еліти та її відданості старому режиму. Чисельність нової еліти й наявність у неї політичної волі для здійснення рішучого переходу до демократії. Ступінь консолідації суспільства навколо ідеї трансформації, розвиненість інститутів громадянського суспільства. Фінансово-економічне становище країни, доступність ресурсів. Характер стосунків з міжнародним співтовариством. Гострота і складність додаткових проблем, які доводиться вирішувати в період трансформації: наявність чи тільки становлення власної держави і національної еліти, повноцінність структури економічного комплексу та інше.

Отже, в залежності від об’єктивних і суб’єктивних умов для переходу до суспільства з вільною ринковою економікою і плюралістичною політичною системою кожна з пост­комуніс­тичних країн перебуває на різних фазах перетворень, здійснює їх різними темпами, з різною послідовністю. Неоднаковим є і ступінь незворотності трансформаційних процесів. За цими ознаками дослідники виділяють чотири групи країн (див. табл. 9.5).

Звичайно, запропонований поділ посткомуністичних суспільств за темпами демократичних і ринкових перетворень є досить умовним. Країни розвиваються дуже не рівномірно і одні з них можуть вирватися вперед, а інші – відставати. Деякі держави взагалі важко з впевненістю віднести до тієї чи іншої групи, передусім, через несинхронність змін в економічній та політичній сферах. Наприклад, Білорусь і Туркменія, що не є останніми з економічної точки зору, навряд чи можуть похвалитися успіхами в становленні демократії.

Таблиця 11.5

Група	Країни	Темпи ринкових і демократичних перетворень
І	Чехія, Польща, Угорщина, Естонія, Словенія	Ці країни вступили в третю фазу перетворень, чітко визначили свої перспективи і послідовно будують життєздатні суспільства.
ІІ	Словаччина, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія, Киргизстан	Знаходяться на другій фазі трансформації і мають добрі шанси в найближчі 10 років зробити суттєві кроки в напрямку демократії.
ІІІ	Азербайджан, Грузія, Вірменія, Казакстан, Росія, Узбекистан, Україна.	Країни знаходяться на першій фазі перетворень. Демократичні і економічні реформи ведуться без достатньої послідовності і глибини.
ІV	Албанія, Сербія, Боснія, Македонія, Молдова, Таджикістан.	Ці країни не просунулися достатньо істотно в першій фазі трансформаційних перетворень, або навіть не вступили в неї.

У деяких аспектах політичного розвитку близькими до них є Узбекистан та Казахстан. Однак, у цілому, наведений аналіз показує, що посткомуністичні перетворення в різних державах відрізняються як за змістом, так і за темпами: якщо деякі країни остаточно стали на шлях демократичного розвитку, або, принаймні, принципово визначилися в перспективах переходу до демократії, то частині з них це ще належить зробити.