20.2. Міжнародні політико-правові підстави протидії транснаціональній злочинності.

Основні рекомендації по організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) були вироблені міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні у лютому 1988 року напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН і зводились до ствердження необхідності:

• ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

• розробки двосторонніх та багатосторонних угод;

• підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

• розробки універсальної міжнародної конвенції з питань співробітництва у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

• розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

• вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв`язку з банківською таємницею;

• розробка ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов`язані з незаконним оборотом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

• створення глобальної інформаційної сітки для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

• широке залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можуть бути класифіковані по п`яти основних групам:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористичну діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональну незаконну торгівлю предметами мистецтва, що є культурним чи релігійним надбанням нації;

д) дії, які шляхом забруднення або іншим чином порушують екологічний баланс та стан оточуючого середовища більш, ніж однієї країни.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби проти транснаціональної злочинності міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрямки протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема вони були конкретизовані у «Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики ХХІ століття», яка була прийнята під час проведення Х Конгресу ООН із запобігання злочинності і відносинам з правопорушникам, що пройшла у Відні 10-17 квітня 2000 року. У Декларації зокрема було підкреслено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю і , що такі програми повинні враховувати соціально-економічні фактори, котрі можуть зумовлювати велику вразливість людей з точки зору злочинних діянь та ймовірність здійснення людьми таких діянь.

Ефективними факторами подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародного співробітництва, створення умов, які сприяють боротьбі проти організованої злочинності, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття, по-друге, широке залучення як партнерів та суб`єктів процесу протидії злочинності «урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, в тому числі засобів масової інформації та приватного сектора, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу», по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав-учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги у справі нарощення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів повинен був сприяти різкому зменшенню числа різних видів транснаціональних злочинів до 2005 року.

Серед важливих тактичних завдань боротьби проти транснаціональної злочинності Віденська декларація передбачала:

• включення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії у галузі розвитку;

• активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, в тому числі і технічної;

• розширення співпраці країн-донорів в різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, включаючи аспекти попередження злочинності;

• зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН у справі попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

Питання протидії транснаціональній злочинності стають предметом аналізу ведучих країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема питання вибору стратегії та тактики боротьби проти транснаціональних злочинних формувань вже стали традиційними під час проведення спільних нарад міністрів юстиції та внутрішніх справ «великої вісімки». (Москва, 1999 р., Мілан, 2001 р.). У комюніке даних нарад зазначені пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба проти яких в умовах сучасного суспільного розвитку стала особливо актуальною.

По-перше, це злочини у сфері високих технологій, що виступають проявами кіберзлочинності і характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки і техніки, що тісно пов`язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, що пов`язані з відмиванням грошових коштів ( розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій у систему охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності і правопорядку.

Слід відзначити, що у світі функціонує ряд міжнародних організацій та центрів, які займаються проблемами боротьби проти транснаціональної організованої злочинності. У цьому зв’язку німецький вчений У.Бек заявляє , що „транснаціональні правові простори та інститути вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, але контроль над виконанням положень законодавства”. Таким чином, відзначається взаємозв’язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед такого роду міжнародних організацій одне із ведучих місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 р., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3-6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції., було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву – „Інтерпол” ця міжнародна організація отримала у липні 1946 року, а у 1956 році було прийнято новий Статут організації, в якому у 1 статті біло закріплено нову назву. Головні завдання і цілі Інтерполу, згідно зі Статутом , визначено такими:

• забезпечення найширшого співробітництва між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн – учасниць Інтерполу і у строгій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

• створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними у боротьбі із загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції у 1992 році на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала в 1993 році після створення Національного центрального бюро Інтерполу. З того часу пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з передових підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України затвердив положення “Про Національне центральне бюро Інтерполу”, яка була продубльована Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 року “Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України “Про НЦБ Інтерполу”. У відповідності з цією Постановою встановлювалось, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким виступає Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій , діяльність яких спрямовується на протидію ТОЗ, слід відмітити і Європол – правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка веде активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було обумовлено Маастріхстською Угодою від 7 лютого 1992 року, а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності і тероризму зокрема. Особлива увага у діяльності організації приділяється виявленню та переслідуванню злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування даної організації виступає Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами-учасниками Європейського Союзу та вступила в силу 1 жовтня 1998 року. Відповідно до даної Конвенції Європол здійснює підтримку національних правоохоронних органів в країнах-членах в галузі боротьби з:

• незаконним обігом наркотиків;

• нелегальною міграцією;

• тероризмом;

• підробкою грошей та інших фінансових документів;

• торгівлею людьми;

• незаконною торгівлею автотранспортом;

• відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямку протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між країнами учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій по боротьбі зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації і розвідувальних даних, які представлені державами - членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку в ході розслідувань і операцій, що проводяться в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав - членів Євросоюзу. Особлива увага приділяється проблемі уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах-членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюється державами , що входять до Євросоюзу у залежності від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 рік складає 63,4 млн. євро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співробітників, з яких 80 – офіцери зв’язку, які представляють різні правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Після утворення у 1991 році міждержавного об’єднання Співдружності незалежних держав питання координації спільних дій у боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю виникла потреба у формуванні відповідних міждержавних структур. Таким чином, у вересні 1993 року і було утворено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД.

Основні завдання Бюро полягають у :

• формуванні спеціалізованого банку даних на базі комп’ютерного центру Бюро та надання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ;

• сприянні здійснення міждержавного розшуку учасників злочинних співтовариств, осіб, які здійснили найбільш небезпечні злочини та приховуються від кримінального переслідування;

• забезпеченні узгоджених оперативно-розшукових та комплексних заходів, які стосуються інтересів декількох держав-учасників СНД, вироблення рекомендацій з боротьби з транснаціональною злочинністю .

На черговому засіданні Ради глав держав – членів СНД, що відбулось у Казахстані у вересні 2004 року у складі Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними злочинами на території СНД було сформовано структурний підрозділ з координації боротьби з незаконним обігом наркотиків та прекурсорів і його регіональну оперативну групу в Центрально - Азіатському регіоні.

В рамках СНД діє і Антитерористичний центр країн-учасниць СНД, який був утворений 20 червня 2000 року, положення про який було затверджено Радою глав держав СНД в Мінську у грудні 2000 року. У складі центру сьогодні працює 60 співробітників, функціонують наступні відділи:

• Координаційно-оперативний, який займається забезпеченням взаємодії компетентних органів держав-членів СНД у боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму. Його завдання – сприяння у підготовці та проведенні спільних антитерористичних заходів і комплексних операцій, навчання та підготовка спеціалістів анти терористичних підрозділів.

• Відділ ситуативного аналізу, моніторингу загроз та підготовки проектів рішень, який виробляє пропозиції Раді глав держав СНД за напрямками співпраці у боротьбі з міжнародним тероризмом, аналізує інформацію про стан, динаміку, тенденції прояву міжнародного тероризму не лише в рамках СНД, але й у світі в цілому. На основі цього формується банк даних, що включає в себе відомості про терористичні організації, їх лідерів та членів, а також про структуру та осіб, котрі надають їм допомогу.

Наприкінці ХХ ст., коли реальною стала небезпека трансформації міжнародної злочинності у впливову силу, що здатна являти загрозу самому існуванню світової цивілізації, її демократичному началу, перед правоохоронцями світу постало завдання скоординувати свої дії для подолання нового зла, яким були прояви тероризму, посилення незаконного обороту наркотиків, активізація торгівлі людьми. В рамках цієї реальності почали формуватись різноманітні міжнародні недержавні та громадські організації. До них слід, зокрема, віднести створений у Відні 5 грудня 2000 року Всесвітній Антикримінальний та Антитерористичний Форум (ВААФ), ініціатором якого стала Росія. Серед засновників нової міжнародної структури були представники 38-ми країн світу, керівники ООН, Інтерполу, інших антикримінальних міжнародних організацій. На установчій нараді було відзначено, що в умовах глобалізації значно зростає кількість злочинів, що несуть загрозу міжнародній спільноті, а за деякими даними щоденно у світі здійснюється до 400 тисяч злочинних дій. Згодом 14 лютого 2002 року у Берліні було проведено офіційну процедуру заснування та реєстрації ВААФ, обрано склад Правління організації, яке очолив колишній міністр внутрішніх справ Російської Федерації, депутат Держдуми РФ О.Куликов. Метою даної міжнародної неурядової спілки було оголошено пошук механізму взаємодії всіх державних та недержавних структур, об’єднання антикримінальних сил на планеті для зближення позицій та вироблення нових підходів у боротьбі зі злочинністю. Завдання та мета Форуму були визначені таким чином:

• сприяння підвищенню рівня інформованості світового співтовариства про небезпеку транснаціональної злочинності та тероризму;

• удосконалення міжнародної та національної правової бази, спрямованої на підвищення ефективності антикримінальної та антитерористичної протидії злочинності;

• інформаційна, наукова , організаційна, матеріально-технічна підтримка всіх суб’єктів - учасників проектів з боротьбі з транснаціональною злочинністю та тероризмом;

• міжнародний розвиток співпраці всіх груп суспільства у боротьбі з міжнародною злочинністю та тероризмом для забезпечення ефективності протидії цим загрозам.

У рамках ВААФ сформовано Міжнародний Антикрімінальний і Антитерористичний Комітет (МААК) - міжнародну громадську організацію, що об'єднує на засадах добровільності громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства для реалізації певних завдань, які визначені у її статуті та передбачають захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, особистих, майнових, спортивних і інших інтересів своїх членів, об'єднання зусиль Комітету та суспільства для сприяння протидії організованій злочинності і тероризму. Основні завдання МААКу полягають у:

• сприянні більш глибокому розумінню умов та причин, що породжують міжнародну злочинність, пошуку і пропаганді найбільш ефективних методів боротьби з нею;

• розвитку існуючих і створенню нових універсальних методів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю і недопущення її подальшої консолідації і ескалації на глобальному, регіональному і національному рівнях;

• розвитку співпраці і налагоджуванню взаємодії між професіоналами з правоохоронних органів різних країн;

• зближенні позицій країн під час вироблення основних підходів до вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і тероризмом;

• підготовці рекомендацій щодо удосконалення міжнародно-правової бази та гармонізації національного кримінального законодавства ;

• реалізації інших перспективних задумів і проектів, пов'язаних з діяльністю Комітету;

• прогнозуванні тенденцій розвитку кримінальної ситуації в світі, оцінки ступеню небезпеки і масштабів організованої злочинності і тероризму на національному та міжнародному рівні;

• розробці елементів стратегії і тактики дій на національному, регіональному та міжнародному рівнях у боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, в тому числі з такими їх видами, як: терористичні акти; викрадення людей, захоплення заручників; фінансові махінації, відмивання доходів від злочинної діяльності; незаконний оборот наркотичних речовин і психотропних засобів; незаконний оборот зброї, ядерних матеріалів і радіоактивних речовин; незаконний оборот культурних цінностей; злочини у сфері високих технологій; корупція; нелегальна міграція; сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія та проституція

Організація, створена для протидії транснаціональній злочинності, що останнім часом здійснює активну аналітично-узагальнюючу діяльність, і функціонує у США на неурядових засадах - Центр по вивченню транснаціональної злочинності та корупції при Американському університеті (м. Вашингтон, США), який був створений у 1995 року при підтримці фонду ім. Маккартура. Сьогодні Центр фінансується за рахунок вкладів приватних осіб. Основна мета Центру полягає у виявлені причин та умов появи міжнародної організованої злочинності і корупції, а також у виробленні достатньо обґрунтованої політики, спрямованої на зниження рівня злочинності та запобігання різноманітних злочинів.

Акцент у діяльності Центру робиться на аналізі та протидії транснаціональній злочинності в одному з найбільш криміналізованих, на думку його працівників, регіоні світу, яким є Східна Європа та, зокрема, пострадянські країни, що здобули незалежність у 90-і роки ХХ ст. Так, наприклад, проекти Центру спрямовуються на дослідження проблем „відмивання грошей”, корупції в урядових та неурядових установах країн, для яких характерною є трансформація суспільних відносин. Окрім цього, дана організація займається підготовкою співробітників правоохоронних органів та прикордонних служб з метою запобігання контрабанди та торгівлі людьми.

Центр надає консультації з питань протидії транснаціональній організованій злочинності різноманітним міжнародним і національним урядовим та неурядовим організаціям (міністерству фінансів, міністерству юстиції, міністерству закордонних справ, Конгресу США, Азіатському фондові, Організації економічної співпраці та розвитку ООН, Міжнародній організації з питань міграції, Світовому Банку та ін.). Окрім цього Центр щорічно приймає у себе велику кількість вчених - правознавців та правоохоронців з багатьох країн світу.

Основними напрями роботи Центру вважаються:

а)дослідницька робота,;

б) навчання,

в) підготовка кадрів,

г) проведення масових заходів;

д) сприяння функціонуванню елементів громадянського суспільства

Багатоманітність транснаціональної організованої злочинності, яка реалізує свій глобальний потенціал через широке поєднання різноманітних за способом здійснення, метою, засобами протиправних актів, призводить до виникнення таких міжнародних антикримінальних організацій та центрів, котрі спеціалізуються на зборі інформації, виробленні рекомендацій та ефективній протидії певному різновиду транснаціональних злочинів. Економічні проблеми сучасного розвитку світової цивілізації, розгалуженість фінансових структур, наявність різноманітних грошових потоків, котрі використовуються кримінальним світом для фінансування своєї протиправної діяльності – все це значно актуалізувало роль міжнародних структур, котрі спеціалізуються на запобіганню злочинів у банківській сфері та тими, що пов`язані з «відмиванням» грошей. Саме цей напрямок у своїй діяльності і обрала створена у 1989 році Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, яка більше відома за англомовною абревіатурою як ФАТФ (Financial Action Task Force on Money Laundering – FATF), членами якої сьогодні єявляються представники 28 держав світу.

Таким чином, міжнародне співтовариство зуміло витворити як певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності, так і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях – кримінально-правовому, політичному, економічному та ін.