11.3.5. Особливості і труднощі переходу до демократії в Україні

Здійснюючи перехід до демократичного суспільства з соціально- орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політичною системою Україна зустрілася з цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. Головні з них такі.

Перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому охоплює надскладні завдання реформування не лише політичної системи а й усього суспільного ладу.

Україна є одною із пострадянських республік, де на відміну від деяких центральноєвропейських країн були повністю знищені приватна власність та приватна ініціатива. Внаслідок цього, економічні успіхи майже повністю залежать від уряду і даються йому найтяжче не лише з суб’єктивних але об’єктивних причин. Тоді як саме ці успіхи служать одним із найсуттєвіших факторів легітимізації нових правлячих еліт. Отже економічний фактор дуже ускладнює процес демократичної стабілізації. З огляду на стратегічну роль України в збереженні СРСР імперський центр доклав максимум зусиль, щоб загальмувати її рух до демократії і незалежності. З цієї, а також низки внутрішніх причин Україна запізнилася з реформами на старті і опинилася в невигідному становищі, з точки зору конкуренції з іншими посткомуністичними державами.

Надалі колишня метрополія проявляла пильну увагу до всіх помилок і невдач українського керівництва та намагалася використати їх (спираючись на проросійські сили в Україні) для того, щоб зробити Україну більш поступливою щодо претензії Росії відігравати роль “консолідуючої сили” на т.зв. євразійському просторі, ослабити легітивність теперішньої влади в Україні, і, в решті решт, схилити українське суспільство до об’єднання з Росією, у межах нового “слов’янського” чи якогось іншого союзу. Це означає, що значну частину енергії молода держава мала витрачати на самозбереження, а її політичні діячі мусили проявляти обережність, щоб не спровокувати антидержавницькі сили.

Політичне, економічне і соціокультурне життя українського суспільства несе на собі значні відбитки тоталітаризму і колишнього напівколоніального статусу України, тривалої підлеглості її територій різним державам впродовж століть. Процес національної консолідації ще не завершений, а національна єдність, хоч і була підтверджена референдумом, який проводився у 1991 р. в екстремальних умовах кризи, є під знаком питання. Частині українців притаманне почуття меншовартості, у той час як почуття національної гідності, впевненості у своїх силах розвинені значно менше. Все ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури і панування принципів егалітаризму й етатизму у політичній свідомості значної частини населення.

З огляду на ці причини розмежування політичних сил у державі залишається багатомірним: країна поділена не лише за соціально-економічними, ідеологічними, але й за етнічними, регіонально-культурними, мовними ознаками; істотними є відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що не сприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом новою політичною елітою в статусі національно-патріотичної сили виявились не достатніми. Що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, у руках старої партійно-державної номенклатури. Вона перехопила державницькі та демократичні гасла і використала їх для зміцнення своїх позицій. Номенклатура не зацікавлена у радикальних змінах і тому суспільна трансформація в Україні носить суперечливий, непослідовний характер, і, на жаль, поки що зберігається перспектива зворотного руху. У політичному спектрі це знаходить відображення у порівняно великому впливові так званих “лівих сил”, які виступають проти ринкових і демократичних реформ, претендуючи на відновлення своєї влади у суспільстві.

Процес демократичної трансформації в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, у суб’єктивному плані утруднений перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, недооцінкою складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин, а також сили спротиву старої номенклатури, нерозумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.

Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості пересічних громадян, чим далі, тим більше породжують відчуженість громадян від влади і спонукають їх проявляти неувагу до реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Сукупність розглянутих суб’єктивних та об’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню на теренах нашої держави політично спроможного і економічно розвиненого суспільства. Перехідній політичній системі України притаманні, поряд з демократичними ознаками, риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. Це – вплив номенклатури, що нерідко об’єднується в клани, є схильна до корупції і залишається байдужою до суспільних інтересів; збереження командно-адміністративних методів управління; рекрутування частини правлячої еліти з маргінальних прошарків суспільства, які прагнуть швидкого підвищення свого соціального статусу і матеріального благополуччя. З цим пов’язана некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними простими засобами негайно розв’язати проблеми, намагання використати настрої натовпу для реалізації вузькокорисливих інтересів. Нерозвиненими залишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі.

Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Україна не тільки задекларувала свій намір побудувати демократичне суспільство. Вона приступила до практичного втілення цього наміру в життя, подолавши декілька гострих політичних криз шляхом компромісів та взаємної поступливості супротивних сторін. Вже прийнято Конституцію, що проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною, отримано здобутки в трансформації економіки та впровадження її ринкових засад, завершено процес приватизації, створено клас крупних власників, закладено основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У суспільно-політичному житті відбулася демо­но­­полізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, існують осередки громадянського суспільства – громадські об’єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання. Отже, Україна в цілому виконала завдання першої і, частково, другої фази посткомуністичної трансформації.

Проте вона продовжує суттєво відставати не тільки від Польщі, Чехії, Угорщини але й від Болгарії, Латвії, Румунії і навіть Росії у галузі розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Все ще чекають на своє розв’язання такі завдання, як усунення невиправданого державного контролю за діяльністю суб’єктів економічного життя, залишається неусталеною правова база відносин власності і підприємництва тощо. Цей перелік перспективних завдань можна продовжувати. Але надолужити відставання у проведенні реформ – це надскладне завдання, яке ще має розв’язати українське суспільство.