2. Класифікація координаційних сполук

1. З позицій теорії електролітичної дисоціації:

а) електроліти, б) неелектроліти.

Електроліти поділяють на:

• основи (наприклад, [Cu(NH₃)₄](OH)₂, [Ag(NH₃)₂]OHтощо);

• кислоти (наприклад, H₂[CoCl₄], H₂[SiF₆], H[BF₄] тощо. Такі кислоти називають суперкислотами);

• солі (наприклад, K₃[Co(NO₂)₂], NaK₂[Co(NO₂)₆] тощо).

2. На основі природи ліганда:

• аквакомплекси (наприклад, [Cr(OH₂)₆]³⁺, [Fe(OH₂)₆]³⁺ тощо). Як окремий випадок аквакомплексів є зверх комплекси. Наприклад, CuSO₄^.5H₂O, FeSO₄^.7H₂O, ([Cu(OH₂)₄] SO₄^.H₂O), ([Fe(OH₂)₆] SO₄^.H₂O);

• амін комплекси (наприклад, [Co(NH₃)₆]³⁺, [Ag(NH₃)₂]⁺ тощо);

• гідроксокомплекси (наприклад, [Cr(OH)₆]^3-, [Ag(NH₃)₂]⁺ тощо);

• ацидокомплекси (наприклад, [AlF₆]^3-,[FeCl₆]^3- тощо);

• полігалогеніди (наприклад, К[І^.І₂] – калій дііодоіодид, калій дийодойодид,

КІ₃ – калій три йодид, калій триіодид тощо) та ін.;

• карбоніл комплекси ( наприклад, [Fe(CO)₅], [Ni(CO)₄] тощо).

Подвійні солі відрізняються від координаційних сполук тим, що комплексні йони, які є в кристалічній структурі подвійних солей, не можуть самостійно існувати у водних розчинах, вони повністю розпадаються на складові частини.

Наприклад, KAl(SO₄)₂абоK₂SO₄^.Al₂(SO₄)₃:

K₂SO₄^.Al₂(SO₄)₃ → 2K⁺ + 2Al³⁺ + 4SO₄^2-

У водних розчинах всі ці складові частини виявляються характерними реакціями їх.

3. За знаком заряду комплекса:

• катіонні комплекси (наприклад, [Co(NH₃)₆]Cl₃, [Zn(NH₃)₄](OH)₂тощо),

• аніонні комплекси (наприклад, K[BiI₄], K₂[HgI₄] тощо),

• нейтральні комплекси (наприклад, [Pt(NH₃)₂Cl₂], [Co(NH₃)₃Cl₃] тощо).

Комплексні сполуки без зовнішньої координаційної сфери не мають електролітичної дисоціації за першою стадією, тобто не дисоціюють як сильні електроліти.

3. Номенклатура координаційних сполук

Правила складання назв координаційних сполук є систематичними. У відповідності з рекомендаціями IUPAC ці правила універсальні, оскільки їх можна застосовувати і до простих неорганічних сполук. Назви, побудовані за систематичними правилами, адекватні хімічним формулам.

Координаційні сполуки називають за номенклатурою координаційних сполук. Послідовність назви координаційних сполук висвітлена в питанні про номенклатуру кислотних гідроксидів (кислот).

Наприклад, K₄[Fe(CN)₆] – калій гексаціаноферат(ІІ) (система Штока),

калій гексаціаноферат(4-) (система Еванса – Бассета);

K₂[PdBr₆] – калій гексабромопаладат (IV),

калій гексабромопаладат (4-);

[Ag(NH₃)₂]OH – діамін срібло(І) гідроксид,

діамін срібло(1+) гідроксид;

[Fe(NH₃)₆]Cl₂ –гексаамінферум(ІІ) хлорид,

гексаамінферум(2+) хлорид;

[Al(OH)(H₂O)₅]Cl₂ –пентааквагідроксоалюміній(ІІІ) хлорид,

пентааквагідроксоалюміній(3+) хлорид;

[Ag(NH₃)₂]⁺ –діамін срібло(І)-катіон, діамін срібло(1+)-іон,

діамінаргентум(І)-катіон;

[PtCl₆]^2- – гексахлороплатинат(IV)-іон,

гексахлороплатинат(2-)-іон;

Таким чином координаційні сполуки завжди називають, починаючи з катіона.

Але:

NH₄⁺ - амоній -іон,

ОН₃⁺ - оксоній – або гідроксоній -іон.

Назви аніонних лігандів утворюються додаванням до назв аніонів закінчення -о. Якщо назва аніона закінчується на -ід, -ид, -ат, -іт, -ит, то після додавання закінчення -о утворюється відповідно -ідо, -идо, -ато, -іто, -ито.

Формула	Аніон	Ліганд
SO42-	Сульфат	Сульфато-
PO3S3-	Тіофосфат	Тіофосфато-
NO3-	Нітрат	Нітрато-
NO2-	Нітрит	Нітро-
ONO-	Нітрит	Нітрито-
C2O42-	Оксалат	Оксалато-
CH3COO-	Ацетат	Ацетато-
CO32-	Карбонат	Карбонато-
SCN-	Тіоціанат	Тіоціанато-
S2O32-,SO3S2-	Тіосульфат	Тіосульфато-
SO32-	Сульфіт	Сульфіто-
N3-	Нітрид	Нітридо-
N3-	Азид	Азидо-

Для деяких поширених лігандів поруч з систематичними назвами можна використовувати традиційні назви. Наприклад,

Формула	Аніон	Ліганд
F-	Флуорид	Флуоро-
Cl-	Хлорид	Хлоро-
Br-	Бромід	Бромо-
I-	Іодид, йодид	Іодо-, йодо-
O2-	Оксид	Оксо-
H+	Гідрид	Гідридо-
OH-	Гідроксид	Гідроксо-
O22-	Пероксид	Пероксо-
S2-	Сульфід	Тіо-
CN-	Ціанід	Ціано-

Назви лігандів перелічуються в алфавітному порядку і назва ліганда є єдиним цілим.