Поміркуйте!
Представники релігійного табору стверджували, що «кальдеронівський театр – це школа злості, дзеркало розпусти та академія безсоромності». Німецькі романтики, навпаки, називали його «недосяжним зразком вірності християнським ідеалам, людському обов’язку, честі та сумлінню», де, за словами Августа Шлегеля, «навіть у потворному ми бачимо тінь великої ідеї».
Прокоментуйте ці оцінні судження про театр Кальдерона.
____________________________________________________
____________________________________________________
____________________________________________________
____________________________________________________
____________________________________________________
Оцініть себе: ______ балів
Підкресліть «ключові слова» в наведених прикладах. Дайте відповідь на запитання. Які філософські проблеми порушуються у творі?
Шанувати слід закон
Справедливий, а не трон.
Лють вгамуйте, щоб по стежі
Не пройти, всьому ж є міра,
Від людини і до звіра,
Від палацу і до вежі.
Дати - не шляхетна справа
Що не не міряєься злотом,
Але дар відняти потім –
То вже річ низька і лукава.
А життя таке коротке
Все щастя людське,
Зрештою, як сон, минає.
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
Оцініть себе: ______ балів
Порівняйте ключові монологи з драм Кальдерона «Життя – це сон» та Шекспіра «Гамлет». Підкресліть позиції головних героїв. З‘ясуйте, що спільного і чим відрізняються думки Сехісмундо та Гамлета щодо вирішення філософських проблем .
Монолог Гамлета
Чи бути, чи не бути - ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум,
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не відомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
Монолог Сехісмундо
Ох, горе тут мені!
Ох, я нещасний!
Небеса, чому звалився,
Впав такий на мене гнів,
Що за злочин я вчинив
Проти вас - що народився?
Все я зважив, роздивився,
Розібрався у причині,
То й жорстокість вашу нині
Я збагнув уже сповна,
Адже злочин і вина -
Це зродитися людині.
Хочу знати все, як є,
Щоб не мучитись журбою
Хоч я знаю, що виною
Тут народження моє),
Чом недоля мене б’є,
Щоб ще більше я страждав
Через те, що світ пізнав?
Інші також народились,
Чом же їм права судились
Ті, яких я вік не мав?
Птах зродився, як із тьми,
І красується улітку,
Схожий барвами на квітку
Чи на гілочку крильми,
Коли синяву грудьми
Крає й лине у висоти,
Занедбавши без гризоти
Десь гніздечко на межі, -
Чом, як маю більш душі,
Маю менше я свободи?
Звір народиться й міцну
Носить шкуру, різномасний,
Наче знак зірок злощасний,
Кисті мудру таїну,
Коли суть явля страшну
І жорстоку від природи,
Людській силі йде супроти
В небезпеці сам на сам, -
Чом із кращим почуттям
Маю менше я свободи?
Риба зродиться й не дише,
В піні грається морській,
Ніби човен із луски
Той, що хвилечка колише,
Аби їй плилось вільніше,
І глибокі мірить води,
Забажавши прохолоди,
Аж на дно пірнає в твань, -
Чом, як більше поривань,
Маю менше я свободи?
Зродиться ручай, пливе,
Поміж квітами зміїться,
Мов срібло, несе водиця
Поміж квітами живе,
Коли дзвінко кличе, зве
Поміж квітами до згоди
І в полях без перешкоди
Плине вільно, мов дитя, -
Чом, як маю більше знаття,
Маю менше я свободи?
Що на мене ще впаде?
Наче Етна, я палаю
І готовий із відчаю
Серце вирвати з грудей:
Де закон, причина де,
Щоб людині, мов для страху,
Відібрати перевагу,
З нею й пільгу ще таку,
Що Всевишній дав струмку,
Дав і рибі, й звіру, й птаху?
Гамлет - Сехісмундо
Оцініть себе: ______ балів