Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
!!!!СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА(ЛЕКЦІЇ).docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
686 Кб
Скачать
☆

Тема 3. Російський реалістичний роман хіх століття

Практичне заняття №5 "Аналіз роману Ф.М. Достоєвського "Злочин і кара"

Питання до розгляду

1.Життєвий і творчий шлях писменника.

2. Історія створення,сюжетно-композиційні особливості роману "Злочин і кара".

3. Проблематика, система образів, жанр роману.

Інструктивно-методичні матеріали

1.Життєвий і творчий шлях писменника.

Батько Достоєвського походив із давнього дворянського роду Ртищевих, нащадків захисника православної віри в Південно-Західній Русі Даніїла Івановича Ртищева. За заслуги перед державою йому було даровано в Подільській губернії село Достоєво, звідки й пішло прізвище Достоєвських. Але згодом їх рід збіднів. Батько письменника, Михайло Андрійович, закінчив медико-хірургічну академію. Під час Вітчизняної війни 1812 року він брав участь у боротьбі проти наполеонівського нашестя, а в 1819 році одружився з дочкою московського купця Марією Федорівною Нечаєвою. Вийшовши у відставку, Михайло Андрійович став лікарем московської лікарні для бідних, де для його сім’ї було відведено квартиру. Там 30 жовтня 1821 року народився Ф.М. Достоєвський.

Мати й покоївка в родині письменника були глибоко релігійними людьми і виховували дітей у православних традиціях. Батько був людиною надзвичайно дратівливою, гарячковою, пихатою, дуже скупою, страждав на тяжку форму алкоголізму. Він любив у всьому строгий порядок. Він готував дітей до нелегкого життя, в якому треба було всього добиватися невтомною працею.

В 1837(?) році померла від сухот мати Достоєвського. Це була тяжка втрата для дітей.

Після закінчення пансіону в Москві батько відрядив своїх двох старших синів, Федора та Михайла, на навчання до Головного інженерного училища в Петербурзі. Жодного покликання до військової справи майбутній письменник не відчував. Проте навчальні програми виконував дуже ретельно; улюбленими його предметами були словесні науки, малювання, історія, зодчество.

8 липня 1839 року був убитий селянами і батько Достоєвського (труп його пролежав у полі два дні). Ця звістка настільки вразила Федора Михайловича, що в нього трапився перший напад тяжкої хвороби, що буде мучити його все життя, – епілепсії.

12 серпня 1843 року Достоєвський закінчив повний курс наук у вищому офіцерському класі й був зарахований на службу до Інженерного корпусу при Санки-Петербурзькій команді, але прослужив там недовго. 19 жовтня 1844 року Достоєвський на його прохання був звільнений зі служби. З цього моменту він – вільний літератор. Йому 23 роки, він сповнений сил і творчих задумів.

1845 року Достоєвський створює свій перший роман – «Бідні люди», який одразу став помітним явищем у тогочасній літературі. За нею виходить наступна повість – «Двійник».

З 1847 року Достоєвський зближується з Михайлом Буташевичем – Петрашевським, чиновником Міністерства іноземних справ, прихильником і пропагандистом утопічного соціалізму Фур’є. він починає відвідувати його відомі «п’ятниці», де знаходить нових друзів. Достоєвський часто висловлювався про необхідність негайного скасування кріпосного права, навіть шляхом повстання. 15 квітня 1849 року на одній із «п’ятниць» він читав заборонений тоді «Лист Бєлінського до Гоголя». Але доля багатьох членів гуртка вже була вирішена владою. 23 квітня 1849 року 37 його учасників, в т.ч. й Достоєвський, опинилися в Петропавловській фортеці. Мужньо пережив письменник семимісячне ув’язнення та слідство і був засуджений до страти. Але в останню мить смертний вирок замінили на чотири роки каторги, а потім служби в рядовій армії.

У лютому 1854 року Достоєвський полишає в’язницю і отримує призначення рядовим у Семипалатинськ. Вчорашній арештант знов повертається до життя. Він здобуває право читати і писати.

В 1859 році Достоєвський повертається до Петербурга. Разом з братом він видає журнал «Час», а після його заборони – журнал «Епоха».

В 1862 році письменник здійснив свою першу подорож Західною Європою. В цей час він уже працює над романом «Злочин і кара», який побачив світ у 1866 році.

1868р. – роман «Ідіот».

1871 – 1872рр. – роман «Біси». Всі ці твори ніби акти однієї трагедії, де відбувається крах рецептів порятунку людства, яке невимовно страждає.

1873 – 1880рр. – останній роман «Брати Карамазови», який можна назвати своєрідним підсумком творчості.

У «Щоденнику письменника» за 1880рік було надруковано виступ Достоєвського з приводу відкриття пам’ятника Пушкіну у Москві, який став його останнім творчим здобутком.

28січня 1881 року письменник помер.

Філософський характер реалістичних романів Достоєвського. В особистості Достоєвського з'єдналися сила геніального психолога, глибина мислителя і пристрасність публіциста. Він – творець психологічного роману, в якому стикаються ідеї, світогляди. Художній світ письменника справедливо уподібнюють космосу. Основи його реалістичної творчості — коло людських страждань, трагедія приниженої й ображеної людини. Геніально володіючи мистецтвом психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності руйнує душу, роздвоює свідомість, у результаті чого, з одного боку, виникає відчуття власної нікчемності, а з іншого боку — потреба протесту.

2."Преступление и наказание" (1866). Історія створення. Сюжетно-композиційні особливості. Роман написаний у 60-і роки ХІХ століття. Це був важливий, перехідний час в історії Росії. Невдача в Кримській війні, масові селянські рухи по всій країні, скасування кріпацтва (1861) – усе це свідчило про те, что на порядок денний було поставлене питання про зміну суспільно-економічної формації.

Роман був написаний після каторги, коли Достоєвський уже сформувався як письменник і як особистість.

В одному з листів братові з Твері Достоєвський писав: «У грудні почну роман… чи не пригадуєш, я тобі говорив про одну оповідь – роман, який я хотів писати після всіх, кажучи, що це самому треба пережити. На днях я точно вирішив писати його негайно… Все серце моє з кров’ю покладається в цьому романі. Я задумав його в каторзі, лежачи на нарах, в нелегку хвилину життя і саморозпаду. Сповідь остаточно утвердить моє ім’я»

Отже, спочатку була задумана «сповідь» Раскольникова. Вперше на каторзі Достоєвський зіткнувся з «сильними особистостями». Ось що він пише про одного з каторжан: «Видно було, що ця людина…зневажає усілякі муки т покарання і не боїться нічого на світі. В ньому ми бачили одну нескінченну енергію, спрагу до діяльності, спрагу помсти, спрагу досягнути…мети».

Шість років знадобилося письменнику для того, щоб задумане визріло, віднайшло своє втілення в романі. Але саме за цей час автором розкривається тема «маленької людини», героя-індивідуаліста в таких творах, як «Зневажені і скривджені», «Записки із мертвого дому» тощо.

1865 року через брак грошей Достоєвський звертається до О.Раєвського («Вітчизняні записки») з романом «П’яненькі!», в якому розкривається не тільки проблема пияцтва, а й пов’язані з нею проблеми сімей, виховання дітей. Але письменнику було відмовлено. Достоєвський підписує новий договір з видавництвом Сперовського і влітку 1865 року виїздить за кордон.

Але приїзд у Венбаден через 5 днів після гри в рулетку призводить до того, що в маленькій кімнаті, без грошей, без їжі, без світла, у «дійсному відчаї», «запалений якоюсь внутрішньою лихоманкою», письменник почав створювати всесвітній шедевр «Злочин і кара».

Після повернення до Петербурга автор пише весь твір спочатку – і весь спалює.

Весь 1866 рік Достоєвський знову працював над романом, який і був надрукований.

Отже, можна говорити про три редакції роману:

1 – оповідання;

2 – просторова;

3 – кінцева, «новий» план.

Сюжет. В основу сюжету Достоєвський поклав гуманістичну ідею "відновлення загиблої людини", задавленої гнітом обставин. Сюжет – це рух свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до смиренності. Воскресіння Раскольникова до нового життя, сказано в епілозі, стане предметом нової повісті, яку Достоєвський не написав.

Композиція твору побудована на прямих і підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами – Разуміхіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою і "двійниками" – Лужиним, Лебезятниковим, Свидри­гайловим. "Діалоги" персонажів визначили поліфонію роману. Кульмінаційний центр роману – читання Сонею і Раскольниковим Євангелія (легенди про воскресіння Лазаря). Дві відкинуті світом людини, дві "парії" суспільства: убивця і блудниця схиляються над сторінками вічної книги і знаходять віру в те, що вони зможуть воскреснути для кращого життя. З композиційною структурою роману пов'язані сни (Раскольникова, Свидригайлова), образ Петербурга, природні явища – спека, гроза. Так, спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза – самогубство Свидригайлова і рішення Раскольникова піти в поліцейську дільницю повинитися.

3.Проблематика. Система образів. Спрямованість роману етико-релігійна. Він наповнений проповіддю християнської покірливості, закликом до смиренності. У романі приведені в систему православні погляди Достоєвського. Утіленням цієї системи є образ Соні Мармеладової. Соня – носителька тих моральних ідеалів, які письменник вважав найбільш близькими народу. Це підкреслено зближенням образу Соні з образом Лізавети.

Антипод Соні в романі – Раскольников. Цей образ утілює, за Достоєвським, той тип молодих людей, що зневажають усе людське, усе божеське. Письменник показує, як узяли гору в цій людині пристрасті над лагідністю, як метався він, шукаючи виходу цим пристрастям і, нарешті, знайшов його в злочині – убивстві старої лихварки Олени Іванівни.

Поставивши в центр роману долі двох знедолених людей, Достоєвський зміг з'єднати воєдино вічні проблеми людської моральності і найбільш пекучі соціальні проблеми сучасності: долі принижених й ображених, убогих і бездомних, життя великого міста, побачене крізь сльози автора, падіння жінки внаслідок голоду. Важливе місце в романі займає і філософська проблема "надлюдини", що викладена в "теорії" Раскольникова і яка терпить крах у романі.

Раскольників здійснює убивство за двома причинами: 1) бідність; 2) ідея стати ‘‘володарем’’ долі, надлюдиною, якій усе дозволено. Внутрішньому світу Раскольникова властива роздвоєність. Символичне його прізвище – Раскольников. Він відчуває велику любов до людей, заради них готовий порушити моральні устої, переступивши через кров.

Проблема ''надлюдини'', крах ''теорії'' Раскольникова визначили основу ідейного змісту роману. За теорією Раскольникова людство поділяється на дві частини: ''тварей дрожащих'' і володарів, тих, котрим усе дозволено. Для Раскольникова злочин – проба, хоча сам він зауважує, що на убивство "не своїми ногами йшов" і що, якби він убив тільки тому, що був голодний, тепер був би щасливий. Філософське обґрунтування теорії Раскольникова, викладеної в статті, аналізує Порфирій Петрович, що розвінчує "наполеонівську" ідею статті. "Теорія" терпить крах. Після злочину Раскольников почуває себе ще гірше. Навіть мати і сестра Дуня стають йому чужими. Кров на руках і голос совісті доводять його до найстрашнішого стану – повної відокремленості від людей. Але й на каторзі Раскольников не відмовляється від своєї теорії.

"Двійники" Раскольникова – Лужин, Свидригайлов. Вони називаються двійниками тому, что в їхній свідомості й діях закладені негативні, антигуманні сторони "теорії".

Образ Петербурга – один з основних у творі. Він представлений у трьох аспектах: пейзажні замальовки; вуличні сцени; опис інтер'єрів.