Питання для самоконтролю

1. Яка ситуація склалася в європейській літературі другої половини ХІХ століття?

2. Назвіть основні риси декадансу

3. У чому полягає значення поезії Бодлера на розвиток європейської поезії?

4. Що можна сказати про ліричного героя збірки Уітмена «Листя трави»? Який він?

5. Назвіть провідні риси символізму

6. Що таке «Нова драма»? Назвіть її основні риси

7. Розкрийте основні принципи естетизму Уайльда

8. Розкрийте основні принципи імпресіонізму.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Об’єднання письменників на основі спільних ідейно-естетичних поглядів та творчих принципів, які реалізуються в їх художній практиці, це:

а) літературний напрям; б) літературне угруповання (школа); в) літературна течія

2. З’єднайте стрілочками прізвища авторів із назвами їхніх творів:

а) Уітмен «Альбатрос»

б) Бодлер «Відчуття»

в) Рембо «Осіння пісня»

г) Верлен «Пісня про себе»

3. На межі ХІХ – ХХ століть провідним напрямком стає:

а) реалізм; б) натуралізм; в) імпресіонізм

4. Творчість Бодлера, Верлена, Рембо певним чином була пов’язана з:

а) «Прерафаелітським братством»; б) групою «Парнас»; в) школою «чистого мистецтва»

5. «Чисте мистецтво» вперше було проголошено:

а) Теофілем Готьє; б) Густавом Флобером; в) Афанасієм Фетом

6. Збірки статей «Салон 1845 року», «Салон 1846 року» належать поету:

а) Уітмену; б) Рембо в) Бодлеру

7. «Рими – це кайдани» стверджував поет:

а) Ш.Бодлер; б) У.Уітмен; в) А.Рембо

8. Справжнє прізвище Гамсуна:

а) Мореас; б) Андерс; в) Педерсен

9. Головна тема роману «Пан»:

а) кохання; б) тяжке становище селян; в) моральна ницість аристократичної верхівки

10. Кнут Гамсун народився в:

а) Німеччині; б) Австрії; в) Норвегії

Модуль 2 . Літературний процес першої половини ХХ століття

Тема 5. Загальна характеристика літератури першої половини хх століття

Лекція 5. ПРовідні напрями та течії літератури початку ХХ століття

Питання до рогляду

1. Історико-літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століття.

2. Філософські та наукові теорії, що стали підгрунтям світогляду людин ХХ століття

3..Течії модернізму та авангардизму, їх характеристика.Особливості поезії та прози модернізму.

Інструктивно-методичні матеріали

1.Історико-літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століття

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі століть тісно пов'язана з перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідность і ромаїття світової літератури.

З числа найбільш прикметних рис, що формували "обличчя" людської цивілізації у першій половині ХХ століття, можна виділити:

У сфері соціально-політичного розвитку:

• активізація національно-визвольного руху в країнах Європи, Азії, Америки та Африки;

• падіння великих європейських імперій і монархій;

• ствердження соціалістичної та комуністичної ідеології;

• світові війни.

У сфері науково-технічного розвитку:

• активне впровадження теоретичних наукових припущень у сферу їх практичної реалізації;

• стрімкий розвиток та поява цілого ряду нових сфер наукового знання (генетика, психіатрія, біофізика, біохімія. геофізика, геохімія, ядерна фізика, тощо)

У сфері економічно-промислового розвитку:

• інтенсивний розвиток та індустріалізація виробництва;

• розвиток фнансової та банківської системи управління бізнесом;

• розширення сфер торгівлі.

У духовній і власне літературній сферах:

• загострення уваги до пошуку нових форм художнього відображення дійсності;

• перевага ірраціональних чинників мислення над раціональними і суб'єктивних форм сприйняття над об'єктивними;

• виникнення великої кількості ідеалістичних філософських та естетичних шкіл і напрямів;

• ствердження модернізму та авангардизму в мистецтві

2. Філософські та наукові теорії, що стали підгрунтям світогляду людин ХХ століття.

Серед низки філософських та наукових теорійна формування світобачення людини першої половини ХХ століття особливо активно впливали позитивізм, "філософія життя", нійшеанство, екзистенціалізм. марксизм, фройдизм.

Ідеї А. Шопенгауера, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, А. Бергсона створювали філософське пігрунтя для різноманітних літературних явищ і художніх течій епохи зламу віків.

Позитивізм Його основні принципи сформували французький філософ Огюст Конт та англійський учений Герберт Спенсер. Ця філософська теорія привертала увагу до позитивних фактів дійсності, закликаючи до їх опису та аналізу. до пошуку біологічних причин поділу суспільства на класи, відкидала класову боротьбу як протиприродну і визнавала боротьбу за існування, про яку писав Чальз Дарвін, наявною і в людському суспільстві.

Не менш популярною була філософська концепція Артура Шопенгауера, яка тлумачила світ як творіння вищої духовної сили, ірраціональної та невідворотної "світової волі". Один із її проявів - притаманна людині "воля до життя". Нейтралізувати "світову волю" можна лише шляхом пізнання за допомогою філософського споглядання.

Ідеї Шопенгауера підхопив Фрідріх Ніцше, який створив теорію елітарної винятковості окремих особистостейй, яких назвав "надлюдьми". Вони є носіями "волі до влади", стоять "по той бік добра і зла" й покликані керувати натовпом.

Значного поширення набула філософія екзистенціалізму, теоретиками якої були Серен К'єркегор, Карл Ясперс, Мартін Хайдеггер. Екзистенціалізм (від французького "існування") проголосив, що не може бути й мови про осмислення людиною світу, бо вона обмежена у своїх можливостях, і що мудрість полягає в зверненні до Бога та усвідомленні власної обмеженомті. Світ непізнаний і абсурдний, а існування людини - це "буття для смерті".

Великий вплив на розвиток літератури справила психоаналітична теорія віденського лікаря- психіатра Зигмунда Фройда. Він розглядав людину як поєднання трьох елементів: природного "я", раціонального "я" та морального "я". Природне "я" - це носій людських бажань та інстинктів, тобто підсвідомість людини. Раціональне "я" - розважлива, суха і фальшива свідомість, а моральне "я", яке З. Фройд називав ще "над-я", - це надсвідомість, яку суспільство нав'язує людині. Між усіма елементами особистості точиться боротьба, і людина є її жертвою. Придушення підсвідомих потягів надсідомістю породжує різноманітні комплекси, тобто психози.

До найбільш прикметних чинників власне літературного розвитку в першій половині ХХ століття можна віднести:

• докорінну переорієнтацію принципів відображення літературою життя;

• суттєві зміни у внутрішній організації самої літератури;

• більш тісний взаємозв'язок літератури з проблемами наукового, суспільно-політичного, культурного розвитку цивілізації;

• вихід на міжнародну арену великої кількості молодих національних літератур;

• розширення літературних контактів.

3..Течії модернізму та авангардизму, їх характеристика.Особливості поезії та прози модернізму.

Розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення спричинило зацікавлення новітніми філософськими теоріями та появу нових художніх напрямів, які отримали назви декадентських, авангардистських, модерністських. Французьке слово "декаданс" означає занепад, "авангард" - передова охорона, а "модерн" - сучасний, найновіший.Цими термінами почали позначати якісно нові явища в літературному процесі, ті, що стояли на передових, авангардних позиціях та були пов'язані із занепадом і кризою суспільної думки, з пошуком позитивних ідеалів, зверненням у цих пошуках до Бога та віри, до містичного та іррацонального.

Модернізм як художній напрям є внутрішньо неоднорідним. Наприкінці ХІХ століття виникають імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку ХХ століття до них додоються експресіонізм, футуризм, кубізм, а під час та після першої світової війни - дадаїзм, сюрреалізм, школа "потоку свідомості", алітература, до якої входять антироман, "театр абсурду"

.

2.Одним з основних художніх прийомів літератури модернізму є «потік свідомості». Термін цей належить відомому психологові та філософові В. Джемсу. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Деллоуей» Вірджинії Вулф. «Потік свідомості» безпосередньо відтворює процес внутрішнього мовлення персонажа (його також називають «внутрішнім монологом»), словесними засобами зображаються його синтаксично ненормовані переживання, роздуми, спогади. Цей прийом застосували й реалісти XIX століття (Стендаль, Достоєвський, Толстой), але саме в модернізмі «потік свідомості» абсолютизується, перетворюючись часто на провідний стильовий прийом.

Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми С. Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі, «театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурдний образ, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов´язаний з прийомом внутрішнього монологу.

Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Т. С. Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Белого, Г. Мейрінка та В. Хлебникова, Т. С. Еліота та Е. Паунда.

Специфічним відгалуженням модернізму вважають авангардизм (фр. avantgarde — передовий загін) як сукупність найбільш радикальних і свого роду бунтарських напрямків та шкіл мистецтва (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм). Заперечення канонів традиційної естетики представниками цих напрямів реалізується у найбільш безкомпромісній і викличній формі. Як відзначає В. Руднєв, «авангардист не може, подібно до модерніста, замкнутися в кабінеті і писати у стіл; самий сенс його естетичної позиції — в активному й агресивному впливі на публіку. Викликати шок, скандал, епатаж — без цього авангардне мистецтво неможливе».