2.Естетизм як світоглядний напрям кінця хіх початку хх століття.

На формування естетичних поглядів О.Уайльда значною мірою вплинули його університетські викладачі – визначні постаті в англійській культурі: Джон Рескін, чудовий лектор, який викладав курс історії мистецтва, і Волтер Пейтер, автор багатьох досліджень з античного мистецтва й філософії. Особливий вплив на сучасників мали його роботи про мистецтво відродження, які О.Уайльд назвав «святим письмом краси». Підсумком досліджень Пейтера стало положення про те, що мистецтво надихається самим мистецтвом і що існує воно лише для себе, йому не потрібні інші обґрунтування. Це визначило розвиток цілого напряму в мистецтві кінця ХІХ століття – так званого «прерафаелітизму». Прерафаеліти виявляли себе переважно в живописі та декоративному мистецтві, спираючись у своїй творчості на концепція, за якою сучасне життя є недосконалим і далеким від ідеалу, а вищі життєві цінності людства залишилися далеко позаду – в середньовіччі. Витоки свого мистецтва прерафаеліти вбачали в живописі раннього Відродження, у традиціях готики. Творам прерафаелітів була притаманна яскравість барв, виписування найдрібніших деталей, строгість стилю, містичні переживання. За сюжети картин правили епізоди з Біблії, із грецької міфології чи історії.

Утім, віддаючи належне творчим пошукам представників цього напряму, молодий Уайльд пішов власним шляхом. Він приєднався до щойно утвореного естетського руху і став якщо не його головою, то найпалкішим проповідником і дей естетизму. Англійський естетизм 80 – 90-х років ХІХ століття багато в чому живився ідеями, що виникали у творчості англійських романтиків і прерафаелітів. Водночас естетський рух, до якого долучився О.Уайльд, розвивався у складній взаємодії з найновішими течіями в європейському мистецтві – символізмом, імпресіонізмом і неоромантизмом.

Прийшли перші відчутні успіхи – він почав публікуватися. Це були вірші, як дві краплі води схожі на світовідчуття автора: давні статуї, м’яке світло старих картин, троянки, що страждають від нещасного кохання, цитати з грецьких і латинських авторів, молоді юнаки в сумних зітханнях. Потім він почав писати балади, складні за формою і малозрозумілі за змістом, що врешті-решт породили сонети. Нарешті пише поему «Равенна», яка зараховується як випускна робота й вінчає автора високою університетською нагородою.

Навчання завершено, настав час приймати головне життєве рішення: «Що робити?» Звісно ж, він писатиме. Як і про що – наразі невідомо. Та він був переконаний в одному – це має бути гарно, розумно й поетично. Для здійснення задуманого йому був потрібен Лондон, де перебувала мати після смерті батька.

Основна вимога, яку О.Уайльд та його послідовники висували до мистецтва, - не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а життя наслідує мистецтво, - вважав письменник. Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням, казкою, неправдою – і при цьому воно нічного не виражає, крім самого себе. Неправда, за О.Уайльдом, - форма вияву краси, а тому вона важливіша за голий практицизмс повсякденності.

У численних газетах та журналах стали з’являтися його статті з естетики, які безбожно руйнували манірні вікторіанські підвалини. Навколо нього стало формуватися певне коло молодих людей із-поміж «найпросунутіших», для яких він став кумиром, їхнім апостолом.

Він відкриває свій салон, де на гостей чекали картини позамежного змісту, неймовірні за кольором і виконанням драпіровки, портрети знаменитих акторок, східні килими й численні дрібнички, що несуть, на думку господаря, винятковий культовий смисл. Він міцно входить у моду. Він – «нове». Тріумфом сходження стала новоявлена мода – естетичний дендизм, який він проповідував.

Чого ще можна було прагнути? Але, на його думку, все тільки-но починалося. Лондонське суспільство вирувало. На кожному кроці цитувалися його висловлювання, коментувалися вбрання та манера поведінки, всім було цікаво, де й що він їв, із ким розмовляв, якого кольору бутоньєрка була в його петлиці, у якому екіпажі їздив та які сигари курив. Фундаментальним поясненням і виправданням цієї незвичайності стала його книжка «Вірші», випущена 1881 року, яка лише за кілька тижнів перевидавалася чотири рази. Не оминув він своєю увагою і театри, був бажаним і «почесним громадянином лаштунків», частенько виступав із критичними або полемічними статтями з приводу театрального життя, ну, а після прем’єр усі чекали тільки його розумної думки.

Досягши певної популярності на батьківщині, Оскар вирішив підкорити закордон. Спочатку він їде до загадкової тоді Америки з лекціями «про ренесанс англійського мистецтва», потім у Париж, де за короткий час познайомився з Гонкуром, Бурже, верленом і дуже постарілим Гюго.

Подивившись світ і показавши себе, він повертається до Лондона, сповнений рішучості стати багатим і по-справжньому знаменитим. Наймає квартиру в аристократичному кварталі, щосили демонструючи свою довершеність і смак, що само собою коштувало недешево, а до багатства було ще далеко. Часто заради цього доводилося тижнями голодувати, але він послідовно «осліпляє світ».

Підкоривши столицю, він вирушає в подорож Англією з метою повернути людей до витоків англійського ренесансу й просвітити їх у частині «мистецтва оздоблення жител». Фінансовий результат підприємства виявився більш ніж жалюгідним, зате він привозить із поїздки дружину Констанцію Ллойд, дочку адвоката з Дубліна. Сирота, скромна, серйозна дівчина англійської краси, побачила в О.Уайльді казкового принца й закохалася в нього без тями. У травні 1884 року вони одружилися. Настав час сімейної розсудливості та стабільності. Оскар наймає особняк на Тайт-стрит і тепер приймає виключно вдома. Гостями сімейних раутів стають геніальний Рескін, Марк Твен, Сара Бернар та інші представники театрально-художньої богеми. Оскар ніжно й віддано любив свою дружину. Свідченням цього стала поява у Уайльдів двох чарівних діток – Сіріла та Вівіана, яких він також палко любив. Задля сімейного благополуччя він влаштовується головним редактором журналу мод «Вуменз уорлд», де впродовж двох років править, редагує, пише нудні статті на побутові теми, рекламує дамські капелюшки та білизну. Це дозволяло утримувати сім’ю, але спосіб життя повинен відповідати внутрішньому образові людини. Звісно, ті шість фунтів на тиждень які він отримував за свою працю, могли цілком влаштовувати зразкового сім’янина, але душу естета, невиправного бонвівана вони зовсім не гріли.

Йому знову треба було щось змінювати. Він дедалі рідше буває вдома, вирішивши штурмувати нову, тепер уже позахмарну вершину: Уайт-клуб – найстарший і найконсервативніший клуб в Англії. Його членами були міністри, лорди, відомі політики, барони та герцоги. Тепер він з легкістю обідає з герцогинями, дає поради потомственним аристократам стосовно цінності їхніх картинних галерей і бібліотек, бере участь в оформленні салонів та замків, при цьому даючи їм те, чого від нього чекають: епатаж, екстравагантність, граничний сарказм і дотепність.

Так, він жив, але не писав, дуже прагнучи цього. Статті, літературні й театральні рецензії, нариси – все це не задовольняло, хотілося чогось іншого. Його слухали захоплено, тішилися його дотепністю, намагалися бути схожими на нього, але це в житті, а на папері… Безрезультатно він марнував ночі, сидячи за своїм унікальним письмовим столом, намагаючись створити щось нове. Навіть використання гігантських за розміром аркушів паперу (наслідування Гюго) не породило гігантських форм бажаного.

Осяяло його 1886 року. Відповідь була проста: потрібно описати в літературній формі своє власне життя. Те, що він із таким успіхом і захопленням проповідував у салонах та вітальнях, необхідно вдихнути у вуста персонажів, браку в яких лондонське суспільство не відчувало. Як із рогу достатку, посипалися на прилавки магазинів «Кентервільський привид», «Злочин лорда Артура Севіля», «Натурщик-мільйонер», «Сфінкс без загадки», цикл казок новітнього часу про Велетня-егоїста, Солов’я і троянду, Чудову Ракету та Щасливого принца. Чимало публікувалося досить серйозних і глибоких за змістом нарисів: «Занепад брехні», «Критик як художник», «Перо, олівець і отрута», друкувалися розшифровки сонетівШекспіра. Одне слово, 1890-й і 1891-й роки минули під знаком напруженої творчої праці прославленого автора.

Вінцем його творінь того часу став довгоочікуваний роман «Портрет Доріана Грея». Це переповнило чашу терпіння пуританської Англії. На автора обрушився шквал обурення. Солідні журнали буквально захлиналися «у безсилій злобі», обвинувачуючи Уайльда і його твір у всіх тяжких гріхах. Оскар радів. Спочатку він задерикувато включився в непримиренну боротьбу з войовничим консерватизмом, трощачи апологетів «грубості абсолютного реалізму». Та невдовзі це йому набридло, і він поставив крапку в цій війні пророчо геніальною фразою: «Прошу зробити мені люб’язність – залишити цю книжку вічності, якій вона належить».

Роман «Портрет Доріана Грея» увійшов до скарбниці світової літератури як пам’ятка декадентської доби. Це твір, в якому розглядається краса, її сила і місце в житті людини, став вершиною естетизму.

3.Проблематика і поетика роману Уайлда “Портрет Доріана Грея”. Цей роман (1891) був задуманий, за словами автора, як апофеоз мистецтва, що стоїть над життям, як гімн гедонізму.В передмові Уайлд викладає свою концепцію: "художник - той, хто створює прекрасне", "мистецтво - дзеркало,що відбиває того, хто в нього дивитися, а не життя".Доріан Грей жертвує душу заради вічної молодості і краси.Здійснюється його мрія: замість нього старіє портрет, а він, повіривши проповідям циніка лорда Генрі про всесильність краси, віддається насолодам, падаючи в безодню розпусти та злочинів.За багато років він не міняється, проте на портреті відбивається його брудна брехлива душа.Доріан застромлює в портрет той самий ніж, яким він убив художника Безіла, його автора.І на підлозі залишається потворний труп, в якому важко впізнати Доріана, а на портреті він стає юним і прекрасним.Роман не є реалістичним, автор не намагався створити багатогранні характери, кожен його герой - втілення однієї ідеї : Доріан - прагнення до вічної юності, лорд Генрі - культ філософії насолоди,Безіл - відданість мистецтву.Основна увага приділяється не діям, а тонкій грі розуму лорда Генрі, в чиїх сміливих парадоксах втілені думки самого автора, і яка вражає уяву Доріана. Слова для Уайлда набагато важливіші за факти.Новий гедонізм лорда Гері близький до філософії Ніцше.Ніхто, крім Безіла, не намагається спростувати його,не наважується змагатися з його тонким кокетством розуму.Він всією душею проти самообмеження.Перетворивши Доріана на об*єкт спостереження, він робить експерименти над його душею, повністю підкорюючи собі.Любов Доріана до Сибілли Вейн свідчить про неспроможність цієї філософії.Доріан виявився нездатним на звичайне людське почуття, закохуючись не в дівчину, а в мистецтво, якому вона віддавалася,люблячи в ній її ролі.І відштовхує її, коли вона, стверджуючи, що любов вища за мистецтво, стає з актриси просто люблячою жінкою і перестає займати його уяву.Доріан вважає, що повне самовизначення людини можливе тільки в мистецтві. Своє життя він мріє перетворити на найбільше мистецтво, любить себе понад усе і не піклується про інших.Сибілла - перша жертва, вона кінчає життя самогубством, що він вважає егоїстичним вчинком. Дружба з Доріаном виявляється згубною,він заражує всіх жадобою насолоди, і люди або кінчають життя самогубством, або скочуються на дно. Він змушує совість замовкнути, для нього ницість та злочини - лише послідовність дивовижних переживань, після яких він занурюється в атмосферу мистецтва. Вбивши Безіла, він віддається читанню віршів.Почергово він віддається різним видам мистецтва, виганяючи з нього все людське.Уайлд хотів уславити героя, що приніс душу в жертву красі та мистецтву, але художня правда виявилася сильнішою.Він показав, що Доріан забрунився, що краса, позбавлена людяності , стає потворністю.Намагаючись убити свою пристрасть, він вбиває себе.В його долі розкрита трагедія реальної суперечності: насолода, що стала самоціллю,породжує не радість, а муки.

Завдання та запитання для закріплення матеріалу

1. Яку освіту отримав Оскар Уайльд? Як це вплинуло на його творчість?

2. Що таке естетизм? Як принципи естетизму проявляються в романі "Портрет Доріана Грея"?

Письмово

Підготувати повідомлення про історію європейського театру та по твочості А. Чехова, Б. Шоу, Г. Ібсена у формі повідомлення або презентації

Література по темі:

Модуль 1 Літературний процес ХІХ століття