Новаторство драматургії кінця хіх – початку хх століття

«Стара драма»

«Нова драма»

1.Показує трагедію в житті. 2. У центрі уваги – дії, вчинки персонажів 3. Конфлікти зовнішні – відкрите зіткнення персонажів між собою. 4. Рушій сюжету – зовнішня інтрига. 5. Герой – «соціальний тип» 6. Наслідування реального життя. 7. Засоби традиційної естетики. 8. Автор достовірно зображує дійсність, повчає. 9. Глядач споглядає. 10. Конкретність. 11. Поділ героїв на головних і другорядних, позитивних і негативних. 12. Пафос дії, боротьби.

1. Показує трагедію життя. 2. У центрі уваги – душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. 3. Конфлікти внутрішні – зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні протиріччя героїв. 4. Рушій сюжету – психологічні колізії, зіткнення ідей. 5. Герой – особистість,»духовний симптом» епохи. 6. Відображення складного духовного буття. 7. Від реалізму і натуралізму – до модернізму (символіка, підтекст, іномовлення, гротесе, дискусії, ліризм тощо) 8. Автор відтворює загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагне до морального пробудження особистості й суспільства. 9. Глядач упізнає себе, залучається до «внутрішньої дії», переживає й мислить разом із героями. 10. Умовність, узагальнюючий зміст. 11. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик. 12. Пафос роздумів, переживання протиріч буття.

З теорії літератури

Соціально-психологічна драма — твір, у якому відображається зіткнення внутрішніх поривань героя з соціальними обставинами, глибоко розкривається психологія персонажів, їхні вчинки, думки і почуття, що свідчать про стан суспільних відношень і про їх вплив на духовний світ людини.

Підтекст — схований, внутрішній зміст висловлення.

Завдання та запитання для закріплення матеріалу

1. Що ви знаєте про найвідоміших представників "нової драми"? Що нового вдалося привнести кожному з них в європейську драматургію ХІХ соліття? 2. Що таке "нова драма"? Як її принципи проявляються в українській літературі цього періоду?

Усно

Прочитати такі п'єси А. Чехов "Чайка", Б. Шоу "Пігмаліон", Г. Ібсен "Ляльковий дім"

Письмово

Визначити тему та проблеми творів.

Література по темі:

Модуль 1 Літературний процес ХІХ століття

Тема 4. Декаденство як загальнокультурне явище та його прояв у поезії та драматургії

Семінарське заняття №3 "Місце та роль жінки в суспільстві ( за п'єсами Б.Шоу, А. Чехова, Г. Ібсена)"

Питання до розгляду

1. Розгляд сюжетів п'єс.

2. Визначення проблем, поставлених в творах.

3. Співставлення образів головних героїнь, визначення їх життєвих позицій.

Інструктивно-методичні матеріали

1. Розгляд сюжетів п'єс. Студенти переказують сюжети п'єс, роблячи акчент на ораз головних героїнь,

2. Визначення проблем, поставлених в творах.

Центральною прблемую цього твору є проблема мети та творчого успіху А. Чехов "Чайка"

«Чайка» — п’єса про мистецтво, про боротьбу з консервативністю, про відповідальність таланту перед вимогами життя. Проблема життєвої мети та творчого успіху в п’єсі найяскравіше розкривається через образ головної героїні — Ніни Зарєчної. Ми нічого не знаємо, як розгорталася сумна історія життя цієї жінки, її стосунків з Тригоріним, народження, а потім смерті дитини. Але в тому, що з нею сталося, є і її провина. Ніна мала мрію — грати на сцені. Цьому були підпорядковані всі її думки і дії. Можливо, раніше вона підсвідомо пов’язувала здійснення мрії з молодим драматургом Костянтином Треплєвим. І що ж? Вистава, в якій Ніна мала роль, зазнала провалу. Але молода акторка не захищала ані п’єси, ані автора. По суті вона зрадила. Коли її попросили прочитати монолог, вона, «знизавши плечима», відповіла: «Це так нецікаво!» Що приваблювало Ніну в мистецтві? Тільки слава. Не важливо, стане вона письменницею чи артисткою… Аби піднестися над натовпом. І Тригоріна Ніна покохала тому, що він видався їй якимось неземним, майже божеством. Для неї він був втіленням мрій про славу і популярність. Не про служіння мистецтву думала героїня, а про те, що воно може дати їй. Але минули два роки. Молода жінка змінилася, змінилися інші герої. Ніна усвідомила, що зробила не тільки з власним життям, а й життям Костянтина Треплєва. У розпачі вона каже йому: «Навіщо ви кажете, що цілували землю, по якій я ходила! Мене треба убити». Пригадаймо, як Ніна звернулася до Костянтина із словами: «мене тягне до озера, як чайку… Моє серце повне вами». А коли він підстрелив чайку і поклав її до ніг Ніни, вона вже не розуміє його, не розуміє, до чого тут чайка. Ніна трохи лукавить, бо сама порівнювала себе з чайкою. Просто вона розлюбила Костянтина, він її більше не цікавить. Здається, що образ чайки постійно незримо присутній в розмовах дійових осіб п’єси. Пташину в бесіді з Ніною згадує Тригорін, який у свою книжечку записує «сюжет для невеликого оповідання». «Чайка» — так не випадково підписувала Ніна свої листи до Треплєва. В останній розмові вона вже не погоджується з цим визначенням. Ніна згадує давню п’єсу Треплєва, в якій колись грала. Лише тепер вона спромоглася оцінити ті дуже емоційні слова. Наприкінці твору вона, звертаючись до Треплєва, згадує: «Пам’ятаєте, ви підстрелили чайку? Випадково прийшла людина, побачила і знічев’я занапастила». Для Тригоріна — то тільки сюжет для невеличкого оповідання. А Ніна не хоче відчувати себе загубленою. Тепер, коли вона думає про своє покликання, не відчуває страху перед життям. Письменник Треплєв так і не зміг досягти тієї внутрішньої свободи, якої досягла Ніна. «Я все ще ношуся в хаосі мрій і образів, не знаючи, для чого і кому це потрібно», — каже він. У цих словах звучить трагедія митця. Назва п’єси Чехова «Чайка» стосується не тільки Ніни, її сумної історії. Значення символу ширше. Чайка — це свобода, прагнення до вільного польоту, це любов і водночас символ загубленого життя.

Зупинимося тепер на образі Нори.

Проблема морального максималізму - центральна проблема твору.

ЇЇ характер набагато складніший, у неї є немов би дві натури. Одна - проста, передбачувана, наївна – для загалу, а інша – схована до часу, глибока і сильна, можна сказати, для внутрішнього вжитку. Ось вона, Нора, з тим, що на поверхні і з тим, що приховане. На слайді Нора у виконанні російської актриси Віри Комісаржевської.

То якою ж бачуть її люди, що її оточують?

Торвальд: кохана дружина, яка потребує керівництва від мудрого чоловіка; «жайворонок, білочка, пташка», не окрема людина, особистість, а складова його спокійного сімейного життя;

Для свого батька - лялька;

Фру Лінне: безтурботна жінка, якій не знайомі житейський клопіт і тягарі;

Лікар Ранк: приваблива жінка, яка потребує того, щоб її вислухали;

Крогстад: хоробра жінка, яка повинна мати вплив на свого чоловіка;

Всі :– ніжна, тендітна жінка-лялька, для якої сенс життя – любов до чоловіка і дітей.

Яка ж внутрішня, прихована Нора?

Як Нору характеризує її таємниця?

Нора здатна заради кохання на самовіддані вчинки. Горда тим, що врятувала свого чоловіка. Економна .Відповідальна.

Як змінює її відступництво чоловіка? Розчаровується в людських якостях Торвальда. Прагне мислити. Хоче партнерських стосунків з чоловіком.

Як ви оцінюєте її поведінку в останній сцені?Здатна на вчино.Сильна жінка, особистість, яка потребує поваги.

Торвальд і Нора прожили разом 8 років, але, як виявилося, зовсім не знали одне одного.

Як Торвальд ставився до своєї дружини?

Узагальнення: Торвальд не бачив глибини відчуттів і переживань дружини. Нора ідеалізувала чоловіка і його ставлення до неї. У звичайних обставинах міг би бути (чи здаватись?) люблячим чоловіком, порядною людиною, але при першій же загрозі його репутації, його кар’єрі маска злітає, і Нора, усвідомивши протиріччя між зовнішньою видимістю і внутрішньою суттю свого чоловіка, своєї сім’ї, приймає рішення, що жити так, як жилося раніше, більше не можна.

Вчитель. Нарешті Нора змушує свого чоловіка вислухати її.

Читання вслух фрагменту з останньої розмови Нори з чоловіком

Узагальнення: Дім, побудований на брехні і нерозумінні, не може бути справжнім домом, немов ляльковий, він руйнується після першого ж натиску долі.

Вчитель. Нора винесла остаточний вирок своєму коханню, вона залишає дім, чоловіка, дітей, щоб «стати людиною». Хепі-енду не відбулося. Конфлікт не розв’язано. Це і є особливість композиції - відкритий фінал. Ми розуміємо, що для Нори все ще тільки починається. Запитань більше, чим відповідей.

Що чекає Нору попереду?

Яким буде її майбутнє?

Чи повернеться вона до Торвальда коли-небудь?

Вчитель. Запрошую вас до обговорення точки зору, висловленої про майбутнє головної героїні. Чи погоджуєтесь ви з ним?

Майбутнє Нори не таке вже й безхмарне

Про яке таке «щастя» може йтися, якщо жінка кидає напризволяще дітей? А суспільство тодішнє вже готове визнати право жінки на емансипацію? А сама вона що вміє робити, якою професією володіє? Чи до публічного дому беруть всіх привабливих зовні? Я так думаю, що руйнувати - не будувати. А тому стати в позу, грюкнути дверима можна , але так проблем не вирішиш. Самим розумним виходом із конфліктних ситуацій є вміння говорити про проблему, шукати різні варіанти її вирішення, бажання порозумітися. Толерантність одними словом.

Їм обом є про що подумати.

Норі варто запам'ятати: брехня ще ніколи не залишалась безкарною. Навіть якщо зроблено було це для блага. А Торвальд повинен сісти і дуже подумати, кому він завдячує тим, що живий, і в чому ж тоді звинувачує дружину? В брехні, підступності, легковажності, чи відсутності принциповості?

Вчитель. Ібсен – автор цілої галереї сильних, непересічних жіночих образів, заробив собі славу прихильника жіночої емансипації. Але сам він вважав, що та справа, за яку борються жінки, є загальнолюдською. Бо не важливо, чоловік ти чи жінка, важливо, щоб відчував себе зреалізованим і щасливим.

Локалізувавши дію п’єси в норвезькому містечку, Ібсен говорив відверто про загальні проблеми всього суспільства, шукав відповіді на «вічні» питання.

Образ Елізи Дулітл

Проблема морального максималізму - центральна проблема твору.

Простежте еволюцію образу Елізи. Як ви гадаєте, такі дивовижні метаморфози з квіткаркою відбулися завдяки щасливому збігу обставин чи певним рисам характеру дівчини?

Принципово новим для характеристики образу героїні стає її поява в четвертій дії п’єси. Тут — вперше! — увага загострюється не на її зовнішньому вигляді, не на поведінці, а на внутрішньому світові, душевних переживаннях. Ось якою ми бачимо Елізу: «Еліза відчиняє двері й, осіяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла Хігінсів заклад. Підходить до каміна й вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різкр контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль — і мовчки опускається на лавку».

Не викликає сумніву, що це дійсно якісно нова «з’ява» героїні. Перед глядачем постає насамперед втомлена молода дівчина, і ця людина переживає, як можна здогадатися, глибоку душевну драму. Якщо не сказати трагедію. Трагізм і печаль — ось що визначає її душевний стан, і ремарка підкреслює це. А подальші події, розмови й поведінка Хігінса й Пікерінга, їхнє зневажливе ставлення до Елізи розкривають витоки цих почуттів, цієї трагічності.

Ремарки, з допомогою яких показано реакцію Елізи на розмову Хігінса й Пікерінга, також створюють новий для п’єси образ героїні. Ось як вона реагує на образливі для неї висловлення: «Еліза похмуро дивиться на нього — раптом підхоплюється і виходить з кімнати»; «Елізу аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе…»; «Краса Елізи набуває зловісного вигляду. Як бачимо, вона мовчить, але це мовчання приховує глибокі переживання. Почуття власної гідності, самоповага стримують Елізу від того, щоб висловити «шановним» співбесідникам все, на що вони заслуговують, і саме це передають ремарки. Водночас така поведінка — це поведінка людини, якої ми раніше не бачили. Тому що тепер в образі Елізи поєднані зовнішня досконалість і людська гідність, тактовність, людяність.

Вважаємо, що саме ця поява Елізи, її довготривале красномовне мовчання підготовлюють сприйняття її наступної розмови з Хігінсом: глядач розуміє й відчуває, що перед ним уже не просто «шедевр» педагогічної майстерності професора та вишуканості кравця, а жива людина з глибокими душевними переживаннями, причому людина вкрай принижена. Як виявиться згодом, вона зневажена саме тим, що їй відмовлено в праві бути живою людиною, відведено роль бездушної ляльки, яка має лише виконувати те, що хоче бачити Хігінс.

«З’ява» Елізи в п’ятій дії знову-таки помітно контрастує з тим, якою ми її залишили після бурхливого з’ясування стосунків з Хігінсом: «Входить Еліза, гордовито й статечно, її обличчя випромінює привітність. Вона як ніколи панує над собою і тримається напрочуд невимушено. В руках у неї невеличкий робочий кошик. Видно, що вона почувається тут, як удома».

Такої Елізи в п’єсі ми ще не бачили, такою героїня ще ніколи не була! І справа не лише в тому, що вона тримається «напрочуд невимушено». Хоча і це чимало, адже досі саме «надмірна вразливість» була визначальною рисою героїні. Головним є те, що нарешті Еліза віднайшла душевний спокій і самоповагу. Зараз її зовнішня краса повністю гармонує з природністю й невимушеністю поведінки, внутрішньою культурою. Тепер ні Хігінс, ні будь-хто інший не зможуть словами чи якими-небудь «сигналами» маніпулювати цією людиною. Тому що вона зробила свій вибір, тому віднині це людина самодостатня. Віднині лише вона сама вирішуватиме, що їй робити і як їй поводитися в будь-якому випадку.

При

Чергова у п’єсі «з’ява» героїні завершує — в композиційному плані — моральну трансформацію образу Елізи Дулітл. Певний парадокс (стиль Шоу!) цієї трансформації полягає в тому, що в останній дії п’єси її героїня являє собою таку саму «гармонію форми й змісту» — з погляду цілісного художнього образу -, як і в першій! Але, коли йдеться про особистість героїні, це цілісність якісно іншого рівня. Перед глядачем і читачем цього разу постає не «пучок гнилої моркви», а самодостатня людина, непересічна особистість, яка вже нікому й ніколи не дозволить себе «розчавити».

Послідовність «з’яв» Елізи Дулітл відтворює основні етапи морального становлення героїні, визначає основні етапи набуття нею справжнього почуття власної гідності, усвідомлення себе особистістю. Отже, таким чином ми переконалися, що використання елементів композиційного аналізу у процесі роботи над образом-персонажем значною мірою полегшує учням цілісне його осягнення.

Елементи композиційного аналізу доцільно використовувати і тоді, коли ми намагаємося з’ясувати задум драматурга в цілому. Художнє полотно «Пігмаліона» дає змогу використати прийом, який ми умовно назвали «зворотною з’явою героїв». Його суть полягає в тому, що в «Пігмаліоні» автор послідовно вибудовує логіку появи на сцені кожного образу відповідно до загального задуму твору. Відповідно, «розгадування» цієї логіки розкриває студентам загальний задум автора.

Розглянемо це на прикладі послідовності появ у п’єсі Елізи та її батька на початку та наприкінці твору.

Спершу ми знайомимося з Елізою, а вже згодом з Альфредом Дулітлом. В образах доньки й батька багато спільного: обоє бідні, перебувають на нижніх сходинках соціальної ієрархічної градації. В той же час їх також об’єднує те, що кожний із персонажів — особистість яскрава й самобутня.

Є, звичайно, й суттєва різниця: Еліза прагне вирватися з бідності, зайняти гідне місце в житті, тоді як батька його нинішній стан цілком задовольняє. Послідовність появи «донька — батько» тут не тільки представляє кожного з героїв, а й дає змогу глибше зрозуміти характер Елізи — за допомогою знайомства з єдиною рідною їй людиною, з тим первинним середовищем, що сформувало дівчину.

Але в п’ятій дії порядок появи героїв змінено: спершу з’являється батько в його новому образі, потім — дочка. Також у новому образі…

Чому так? Нагадаємо, що нинішній Альфред Дулітл — це «імпозантно одягнений» за останньою модою чоловік, матеріально забезпечена людина, яка має зараз три тисячі фунтів річного прибутку! Зовнішній контраст між цим джентльменом і колишнім сміттярем не може не вражати, але… Насправді ж, як ми дізнаємося пізніше, жодних особистісних змін не відбулося… Альфред Дулітл, який нині має величезні гроші, та Альфред Дулітл, що нещодавно віртуозно видурював у Хігінса п’ять фунтів, — це та ж сама людина!

Багатство, заможність не можуть зробити людину кращою, не можуть змінити в кращий бік її сутність. Це може зробити лише виховання, постійна робота над самовдосконаленням — ось чому після батька з’являється дочка, котра насправді стала іншою. Хоча вона й виявляє своє здивування з приводу батьківського перевтілення тим самим непередава-ним жахливим звуком, що і в першій дії! Насправді, як уже ми зауважили вище, перед нами інша, якісно краща людина.