3. Ідейно-художній аналіз роману "Пан" к. Гамсуна.

Провідна тема роману – кохання, яке постає у творі як непереборна сила, що не піддається контролю розуму, не знає перешкод і не визнає ніяких обмежень.

Розглянемо «Любовні трикутники», що формуються в творі.

Г лан

Едварда Ева

Едварда

Глан Лікар

Ева

Глан Мак

Едварда

Глан Барон

Кнут Гамсун як відомий поет кохання у світовій літературі по-новому розкриває це почуття, відтворює його відтінки. Влада кохання визначає поведінку, стосунки героїв. Цей твір побудований як своєрідний запис про минулі роки. У ньому – гімн красі світу і велика людська трагедія.

Невидимими узами Глан пов'язаний з богом Паном, який є втіленням стихійного життєвого начала, що живе в кожному з героїв.

Завдання та запитання для закріплення матеріалу

Усно

1. Що таке модернізм? Які риси йому притаманні?

2. Що ви знаєте про Кнута Гамсуна? Чим характеризуються його твори?

3. Яка тема є провідною в романі "Пан"?

Література по темі:

Модуль 1 Літературний процес ХІХ століття

Тема 4. Декаденство як загальнокультурне явище та його прояв у поезії та драматургії

Семінарське заняття №2 "Розгляд роману Оскара Уайльда"Портрет Доріана Грея"

Питання до розгляду

1. Життєвий і творчий шлях Оскара Уайльда.

2.Естетизм як світоглядний напрям кінця хіх початку хх століття.

3. Проблематика і поетика роману Уайлда “Портрет Доріана Грея”.

Інструктивно-методичні матеріали

1. Життєвий і творчий шлях Оскара Уайльда.

Особистість Оскара Уайльда – яскрава і парадоксальна. Це була людина, яка творила своє життя, писала себе, як роман з інтригуючим сюжетом і драматичною розв’язкою, з її поглядами на мистецтво. Оскар Уайльд ввійшов до історії англійської і світової літератури як шанувальник Краси. Однак його художня творчість виявилася вищою, правдивішою, людянішою, ніж теоретичні положення проповідника естетизму. Естетичні погляди Уайльда формувалися як виклик добі, протест проти лицемірної моралі вікторіанської епохи, коли аристократи втрачали свої позиції, а буржуа піднімали прапор нових фальшивих цінностей.

На противагу потворності бездуховного буття О.Уайльд закликав поклонятися красі. Його естетичні й етичні погляди – дивна суміш ніцшеанства і культу краси (згадайте, що він пише у своїй “Передмові” до роману “Портрет Доріана Грея”: “Все, що приносить насолоду, цінне для мистецтва”). Він намагався проілюструвати свої переконання власною творчістю, та в силу свого таланту і чеснот змушений був їх спростовувати. Його оригінальність, природний артистизм, талант привернули увагу таких митців, як Уолт Уїтмен, Генрі Лонгфелло, Віктор Гюго, Поль Верлен, Альфонс Доде, Еміль Золя, Стефан Малларме. А дотепність, вміння чарувати людей зробили його “Шехерезадою салонів”. Він був людиною відомою і популярною через свої оригінальні естетичні погляди, які активно пропагував у лекціях і статтях. Перш ніж завоювати сцену як драматург, Уайльд завоював її як персонаж п’єси “Терпіння”. Все це давало підставу самому автору писати про себе: “Хочете знати, в чому полягає найбільша драма мого життя? Вона в тому, що свій геній я вклав у моє життя, тільки талант – у мої твори”.

16 жовтня 1854 року у відомого дублінського лікаря сера Вільяма Вайльда народився син, якого назвали довгим імя’м Оскар Фінгал О’Флаерті Вілс. Батько надзвичайно радів, мати ж хотіла дочку і тривалий час не могла змиритися з реальністю, називаючи малого «вона», виряджала дівчинкою, привчаючи до жіночої манірності та чуттєвості. Батьки взагалі були оригінальною парою: батько, талановитий хірург, славився веселим, галасливим норовом, любив гарних жінок і різні веселощі, буквально ненавидів спокій і бездіяльність – організовував власні лікарні, видавав медичний журнал, був непоганим етнографом-любителем, писав книжки й безмежно любив свій край, досконало знаючи історію милої серцю Ірландії. Мати – повна протилежність чоловікові – тиха, романтична, екзальтована жінка, писала вірші і вважала своє дівоче прізвище Елджі похідним від Аліг’єрі, відрекомендовуючись усім як далека родичка великого поета.

Щойно вік сина дозволив подорожувати, сер Вільям незмінно брав його із собою в етнографічні експедиції країною, прилучаючи до розуміння красот і щедрот рідного краю, навчав любити батьківщину й народ, який дав світові чимало великих і знаменитих співвітчизників.

У десятирічному віці хлопчика віддали до знаменитої Портора-скул – суворої, фундаментальної, по-справжньому англійської школи. Спочатку ні успішністю, ні старанністю він не відзначався, оскільки важко витримував суворий режим, але швидко навчився самостійності й уміння пристосовуватися до обставин, чим відразу ж вирізнився з-поміж учнів, - зі смаком вдягався, був бездоганний і охайний у побуті, стриманий і розважливий у словах та вчинках. Рано став захоплюватися серйозною, «дорослою» літературою, пробував писати сам, а смерть Діккенса, якого він любив, буквально приголомшила підлітка й остаточно визначила напрям його подальших занять. В останні роки навчання Оскар відчув нездоланний потяг до краси, викликаний захопленням культурою Стародавньої Греції, - це стало основою його культурно-естетичної життєвої позиції, якої він не зраджував упродовж усього свого бурхливого й насиченого життя.

Наступним етапом його освіти був коледж Трійці у Дубліні – інтернат з не менш суворими правилами, ніж у Портора-скул. Попри це, студенти тут чистотою й високою мораллю не переймалися – відверто гуляли по шинках та будинках розпусти, пропиваючи і прогулюючи стипендіальні суми, відпущені на осягнення наук і духовності. Молодому Вайльду це категорично не подобалося, наскільки він був уже привчений до стриманості, сприйняття краси й почуттєвого романтизму. Усі три роки він ні з ким із учнів не дружить, проводячи вільний час на самоті, з подвоєним старанням вивчаючи запропонований навчальний матеріал. Це дало свої плоди: коледж він закінчив із золотою медаллю.

Далі – Оксфорд. Перебування тут вимагало чималих коштів, яких, на жаль, в Оскара не було, а потрібно було чинити згідно з правилами. Він обирає точний інструмент на шляху до поваги однокурсників – відособленість, оригінальність і винятковість. Селиться в маленькому житловому блоці, який обставив і декорував у стилі почуттєвої винятковості, що стала еталоном затишку і роздумливого зосередження, зробивши культ приємних дрібниць головною метою світосприйняття. Це невдовзі помітили товариші по навчанню й гідно оцінили: у нього стали бувати, а ще згодом ця оселя витонченого смаку та оригінальності і взагалі перетворилася на клуб цінителів краси, спокійної розмови та розумних думок. Членам цього гуртка господар пропонував усе для досягнення самовдосконалення: гарну сигару, екзотичні марки чаю та кави, рідкісні вина та повний набір милих дрібниць, які повсюди тішили філософічну публіку. А обговорювати юнакам було що – з викладачами їм дуже пощастило – професор Мехаффі, Уолтер Пейтер, знаменитий Рескін. Доби не вистачало, щоб оцінити й засвоїти те, що дарували благословенні часи, проведені на лекціях і в розмовах із цими достойними людьми. Все це, безумовно, лягало на благодатний грунт допитливих молодих умів, залишаючи незгладимий слід у їхніх душах на решту життя, виховавши щиру любов до краси і захоплене поклоніння перед справжнім мистецтвом.