4.Своєрідність реалізму в національних літературах.

Як й іншим літературним напрямам, реалізму притаманний комплекс спільних ознак та рис, котрі й відтворюють ці спільності у русі мистецтва, що називається напрямами. Та воднораз йому теж властива внутрішня диференційованість за національним принципом.

У принципі кожний художній напрям, розвиваючись на певному національному ґрунті, набуває певних особливостей і тією чи іншою мірою стає національно своєрідним.

Повнота й потужність розвитку реалізму в різних літературах середини ХІХ століття залежали також від місця й ролі літератури в національній культурі, в духовному та громадському житті країни.

1. Особливою повнотою й своєрідністю відзначається російська реалістична література. Російська література виступала дійсним центром громадського й духовного життя країни, охоплювала всі його сфери й прагнула дати відповіді на всі насущні питання. В Росії до 60-х років ХІХ ст. зберігався феодально-кріпосницький лад і до кінця століття давалися взнаки його пережитки. Цей чинник був одним із найважливіших у формуванні російського реалізму. Це той тип реалізму, що виникає у країнах, дійсність яких ще не стабілізувалася й допускала різні шляхи подальшого розвитку. Російські реалісти відзначаються критицизмом і відкритим пафосом, але при тому їм залишалася чужою й «безідеальність», в яку все помітніше впадав французький реалізм. Також їм притаманна зосередженість на людині та людських цінностях, ствердження духовно-моральної сутності людини. Ці риси характерні для творчості Пушкіна та Гоголя, Толстого та Достоєвського. Не відриваючи людину від життєвого середовища, російські реалісти разом з тим переконливо показували, що людина не сходить ні до впливів середовища, ні до біологічної природи і зберігає свою духовно-моральну самоцінність.

2. Французькій реалізм можна назвати завершеним втіленням реалістичної літератури тих країн, де відбувалися глибинні соціальні перетворення й стабілізувалося буржуазне суспільство. Визначення «критичний реалізм» найбільшою мірою відповідає саме реалізму французькому. Його письменники від Стендаля й Бальзака до Мопассана й Франса відзначаються послідовністю в критиці сучасності. Звідси розвиненість аналітизму як стильовою константи. З нею тісно пов’язана орієнтація на науку й наукову методологію, що дедалі посилюється у французькому реалізмі. Розпочавшись у Бальзака з формулювання певних принципів реалістичного методу, ця орієнтованість у другій половині ХІХ ст. переростає на справжній культ науки, і Флобер вже проголошує: «Пора внести в мистецтво невловимий метод і точність природничих наук». «Об’єктивний метод», що стверджується у французькій реалістичній літературі другої половини ХІХ ст., визначає її поетику. Твір розуміється передусім як художній дослід явищ дійсності, від яких автор відмежовується: він розміщується в стороні й над твором, він спостерігає й аналізує.

3. Англійська література відзначається особливо глибокими реалістичними традиціями, що прийнято пояснювати як своєрідністю історії країни, так і особливостями національного характеру англійців.

Характерною особливістю історії англійської літератури є те, що в ній важлива роль відводилася етико-моральному чиннику. Йдеться про етико-моральну доктрину, що складалася на основі протестантської етики англійського раннього капіталістичного суспільства і мала великий вплив на духовну культуру країни. В творах англійських реалістів на перше місце виносилися етичні завдання, моральний бік проблем та колізій. Їм не був притаманним французький науковий підхід, в їх творах присутня,навіть, певна сентиментальність. Яскраву своєрідність англійській реалістичній літературі придає комічно-гумористичний струмінь( розповідається про комічні пригоди героїв, значне місце відводиться комічним характерам і ситуаціям), що створює особливу атмосферу і водночас виконує функцію специфічного підсвічування зображуваного.