41. Правова природа окремого провадження як одного з видів провадження цивільного судочинства.

У частині 1 ст. 234 ЦПК дається визначення окремого провадження як виду непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немай- нових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Легальне визначення поняття окремого провадження, хоча і є позитивним, але воно не вирішило усіх питань щодо природи окремого провадження та його місця у системі цивільного процесу. Тим більше, що ЦПК не містить легальних визначень позовного та наказного проваджень цивільного судочинства. Однозначно можна підкреслити лише те, що ЦПК виділив окреме провадження у структурі цивільного процесу, поряд із позовним провадженням, і крім того загальним чином визначив предмет судової діяльності у даному провадженні, а також передбачив коло справ, які розглядаються в окремому провадженні. На відміну від чинного ЦПК, ЦПК 1963 р. не давав законодавчого визначення окремого провадження і обмежувався лише переліком справ, які розглядалися судом у порядку окремого провадження.

Особливістю окремого провадження, як випливає із ч. 1 ст. 234 ЦПК, є те, що у ньому розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або оспорення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Як правило, автори досліджували у порівняльному плані предмет судового розгляду в позовному та окремому провадженнях, а також особливості процесуального порядку розгляду цих справ. Дійсно, для справ окремого провадження є характерною безспірність предмета судового розгляду. І це є загальною ознакою усіх справ. В окремому провадженні функція суду зводиться до підтвердження наявності факту, про встановлення якого просить заявник. П. Ф. Єлісейкін стверджував, що предметом судової діяльності виступають або матеріальні правовідносини, або юридичні факти[27]. І на підставі цього робилися висновки щодо особливої природи того чи іншого судового провадження.

Окреме провадження є самостійним провадженням у цивільному процесуальному праві, оскільки характеризується своєю відособленістю, яка має певні межі, які відділяють таке провадження від позовного чи наказного. Якщо такі межі порушуються за рахунок виникнення спору про право, то такі справи в безумовному порядку виключаються з такого провадження шляхом їх закриття (ч. 6 ст. 235 ЦПК України). Таким чином, окреме провадження, як відособлене провадження, характеризується самостійним предметом правового регулювання. При цьому вся однорідна сукупність таких справ і характеризує окреме провадження як самостійну систему, яка утворює окрему підгалузь цивільного процесуального права.

Справи окремого провадження мають різну сутність та специфічну матеріально-правову природу, яка визначається певними особливостями об'єктів та способів судового захисту. Їм притаманні особливості суб'єктного складу учасників, предмета судової діяльності та процесуального порядку розгляду й вирішення справ. Об'єктами судового захисту в окремому провадженні, як зазначалося, є як законні інтереси, так і неоспорювані суб'єктивні права фізичних, юридичних осіб або держави. Способами ж захисту прав та інтересів в окремому провадженні є підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Виходячи із цього, об'єкт та спосіб судового захисту можуть бути критеріями класифікації справ окремого провадження.