69. Інститут апеляції в цивільному процесі.

Інститут апеляції у цивільному судочинстві сучасної України був запроваджений Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» № 2540-ІІІ від 21 червня 2001 року. Свого подальшого розвитку інститут апеляції набув у новому ЦПК України, що набрав чинностіз 1 вересня 2005 року.

Досвід роботи апеляційних судів України свідчить, що інститут апеляції виявився найбільш дійовим способом перевірки законності й обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції.

До безумовних переваг інституту апеляції слід віднести динамічність процесу, невеликі строки розгляду справи, негайне набрання рішенням законної сили. Усі ці обставини сприяють своєчасному захисту порушених чи оспорюваних прав сторін у цивільному процесі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наділе ний широкими повноваженнями. Згідно зі ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ізалишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті по- зовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції ізакриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, має право ухвалити нове рішення. І лише у виняткових випадках, вичерпний перелік яких визначений ст. 311 ЦПК України,

70. Поняття і види апеляцій.

Апеляційний перегляд — це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Апеляція (лат. "appellatio") в перекладі означає "скарга", "звернення". Загальний зміст, вкладений у правове визначення апеляції у цивільному судочинстві, полягає в оскарженні у вищу судову інстанцію не вступив в законну силу рішення суду першої інстанції з метою виправлення судових помилок. Цим далеко не вичерпуються ознаки даного поняття. Однак найбільш істотні з них, що характеризують апеляцію, тут містяться.

Апеляція є одним із способів перевірки судового акта в повному обсязі, тобто що стосується як встановлення фактичних обставин, так і правильності застосування закону. Така перевірка проводиться за наявними в справі матеріалами, а також за додатково поданими (і прийнятих при дотриманні відповідних умов) доказам.

Щодо моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві, в теорії цивільного процесуального права виділяються, як правило, 2 види апеляції — "повна" і "неповна" (обмежена).

За "повної" апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах разом із фактами і доказами, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції, нові факти і докази. В такій ситуації апеляційні суди, що діють за принципом повної апеляції, не вправі повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а зобов'язані самі ухвалювати рішення по суті.

За "неповної" (обмеженої) апеляції суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі тільки тих фактичних даних, які були предметом дослідження суду першої інстанції або на які вказували сторони в апеляційній скарзі чи в поясненнях на неї. При цьому він вправі, крім права на залишення рішення суду першої інстанції без змін або його скасування і постановлення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції.

Існування такого повноваження пояснюється тим, що в умовах "неповної" (обмеженої) апеляції справа по суті фактично не розглядається. Апеляційний суд у цьому випадку лише перевіряє, чи були судом першої інстанції здійснені всі передбачені процесуальним законом дії для постановленим законного і обґрунтованого рішення. За загальними правилами "неповної" (обмеженої) апеляції під час розгляду справи в апеляційному суді не допускається посилання на нові факти, обставини, докази, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та не були зазначені в апеляційній скарзі і поясненнях на неї. Якщо у сторін виникає необхідність у посиланні на нові факти і докази, котрі необхідні для нового дослідження справи, суд апеляційної інстанції вправі в такому разі скасувати рішення суду першої інстанції, а справу повернути на новий розгляд. Наявність такого повноваження унеможливлює перетворення апеляційних судів на суди першої інстанції, дисциплінує сторони й інших учасників судового розгляду, змушуючи їх надавати всі докази, які мають значення для справи, до суду першої інстанції, і слугує гарантією послідовного розгляду справи у 2 судових інстанціях.