64. Проблеми законної сили судового рішення: законодавчі новели.

Законна сила рішення суду — це остаточна правова властивість, яку придбаває судове рішення, що не підлягає якому б то не було оскарженню з огляду на те, що вісі види оскарження були вичерпані, або з огляду на те, що вони не були використані і при цьому закінчилися всі строки, при яких оскарження є можливим. Іншими словами, це та властивість рішення, яка дозволяє привести його до негайного виконання в примусовому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ЦПК, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч.І ст. 223 ЦПК).

Набрання рішенням законної сили тягне певні правові наслідки, які полягають у тому, що рішення набуває ряд нових властивостей.

Можна зазначити, що до властивостей рішення суду, що набрало законної сили, належать: обов'язковість,неспростовність, винятковість, преюдиційність і реалізованість.

Обов'язковість рішення суду випливає з норм п. 9 ст. 129 Конституції України і ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких, 324 Актуальні проблеми держави і права судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Варто відзначити, що рішення суду носить обов'язковий характер тільки для тих осіб, що брали участь у справі, та виключає свою дію по відношенню до прав і законних інтересів осіб, не притягнутих до участі у справі. У ч. 3 ст. 14 ЦПК України вказується на те, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Положення даної норми цілком відповідає поняттю про суб'єктивні межі дії законної сили рішення суду. Суб'єктивні межі законної сили рішення суду визначаються тим, що рішення суду діє тільки у відношенні до визначеного кола осіб, а саме у відношенні до осіб, що беруть участь у справі, і їхніх правонаступників. Під неспростовністю рішення суду варто розуміти неможливість подальшого оскарження рішення, що набрало законної сили, і, отже, неможливість його скасування або зміни вищим судом. Властивість неспростовності рішень, як відомо, носить відносний характер, оскільки чинне процесуальне законодавство допускає перегляд будь-якого рішення, що як набрало, так і не набрало законної сили, у зв'язку з ново виявленими обставинами. Властивість неспростовності рішення суду, що набрало законної сили, породжує ряд питань практичного застосування законної сили рішення. Насамперед, варто зупинитися на питанні про те, як діє законна сила рішення у випадку його часткового оскарження особами, що беруть участь у справі. Чи набирає в цьому випадку законної сили рішення суду в неоскарженій частині ще до розгляду скарги в суді другої інстанції або ж набрання рішенням законної сили відбувається в цілому після залишення скарги на частину рішення без наслідків? На дане запитання можна відповісти в такий спосіб. Оскільки неспростовність є властивістю рішення, що набрало законної сили, то у випадку подання скарги лише на частину рішення не можна вважати, що для рішення в неоскарженій частині настала неспростовність рішення. Остання настає для всього рішення в цілому з моменту набрання рішенням законної сили. Іншим питанням, що становить настільки ж великий практичний інтерес, є питання про наслідки для законної сили рішення відновлення судом терміну на апеляційне оскарження рішення, пропущеного особою, що бере участь у справі. Як було зазначено, рішення набирає законної сили і, отже, настає його неспростовність із закінченням установленого законодавством строку на подання апеляційної скарги або ж з моменту його затвердження судом апеляційної інстанції. Таким чином, у випадку пропуску апеляційного терміну з поважних причин і відновлення його потім судом (ст. 73 ЦПК України) відбувається втрата законної сили рішення, а з нею і неспростовності рішення. Згідно з ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Отже, набрання рішенням суду законної сили має і негативне значення. Це виражається в тому, що таке рішення виключає можливість повторного розгляду спору, тотожного з тим, щодо якого було ухвалено дане рішення. Ця негативна дія судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у властивості винятковості судового рішення. Винятковістю варто називати таку властивість рішення, що набрало законної сили, унаслідок якого рішення суду виключає можливість повторного розгляду того самого спору між сторонами або тієї же заяви або безперечної вимоги зацікавленої особи. Властивість винятковості рішення суду, що набрало законної сили, покликано виключити можливість ухвалення судом протилежних рішень суду або рішень, які суперечать один одному, з того самого питання. Властивість преюдиційності означає, що обставини, встановлені судовим 326 Актуальні проблеми держави і права рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України). Реалізованість — це здійсненність судового рішення. В юридичній літературі інколи реалізованість ототожнюють з можливістю примусового виконання рішень про присудження .При цьому під реалізованістю рішення розуміють можливість примусового виконання судового рішення, тобто здійснення спеціальними державними органами — органами виконання судових рішень — ряду заходів, що спрямовані на реалізацію судового рішення супроти волі особи, зобов'язаної за цим рішенням. Однак поняття здійсненності за своїм змістом ширше. Здійсненність рішення суду — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду,а також сприяння інших осіб у його виконанні. У реалізованості судового рішення, що набрало законної сили, виявляється примусовий характер судового рішення, хоча примусовий характер судового рішення не вичерпується тільки його реалізованістю. Будучи спрямованим на захист права або інтересу, будь-яке судове рішення носить примусовий характер. Підсумувавши сказане про властивості рішення, що набрало законної сили, необхідно підкреслити, що наявність усіх властивостей рішення характеризує саме рішення, що набрало законної сили. Разом з тим потрібно відзначити, що придбання всіх цих властивостей судовим рішенням відбувається не одночасно і не в той момент, коли в силу прямої вказівки закону рішення стає актом, що набрав законної сили.