59. Особливості підготовки справи до розгляду в проваджені по перегляду судових рішень

При цьому слід відзначити не дотримання законодавцем правил уніфікації правових інститутів при регулюванні одних і тих же правових

питань. Так, суд першої інстанції та суд касаційної інстанції вирішує питання про відкриття провадження ( касаційного ) у справі ( або відмову у

відкритті ), а суд апеляційної інстанції апеляційне провадження не відкриває, як перший етап апеляційного розгляду справи, а вирішує питання

щодо прийняття чи неприйняття апеляційної скарги до розгляду.

Це є недоліком, оскільки підстави для неприйняття апеляційної скарги до розгляду в главі ЦПК про апеляційне провадження не зазначені

і тому апеляційний суд використовує процесуальні положення, передбачені для суду першої інстанції на цьому ж етапі, проте вони не стосуються

прийняття чи неприйняття позову, а регулюють відкриття або відмову у відкритті провадження у справі (ст.122 ЦПК). Оскільки процесуальної

аналогії в цивільному судочинстві немає ( є лише матеріально – правова аналогія частини 6 і 7 ст. 8 ЦПК), тому апеляційний суд змушений

застосовувати фактичну процесуальну діяльність, що для імперативно-диспозитивного методу регулювання цивільного процесуального права є

значним недоліком.

Внаслідок цього й існують розбіжності в назві процесуального документа, який постановляє апеляційний суд, якщо відсутні підстави для

прийняття апеляційної скарги. Однак апеляційні суди повертають апеляційну скаргу, як про це зазначено в другому абзаці ч.3 ст. 297 ЦПК, однак це

стосується лише випадків, передбачених частинами 2 і 3 ст.121 ЦПК ( в системному аналізі з ч.2 ст.297 ЦПК ). У інших випадках (наприклад ухвала

не підлягає апеляційному оскарженню, відповідач не мав права на оскарження заочного рішення без попереднього подання заяви про його перегляд до місцевого суду тощо ) апеляційні суди повинні відмовити у прийнятті апеляційної скарги ( за аналогією з діями суду першої, касаційної

інстанцій у таких випадках), а не повертати скаргу, проте це не передбачено главою про апеляційне провадження, оскільки прямо зазначено інше.

Між цими ухвалами є різниця, бо повернення скарги не позбавляє права

на повторне її подання, а відмова у прийнятті скарги – позбавляє такого права. Саме про це йдеться у згаданій вище ч.3 ст. 328 ЦПК, що передбачає

підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. На зазначену особливість не завжди в юридичній літературі звертається увага і вказана

ситуації не аналізується, хоча, коментуючи положення закону про повернення апеляційної скарги (ч.3 ст. 291 ЦПК), науковці нерідко

використовують саме термін ‖ відмова у прийнятті скарги ―, а не повернення скарги, або ж на це не звертається увага. Крім того, в статистичному

звіті навіть немає графи про відмову у прийнятті апеляційної скарги.

60. Постанови суду і інстанції та їх значення у захисті порушених, невизнаних прав або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Судова постанова – загальна назва владних суджень і волевиявлень суду, що знаходять своє вираження в процес. документах, види

судових постанов: рішення, ухвала і судовий наказ.

Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення: у ньому тільки дві частини (вступна та резолютивна). Аналіз

наданих документів, встановлені на їх основі обставини і правовідносини не відображаються у судовому наказі (тобто відсутні описова та

мотивувальна частина). На відміну від рішення, в судовому наказі не вказується на розподіл судових витрат (державного мита), тому що держмито

завжди стягується з боржника. Отже, судовий наказ – це постанова суду, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при

вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна. У зв’язку з цим пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК

серед видів постанов суду І інстанції передбачити і судовий наказ.

Доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК ―Судові рішення‖ на назву ―Судові постанови‖ і назви ст. 208 ЦПК ―Види судових

рішень‖ відповідно на назву ―Види судових постанов‖, бо визначення всіх актів суду поняттям ―рішення‖ призводить до термінологічної

плутанини, у зв’язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок

винесення і значення.

Судове рішення – процес. акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким

вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані

на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає

виконанню.

Судове рішення - основний і найважливіший акт правосуддя, який вирішує цивіл. справу по суті, містить держ.-владне, індивідуально-

конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому

законом порядку іменем держ. й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фіз. осіб, прав та

інтересів юр. осіб, інтересів держ.

Ухвали суду І інстанції – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і

клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у

зв’язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.

Ухвала суду - це оперативно-розпорядчі процес. акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду; це акти

правосуддя, якими окремі процес. питання справи вирішуються по суті; а також це_ акти, що створюють, змінюють і припиняють процес.

правовідносини.