71.Характеристика повної і неповної апеляції

Неповна апеляція – перегляд рішень судів І інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених ним з матеріалів, наданих особами, які брали участь у справі в суді І інстанції. Повна апеляція – особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах

поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином, при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судом першої інстанції справи, а при неповній - перевірку рішення (вироку). Запропоноване

у вітчизняному судочинстві апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить переважно від змісту апеляційної скарги та тих вимог, що в ній сформульовані.Розглядаючи переваги і недоліки запровадження повної (існує у Франції та Бельгії) та неповної апеляції (притаманна процесуальному праву Німеччини), дійсно більше схиляєшся до висновку, що неповна

апеляція дисциплінує скаржників і позбавляє їх можливості навмисно не подавати якісь докази в суд першої інстанції з тим, щоб перенести розгляд в апеляційний суд. В Укр. 2001 р. запроваджена змішана форма апеляційного провадження, що об´єднує певні ознаки повної й неповної апеляції, а також властивості, притаманні тільки вітчизняній апеляції. А саме: надання суду нових доказів; ухвалення нового рішення або залишення рішення суду першої інстанції без зміни; можливість повернення справи до суду першої інстанції для нового роз¬гляду її по суті ухваленого рішення; можливість повернення справи прокурору для провадження додаткового слідства. Крім того, під час вирішення питання допуску до

розгляду апеляційним судом нових доказів при неповній апеляції постає питання, на кого ж покладатиметься обов’язок доводити, що сторона

навмисно або навпаки ненавмисно не подала їх суду першої інстанції. Для вирішення цього питання можуть існувати два підходи. Перший – це

покласти доведення ненавмисного неподання на особу, яка подала апеляційну скаргу, а другий - це доведення факту навмисного неподання

протилежною стороною, оскільки саме вона зацікавлена в тому, щоб апеляційною інстанцією додаткові докази не були прийняті до уваги.Якщо ж

особі про додаткові докази, які об’єктивно існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, стало відомо після вирішення справи, а до

цього вона не знала й не могла знати про їх існування, то це є підставою для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Ще 1 питанням хар-теристики апеляційного провадження є участь сторін у розгляді справи.На мій погляд, питання розгляду справи в апеляційній інстанції з обов’язковою участю сторін чи без такої слід, перш за все, пов’язувати з тим, передбачена процесом повна чи неповна апеляція.Як було вище зазначено, при повній апеляції подання нових доказів, а тому і пояснень, крім зазначення в апеляційній скарзі, можливо на будь-якій стадії судового розгляду до винесення рішення. В такому випадку слухання справи має відбуватись з обов’язковим викликом сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.А при неповній апеляції, враховуючи той факт, що подання нових доказів можливо тільки в апеляційній скарзі або відгуку на неї, явка зазначених осіб до суду апеляційної інстанції не є обов’язковою, якщо сторони ці нові докази не подавали і не виявили бажання приймати участь у розгляді справи.