5.Характеристика джерел цивільного процесуального права.

Джерела цивільного процесуального права — це нормативно-правові акти різного рівня, в яких містяться норми цивільного процесуального права.

Джерела цивільного процесу можна поділити на такі групи і види:

1) національне законодавство України: а) Конституція України; б) міжнародні договори; в) цивільний процесуальний кодекс України; г) закони України і Кодекси України; д) підзаконні акти;

2) норми права іноземних держав;

3) судова практика: а) практика Європейського суду з прав людини; б) рішення Конституційного суду України; в) судова практика судів загальної юрисдикції у цивільних справах.

1. Національне законодавство України поєднує нормативно-правові акти, у яких містяться процесуальні норми, що врегульовують порядок здійснення судочинства у цивільних справах, чинних на території України. Правовою основою виділення цієї групи є положення ЦПК, відповідно до яких цивільне судочинство регулюється Конституцією України, ЦПК та Законом України "Про міжнародне приватне право" (ч. 1 ст. 2), а цивільні справи, згідно із статтею 8 ЦПК, суд вирішує відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, прийнятих на підставі Конституції України і законів України, нормативно-правових актів. У разі, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Міжнародні договори визначають взаємну правову допомогу у цивільних справах. Прикладом таких актів є Конвенція з питань цивільного процесу (Гаага, 1 березня 1954 р.), договори України з Болгарією (21.05.2004 р.), Грузією (9.01.1995 р.), Китаєм (31.10.1992 р.), Молдовою (13.12.1993 р.), Польщею (24.05.1993 р.), Румунією (30.12.2002 р.), Угорщиною (2.08.2001 р.) та інші. В ієрархічній системі джерел цивільного процесуального права міжнародний договір займає основне місце, поступаючись за своєю юридичною силою лише Конституції України

Важливим джерелом є також Закони України. Норми цивільного процесуального права містяться в законах, які в різному обсязі регулюють відносини у сфері цивільного процесу. Наприклад, до цієї групи можна віднести Закон України "Про судоустрій і статус суддів", який визначає засади організації судової влади, судову систему України, основні засади судочинства в Україні. Це Закони України "Про прокуратуру", "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про судову експертизу", "Про міжнародне приватне право", "Про виконавче провадження", "Про судовий збір" та інші.

У системі джерел чільне місце займають кодекси України (Цивільний, Сімейний, Трудовий, Житловий та інші). їх особливістю є те, що вони як джерела цивільного процесу мають значення для врегулювання матеріального спору.

Підзаконні акти також є джерелом цивільного процесуального права. Суддя вирішуючи справу повинен враховувати положення, які містяться в Указах Президента, постановах Кабінету Міністрів, актах міністерств, відомств, актах органів місцевої влади і місцевого самоврядування, в інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідним органом на підставі та в межах повноважень та у спосіб встановлений Конституцією та законами України.

У процесі вирішення цивільної справи суд може застосувати норми інших держав. Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції), але у сфері цивільного судочинства при вирішенні деяких питань може виникнути необхідність звернутися до норм іншої держави.

Судова практика у якості самостійного джерела цивільного процесуального права. Можна виділити дві основні точки зору з приводу судової практики: одні вчені вважають, що судова практика не є джерелом права, але вбачають у ній фактори які впливають на авторитет права, а інші, характеризують її як джерело права.

В системі судової практики важливе місце відводиться рішенням Конституційного Суду України, правовою основою діяльності якого є Конституція України, Закон України "Про Конституційний Суд України”. Рішення Конституційного Суду про скасування тієї чи іншої норми права набуває значення джерела права, оскільки загальні суди не вправі посилатися і застосовувати таку норму права.

В структурі судової практики важливе місце посідає практика Європейського Суду з прав людини. Юрисдикція Європейського суду з прав людини з недавнього часу поширюється і на Україну. Правовою основою для цього є Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. Це дає можливість розглядати його рішення як складову частину джерел цивільного процесуального права.

До судової практики необхідно віднести постанови Пленуму Верховного Суду України. Але сьогодні питання про те, чи є джерелом цивільного процесуального права постанови Пленуму Верховного Суду України залишається дискусійним. Особливість даного виду судової практики полягає в неофіційному тлумаченні положень Конституції, матеріального і процесуального законодавства, застосування аналогії права і аналогії закону. Результати такої діяльності оформлялися у відповідних актах суду (постанови, роз'яснення, рішення, ухвали).

Важливе значення мають опублікована практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Пленуму даного суду, Верховного Суду з цивільних справ. Правовим підґрунтям для цього стали положення ч.4 ст. 338 ЦПК, що висновки і мотиви, з яких скасовано рішення у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ в порядку касаційного провадження є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.