Головні принципи

1. Принцип індивідуального підходу до розвитку, виховання й навчання дошкільника

Програма орієнтує освітян на обов'язкове врахування в педагогічному процесі індивідуальної історії життя кожної конкретної дитини (біографії, умов життя родини, кількості в ній дітей, освітнього рівня батьків, їхньої етнічної належності) та індивідуальних особливостей

2.Принцип активності

Принцип, за яким дошкільник визнається активним суб'єктом життєдіяльності зі своїм індивідуальним досвідом та особливим сприйняттям світу. Такий підхід передбачає ставлення педагога до дитини як до особи, яка має право на власний вибір, прийняття самостійного рішення, на свої переваги та особистий час, на задоволення основних потреб, можливість усамітнитися, на відстоювання власної гідності. Впровадження у практику принципу активності додає дошкільникові свободи, актуалізує необхідність співвіднесення педагогом змісту й форми подання нової інформації із життєвим досвідом, суб'єктивною позицією дитини; привертає увагу дорослого до створення сприятливих умов для розвитку креативних здібностей, творчого ставлення дитини до життя.

3. Принцип природовідповідності

Принцип, який має стати одним із основних в організації дитячої життєдіяльності. Автори Програми акцентують увагу педагогів на необхідності забезпечити ритмічність у зміні форм, етапів, інтенсивності буття дошкільника.

Ритмічність як фундаментальний принцип існування Всесвіту передбачає врахування дорослим впливу на самопочуття та життєдіяльність дошкільника різних природних чинників (погодних змін, сонячної активності, магнітних бур, фаз Місяця тощо). Вона врівноважує буття дитини, зберігає її психічне здоров'я, створює комфортні та корисні для її повноцінного розвитку умови. Відтак Програма передбачає право педагога коригувати послідовність, тривалість та інтенсивність запланованих заходів за складних погодних умов та особливих обставин, які позначаються на стані дітей.

4. Принцип визнання пріоритету культури гідності над культурою корисності

Традиційна навчально-дисциплінарна модель освіти, яка і досі не втратила своєї значущості для практиків, функціонує у так званій культурі корисності, яка начебто і дбає про навченість вихованців, проте:

по-перше, орієнтує лише на життя у певних умовах;

по-друге, здійснює це в жорстких нормативних, а отже обмежених, далеких від реальності, штучних умовах;

по-третє, нівелює роль індивідуального начала дитини. культури гідності

Нова парадигма ґрунтується на визнанні пріоритету культури гідності, яка проголошує пріоритет як рівність усіх перед совістю та відмінність усіх за природними особливостями за біографією.

Автори Програми зазначають, що вона залишає можливості щодо творчості педагога, бо є лише важливим орієнтиром для самостійних, виважених, доцільних у кожному конкретному випадку, дій педагога, який здійснює вибір, приймає самостійні рішення у розв'язанні тих чи інших педагогічних завдань, створює сприятливі умови для розвитку, виховання й навчання дошкільнят.