Соціально-моральний розвиток

Основи соціальної компетентності формуються у дошкільному віці. Дитина набуває вміння орієнтуватися у світі людей, відчуває потребу у розуміння іншої людини та розуміє її. Вчиться поважати інших, допомагати, почуватися комфортно у соціумі. Л.С.Виготський, І.Д.Бех, О.Л. Кононко характеризують соціалізацію, як процес засвоєння і використання дитиною у поведінці та діяльності системи морально-духовних цінностей, в яку вона включена.

Ра­ніше в програмах це питання окремо не виділялося. Тепер у Базовому компоненті особливий акцент зроблено на соціальному вихованні. Л.Якименко розглядає соціальне виховання як «багатовимірний конструкт із виокремленням та­ких напрямів:

• сприяння адаптації дитини до умов життєдіяльності, тобто входженню її в світ людських стосунків;

• сприяння розвитку самоусвідомлення, що дасть дитині можливість змінювати уявлення про себе та ставлення до себе;

• формування суб'єктивної життєвої позиції.

«Соціалізація особистості в дошкільному дитинстві — процес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результат входження у світ конк­ретних соціальних зв'язків, оволодіння досвідом людсь­ких взаємин та конструювання власного образу світу.

Соціально компетентна дитина має розвинену потре­бу в контактах з іншими дітьми та дорослими, соціально вмотивованій спільній діяльності, вона здатна регулю­вати власну поведінку та дії, їй притаманні моральні по­чуття співрадості, співпереживання, готовності прийти на допомогу.

Новизна підходу Базової програми розвитку дошкільника «Я у Світі» полягає в тому, що соціально-моральний розвиток визначено як основну лінію розвитку, наголошується на інтеграції підходів до виховання, можливості цілісного розвитку особистості в сфері «Люди».

Такий підхід відповідає сучасній меті виховання: створення умов для дитячого розвитку, сприяння її самореалізації.» [14]

У коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні визначено механізм соціального розвитку дитини.

Механізм соціального розвитку включає такі головні компоненти: когнітивний (здатність до пі­знання людей, їхньої поведінки, взаємин), емоційно-мотиваційний (інтерес і бажання брати участь у їхньо­му житті) та поведінковий (навички взаємодії у різних ситуаціях спільної діяльності).

«Моральною характеристикою цих складових є гуманність, що в дошкільному віці виступає як емоційний чинник, тобто це не ті почуття співпереживання, спів­чуття, що визначають уміння діяти на основі розуміння іншого та володіння комунікативними навичками й умін­нями, а просто гуманне ставлення до людей. Звертаючи увагу педагогів на факти порушення дітьми правил по­ведінки, О. В. Запорожець пояснював, що в дошкільно­му віці це зумовлено не незнанням чи небажанням ви­конувати їх, а тим, що діти ще не орієнтуються на іншу людину, не звертають уваги на її стан, не враховують інтересів та потреб іншого.

Формування соціального досвіду дитини в процесі морального виховання надає йому гуманного спряму­вання, збагачує його, сприяє закладанню початків духов­ності особистості.

Таким чином, інтегруючи моральний, духовний і со­ціальний компоненти, процес виховання спрямовується на цілісний розвиток особистості, який реалізується в гармонії із зовнішнім світом та із самим собою.» [7]

До головних принципів організації освітньо-виховної роботи, спрямованої на освоєння дитиною даної сфери життя, варто віднести:

• єдність формування у дітей уявлень про соціальну дійсність як частину довкілля, що відображає діяльність і взаємини людей, та виховання усвідомленого бажання;

• емоціогенність як неодмінну умову засвоєння дітьми соціального досвіду;

• достовірність та педагогічну доцільність у відборі знань про людину, суспільство, мораль;

• комплексність застосування різних видів діяльності дітей у формуванні гуманного ставлення до людей;

• використання прикладу дорослого як носія знань, норм, цінностей; показ особистісних якостей через став­лення до себе і ставлення дорослих до інших людей та до самої дитини.

Завдання вихователів — формувати в дітей дійову від­критість до світу людей як потребу особистості; прищеп­лювати соціальні навички поведінки; розвивати усвідом­лене ставлення дитини до себе як до вільної самостійної особистості, рівної з іншими людьми як члена суспіль­ства, та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми; розвивати інтерес до людей; форму­вати готовність сприймати інформацію та соціальний до­свід; виховувати у дітей співпереживання, співрадість, співчуття, бажання пізнавати людей, бажання бути доб­рими, діяти за принципами гуманізму, справедливості.[10]

Поряд із традиційними засобами ознайомлення дітей зі світом людей (екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, спостереження, ігри на соціальну тематику) Тамара Поніманська радить впроваджувати:

• уроки Добра і Краси, роботу з етичними казками, подорожі до Країни Милосердя тощо;

• психотехнології та гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»;

• ігрові технології: «Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»;

• ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);

• складання родового дерева, розгляд сімейних фотографій, документів, листів та інших родинних реліквій;

• діагностичні методики: малюнок «Моя сім'я», театралізовані вправи «Прихід у гості» тощо.