Билет №

1. Класицизм, як літературний напрям. «Висока комедія» Мольєра («Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Міщанин шляхтич»). Традицції античної байки (Епох, Федр ) у творчості Лафонтена.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм^[1].

Визначальні риси класицизму:

• раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

• наслідування зразків античного мистецтва;

• нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

• обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

• у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

• аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

• встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Мольєр створив жанр високої комедії. Суть її полягає у серйозному, соціальне забарвленому змісті. З одного боку, Мольєр в дусі часу широко ко­ристується готовими сценічними і психологічними кліше, зокрема масками, які ще в античності вияви­ли Арістотель («Етика») чи Теофраст («Характери»), або тими, що прийшли з ренесансної комедії. Се­ред його улюблених персонажів — невірна дружи­на, дотепні і заповзятливі слуги, хвальковитий дво­рянин, невіглас-бюргер; є й нові комічні типи: нетя­мущий і самовпевнений лікар, ображений на весь світ меланхолік та ін. На перший погляд, кожна з таких масок діє відповідно до заздалегідь заданого характеру. Проте драматург не просто кепкує з абстрактних людських типів, а виводить конкретні соціальні типи. Деякі сюжети підійшли б для психо­логічно напруженої драми. Так, в «Тартюфі» він бере на кпини орден єзуїтів, в «Міщанині-шляхтичі» — так зване дворянство мантії. В «Дон Жуані», хоча й ви­користовує популярний напучувальний сюжет, ро­бить Дон Жуана вільнодумцем і лібертеном. Сміх Мольєра носить здебільшого сатиричний, викри­вальний характер. Той же Тартюф — це не просто смішна людина, а соціальне зловісна, небезпечна постать. Подібних комічних персонажів Шекспір чи Логге де Вега не виводили.

в історію мистецтва Лафонтен увійшов насамперед як автор байок. Байки Лафонтена викладені в шести книгах. Матеріал для байок байкар почерпнув у своїх попередників: Езопа, Федра, індійця Бидпая, а також у співвітчизників Марії Французької, Клемана Маро, Матюрена Реньє. Але вже відому історію Лафонтен щоразу розповідає жваво і оригінально. Його цікавить сюжет, герої, що відбуваються з ними події. Повчання і повчальність для нього не головне, він часто перетворює їх на чисту умовність. Цей момент вигідно відрізняє байки Лафонтена від попередньої дидактичної байки, в якій основний текст виступав лише ілюстрацією до заключного поучению. Крім того Лафонтен наповнював традиційний старовинний сюжет актуальним реально-побутовим матеріалом. Лафонтен проти релігійного аскетизму, але закликає до влади над своїми бажаннями. Щастя – це вміння насолоджуватися і яскравим променем сонця, і смачним обідом, і гарним новим платтям («Шарлатан»). Автор рішуче проти примарного щастя, особливо якщо воно пов'язане з користолюбством і накопиченням («Молочниця і горщик з молоком», «Священик і небіжчик»

2. Англійський інтелектуальний роман: своєрідність жанру. «Володар мух» Вільяма Голдінга як філософська притча. Інтелектуальна романістика Айріс Мердок «Чорний принц», «Дика троянда» та Джона Фаулза «Подруга французького лейтенанта», «Колекціонер», «Маг», «Деніел Мартін».

Інтелектуальний роман - це твір, що відзначається концептуальною заданістю; йому притаманне пряме вираження. Цей вид роману зосереджний на аналізі певної інтелектуальної проблеми та внутрішньому світі персонажа.

сам термін "інтелектуальний роман" був вперше запропонований Томасом Манном. У 1924 р., у рік виходу у світ роману "Чарівна гора", 

Саме" інтелектуальний роман "став жанром, вперше реалізували одну з характерних нових особливостей реалізму XX ст. - загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувала потребу в" розповіданні " , втіленні життя у художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями - Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблін, а й австрійцями Р. Музіля та Г. Брох, російською М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але у витоків його стояв Т. Манн. 

Багато творів Голдінга, за його власними словами, носять прітчеобразний характер, тобто, у відносно простих і коротких сюжетах закладено глибокий філософський зміст. 

Голдінг став широко відомий після виходу роману «Володар мух» (1954), в якому він позначив проблему, що стала однією з провідних в другій половині XX століття: чому людина, що оголошує себе носієм культурної спадщини цивілізації, в прикордонних ситуаціях миттєво перетворюється на звіра, безжалісного і немилосердного. 

Як відомо, “Володар мух” напочатку писався В.Голдінгом як пародія на роман Р.Баллантайна “Кораловий острів”, у якому йшлося про англійських хлллопчаків, що потерпіли аварію на пароплаві і таким чином опинилися на безлюдному острові. Згуртованість, дружба допомогли цим дітям подолати всі перешкоди, що стояли у них на шляху, і перемогти зле начало, втілене в образах піратів та людожерів. Подія перейшла в полеміку, що в результаті дало життя новому, самостійному художньому творові, який (за Голдінгом) “до чтива для хлопчаків не мав ніякого відношення”

Здоровий глузд виявився неспроможним урятувати хлопців від озвіріння

На думку англійського письменника, зло сидить всередені кожної особистості і штовхає на страшні, іноді абсурдні вчинки. Звичайно, воно стримується суспільними нормами моралі, але за умов відсутності контролю в людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до до трагічних наслідків.

У ХХ ст. великого поширення набуває роман соціально-філософський, де у викладаються філософські переконання письменника, його історична концепція, глобально осмислюється історична епоха. Філософський роман як вершинний літературний жанровий різновид у ХХ ст., що обумовлюється і об’єктивними, і суб’єктивними чинниками, набуває статусу одного із провідних текстів культури, в якому віддзеркалилися глибинні художньо-естетичні та ідейно-духовні процеси епохи.Але у ХХ столітті він наповнюється новим інтелектуальним змістом, перестає бути доказом певних ідей, навіть і в їх зіставленні, діалозі. Головним стає окреслення проблеми, бо вирішувати питання сучасності неможливо зусиллями одного митця.

Мердок і Фаулз – основні теми:

ü проблема хвороби мови;

ü м-цтво – це ще одна пастка, а не вихід, як мислив Сартр та інші;

ü смерть – мірило існування;

ü проблема справжнього м-цтва, цінностей;

ü проблема свободи та вибору, проблема совісті.

У себе на батьківщині і в нашій країні А. Мердок відома як автор романів, що оригінально поєднали у собі риси інтелектуально-психологічного та філософського жанрів. Розпочавши друкуватися з 1954 року, вона стала автором 24 романів, а також кількох їхніх драматичних переробок і оригінальних п'єс.

Дика троянда» (1962), У цих творах вона зобразила кипіння руйнівних пристрастей, а на передній план висунула образ людини — демона, злого генія. Персонажі чітко поділено на добрих, людяних, що прагнули зрозуміти інших людей і бути зрозумілими ними, та злих, демонічних, підступних.

«Чорний принц» — один з найвідоміших творів письменниці, який явив собою стилізацію під рукопис одного із персонажів — письменника Бредлі Пірсона. Рукопис надруковано після його смерті видавцем, другом Локсієм. Центральна тема-любов і мистецтво: їх взаємовідношення і відповідність загальним принципам життя.

Одним з постійних і специфічних прийомів Фаулза є обігрування модних схем масової літератури. Так, в його книзі в "Маге" (1966) - окультний роман, в "Подрузі французького лейтенанта" - "вікторіанський" роман, у "Деніел Мартін" (1977) - автобіографічний роман, в "Колекціонер" (1963) - "чорний роман".  Складне, багатоступінчасте побудова "Мага" з безліччю вставних новел і пародійної грою різними стилями, з неправдивими ходами і літературними алюзіямивідповідає задуму Фаулза - розвінчати і висміяти всі системи ілюзорних уявлень про природу реальності, створених людством за всю його історію - починаючи з віри у всемогутнього бога і закінчуючи сліпою вірою в абсолютну могутність науки.  Роман "Жінка французького лейтенанта" інтерпретується дослідниками то як історичний роман чи роменс (romance), то як роман духовного пошуку (guest), то як роман-експеримент.  Так, характеризуючи роман у цілому, В. В. Івашова пише: "Жінка французького лейтенанта" - роман-експеримент: автор ніби розмовляє з читачем, втручаючись в оповідання, демонструючи свою присутність у ньому і створюючи ілюзію роману в романі. Він воскрешає прозу XIX ст., Персонажі його копіюють відомих героїв Діккенса, Теккерея, Харді, Бронте та інших класиків реалізму, але в світлі ХХ ст. "Жінка французького лейтенанта" виявляє типові риси художньої прози нашого часу - філософічну тенденцію, ускладнення структури, шукання в галузі форми реалістичною ". 

Фаулз, чудово знає і високо цінує реалістичні романи прозаїків-вікторіанців, свідомо вибудовує "Подругу французького лейтенанта" як свого роду колаж цитат з текстів Діккенса, Теккерея, Троллопа, Джорджа Еліота, Томаса Гарді та інших письменників. У сюжетних ходів, ситуацій і персонажів Фаулза зазвичай є один або кілька добре відомих літературних прототипів.  Подібно до того як Сара грає з Чарльзом, відчуваючи його і підштовхуючи до усвідомлення свободи вибору, Фаулз відіграє в романі зі своїми читачами, змушуючи робити свій вибір. Для цього він включає в текст три варіанти фіналу - "вікторіанський", "белетристичний" і "екзистенціальний". Читачеві і героєві роману надано право вибрати один з трьох фіналів, а значить і сюжетів, роману. 

3. Проблемне навчання на уроках світової літератури: визначення, роль проблемних питань та завдань, особливості створення проблемної ситуації. Особливості проведення уроку-лекції проблемного характеру. Дискусійність питання в методиці щодо проблемного навчання.

Проблемне навчання посідає значне місце в вивченні світової літератури та є важливим засобом його активізації, оскільки передбачає здійснення школярем самостійної навчальної діяльності. Саме таке навчання передбачає не запам`ятовування готових істин, а роздум, аналіз, самостійне розв`язання різноманітних проблемних ситуацій, має бути вирішальним фактором у формуванні критичного мислення, основними ознаками якого є вміння виявити помилки судження в прочитаному тексті, обґрунтувати їх помилковість; уміння зіставляти різні джерела інформації і виділяти протиріччя, обґрунтовувати їх; уміння визначити недоліки послідовності суджень, необґрунтованість висновків; уміння будувати свою відповідь лаконічно, логічно, послідовно, правильно, аргументовано.

Проблемне навчання – психолого-дидактична система змісту, методів, форм і засобів розвиваючого навчання, яка надає учням можливість активно оволодівати новими знаннями й способами дії в процесі індивідуального і спільного пошуку, прискорюючи становлення їхніх пізнавальних потреб та інтересів, емоцій і волі.

Проблемне навчання посідає значне місце в навчанні світової л-ри та є важливим засобом його активізації, оскільки передбачає здійснення школярем самостійної навчальної діяльності. Саме таке навчання передбачає не запам`ятовування готових істин, а роздум, аналіз, самостійне розв`язання різноманітних проблемних ситуацій, має бути вирішальним фактором у формуванні критичного мислення, основними ознаками якого є вміння виявити помилки судження в прочитаному тексті, обґрунтувати їх помилковість; уміння зіставляти різні джерела інформації і виділяти протиріччя, обґрунтовувати їх; уміння визначити недоліки послідовності суджень, необґрунтованість висновків; уміння будувати свою відповідь лаконічно, логічно, послідовно, правильно, аргументовано. 

Основними завданнями проблемного навчання є:

• розвиток мислення, здібностей учнів, їх творчих умінь;

• виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми;

• засвоєння учнями знань, умінь, які самостійно здобуті в ході активної пізнавальної діяльності.

Проблемна ситуація - певний психічний стан [8, с.65] або інтелектуальне утруднення [9, с.53], що виникає при неможливості пояснити зацікавленеявище, факт, процес за допомогою відомих знань або виконати необхідну дію відомими способами. Як бачимо з визначення, в сучасній теорії проблемного навчання розрізняють два види проблемних ситуації: психологічну і педагогічну. Перша стосується діяльності учнів, друга представляє організацію навчального процесу. Педагогічна проблемна ситуація створюється за допомогою активізуючихдій, питань вчителя, підкреслюють новизну, важливість, красу та інші відмітні якості об'єкта пізнання. Створення психологічної проблемної ситуації суто індивідуально. Ні занадто важка, ні занадто легка пізнавальна задача не створює проблемної ситуації для учнів. Тому для створення проблемної ситуації необхідно враховувати її специфіку, тобто всі її компоненти. У числі таких компонентів А.М. Матюшкін називає: необхідність виконання такої дії, при якій виникає пізнавальна потреба в новому, невідомому способі або умові дії; невідоме, який має бути розкритий в виникненіпроблемної ситуації; можливості учнів у виконанні поставленого завдання, в аналізі умов і відкритті нового

Проблемна лекція – один із заходів раціоналізації та інтенсифікації навчального процесу, вона забезпечує об’єктивний контроль знань студентів, що сприяє підвищенню ефективності і якості навчальної, пізнавальної та виховної роботи, розвитку пізнавальних інтересів студентів і набуттю навичок самостійного поповнення знань.

Саме проблемна лекція припускає розумовий діалог викладача зі студентами: викладач постійно звертається до студентів з питаннями, які збуджують думку, мобілізують до використання наявних знань для подальшого навчання нового матеріалу. Розумова діяльність студентів на інформативних або орієнтуючих лекціях не виходить за межі репродуктивної; це сумлінне осмислення матеріалу, який викладається.

На проблемних лекціях студенти залучаються до продуктивної діяльності, прагнуть поставати питання самому собі, своєму товаришу, викладачу, щоб дійти до істини.

Для ефективного проведення проблемної лекції викладачу необхідно:

• підготувати студентів до сприймання проблеми;

• створити проблемну ситуацію, яка побудована на непогодженості (частіше вгадування) відомих студентам знань та фактів, які повідомляє в даний момент викладач;

• сформувати проблему;

• висунути гіпотезу для вирішення суперечності;

• обміркувати гіпотези, відкинути та затвердити інші;

• сформувати висновки.

Таким чином, викладач повинен відігравати головну роль у ході організації проблемного навчання. Без сумніву ефективність проблемної лекції залежить ще й від того, скільки часу та творчої енергії викладач витрачає на її підготування.