Билет №

1. Шляхи розвитку античної лірики. Класична лірика: походження, зміст терміна. Жанрово-тематичне розмаїття декламаційної та мелічної лірики. Анакреонтика в нові часи 18-19 ст.

Термін походить від грецкого lyra — музичний інструмент, під акомпонемент якого античні поети виконували свої вірші. Ті твори, які виконувалися у супроводі ліри, називали ліричними.

Лірика-це такий літературний рід, у якому життя відбивається безпосередньо через переживання індивіда-ліричного героя чи ліричного «я».Ліричні твори не мають сюжету й композиції, але в них наявні ліричний образ та ліричний герой.

В основі лірики — думки і переживання ліричного героя. Термін "ліричний герой" увів Ю. Тинянов. Ліричного героя не можна ототожнювати з автором, хоча він зв'язаний з автором, його духовно-біографічним досвідом, світовідчуттям, душевним настроєм. Ліричні переживання можуть бути властиві не лише поету, але й іншим особам, не подібним до нього.

У буквальному сенсі ліричнимиу Стародавній Греції називали віршовані твори, які виконувалися під акомпанемент струнного музичного інструменту - ліри. Такі твори ділилися надекламационные(речитативні) і мелические(пісенні).

Декламаційна лірика. До декламационной ліриці відносяться елегіїі ямби.Для елегії характерний особливий розмір - елегійний двовірш - поєднання гекзаметра і пентаметра. Елегії тієї пори - поетичні роздуми на громадські та особисті теми - відзначалися емоційністю і тенденцією до суб'єктивності, але не мали (характерних для цього жанру пізніше) смутку та печалі.

 

Виникнення ямба пов'язане з культом богині Деметри. В одному з гомерівських гімнів розповідається про те, як Ямба, служниця елевсинського царя, розсмішила скорбну Деметру, у якій Аїд викрав дочку Персефону, завзятими і непристойними жартами, поклавши тим самим початок цього ліричного жанру. Примітно, що елегії і ямби відразу були перетворені в засіб гострої політичної боротьби демократії з родовою аристократією.

Мелическая лірика. Центром мелической поезії в Давній Греції був острів Лесбос, а її найбільшими представниками - Алкей, Сапфоі Анакреонт.

Поет-аристократ Алкей, вигнаний перемогли народом з Мітільов, - майстер складних ритмічних форм, прославляв любов і вино, критикував порочність сучасного суспільного життя.

Сафо (Сапфо)- перша жінка-поетеса античності, достовірних відомостей про неї збереглося мало. Народилася вона у другій половині VII ст. до н. е. в містечку Ерес на Лесбосі, в знатній сім'ї. Більшу частину життя провела в Мітілене, звідки в 595 р. бігла на острів Сицилію (одночасно з вигнанням Алкея), де вона організувала школу для молодих дівчат-аристократок, яких навчала музики, співу й поезії. Повернулася на батьківщину в 580 р., де і померла в похилому віці.

Сафо мала яскравим і сильним поетичним хистом і ще в давнину прославилася як "Десята муза". Любовна лірика, обрядові та весільні пісні Сафо, близькі до фольклорних зразків, що відрізняються схвильованістю і щирістю, свіжістю почуттів і глибиною, гуманністю і доброзичливістю.

У європейській літературі існувала ціла школа "анакреонтической лірики",що прославляє грайливу і легковажну любов, витонченість і ніжність, вино і жінок. У Росії данину анакреонтике віддали К. Н. Батюшков і молодий A. C. Пушкін.

Вірші в дусі А.. писали рос. поети 18-19 ст. Г. Дер-жавін, М. Язиков, А. Дельвіг, юний О. Пушкін. В укр. поезії пізнім відгомоном анакреонтичної лірики є деякі вірші 0. Олеся (напр., "Чари ночі").

2. Англійський реалістичний роман ХІХ століття. Соціально-побутовий та сімейно побутовий роман Чарльза Діккенса («Домбі і син», «Олівер Твіст», «Девід Копперфільд»).

В історії англійської культури період 1837 - 1901 рр. називають вікторіанською добою (на честь королеви Вікторії, яка тоді правила). В цей період у літературі провідним жанром був реалістичний роман, що розвивав традиції таких письменників ХVIII століття, як Г. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн, Дж. Остен. За допомогою роману письменники порушували різноманітні проблеми, характерні для суспільства в цілому. Передусім, це глобальні суперечності - між бідністю та багатством, між особистістю та суспільством.

Найвідомішими представниками англійського реалістичного роману є Ч. Діккенс, В. М. Теккерей і Ш. Бронте. Їхню справу продовжила нова генерація англійських романістів, яка теоретично осмислила новий художній стиль і поглибила його психологічно: Е. Троллоп, Дж. Еліот, Т. Гарді, Дж. Мередіт.

Письменники-реалісти прискіпливо вивчали матеріальні мотиви людської поведінки та приватне життя індивідів і намагалися зображати життя об’єктивно, тобто неупереджено, фіксуючи як позитивні, так і негативні його риси. Звідси зацікавленість англійських реалістів сучасними «низькими» темами, матеріальними чинниками буття: гроші, фізіологія, одяг, житло, клімат тощо. Один з найважливіших принципів англійського реалістичного мистецтва - показ літературного персонажа у тісному зв’язку з оточенням, яке формує характер людини. На основі ретельного аналізу дійсності, різних варіантів соціальної поведінки письменники створювали типи - узагальнені образи людей, характерні для певного суспільства чи соціальної групи - своєрідний аналог видів і підвидів у біології.

Новим словом в історії англійського реалізму стала творчість Чарльза Діккенса. Письменник у своїх творах уперше порушив такі теми, які до нього вважалися забороненими в літературі Великої Британії. Він змалював жахи лондонських вулиць, робітничих будинків, сирітських притулків, боргових в’язниць. Критичний пафос у творчості Діккенса завжди поєднувався з утвердженням ідеалу. Одна з провідних тем його творів - боротьба добра і зла.

Чарльз Діккенс увійшов в історію світової літератури як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Своєрідність його реалізму виявилась у тому, що соціальні і суспільні проблеми свого часу митець намагався розв’язати у морально-етичній площині. Він вірив, що шлях реформ може привести до їх вирішення.

Особливе місце серед романів письменника посідає «Домбі і син» (1846-1848). Саме з нього розпочинається другий етап його творчості. Цей роман - свідчення зрілої майстерності Діккенса. Тут він відмовляється від яскравих імпровізацій ранніх творів і приділяє пильну увагу чітко виваженій композиції, яка підкоряється одному завданню - послідовно, без різких стрибків і штучного напруження провести через обидві частини твору ідею загубленості людської пихи. Змінюється і сам принцип побудови оповіді: від роману пригод і мандрів письменник переходить до роману з чіткою фабулою, що визначає інші сюжетні лінії. В цьому творі вже немає випадкових подій, невмотивованого збігу обставин, автор стежить за тим, щоб внутрішній світ і вчинки героїв були психологічно вірогідними.

Проте в «Домбі і синові» помітні не тільки вдосконалення деяких, хай і важливих, елементів форми. Якісно нових змін зазнає реалізм Діккенса: вплив романтизму, сентиментальності і мелодрами зменшується, а панорамність показу соціальних явищ, а також глибина їх осмислення значно зростають. Назва твору має подвійне тлумачення, бо йдеться і про родину Домбі, і про їхній сімейний бізнес. Історія великого ділка - типового представника капіталістичного бізнесу - разюче переконлива. Вона показує, як у гонитві за наживою нівечиться людська душа.

Після цього роману Чарльз Діккенс створює ще один шедевр - «Девід Копперфілд», який закріплює досягнення романіста та є прологом до останнього двадцятиліття його творчості. Особливості стилю письменника, накреслені в цих двох романах, зазнають подальшого розвитку. Вони відрізняються соціальною масштабністю і психологічною глибиною, більшою, порівняно з творами першого періоду, вірогідністю і чіткістю композиції. Взагалі настрій діккенсівських творів стає сумніший, а часом і похмурим. Змінюється і характер сміху письменника: більше немає його веселого гумору.

3. Вивчення ліричних творів на уроках світової літератури: основні етапи, методичні прийоми. Використання музики на уроках вивчення ліричних творів.

Лірика (від гр. lуrа - музичний інструмент) - рід літератури, в творах якого відображуються почуття, думки людей, викликані певними подіями чи обставинами життя. Для лірики характерні такі основні особливості: зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність зображеного; інтенсивне використання образотворчих засобів; стислість викладу художнього матеріалу; віршова форма, малий обсяг [6, 5].