Билет №

1. Середньовічна куртуазна література: історичні передумови виникнення, кодекс лицарської честі як основа придворно-лицарської моралі. Лірика трубадурів, труверів, мінезингерів.

Лицарська література - це велике напрям творчості, яке отримало свій розвиток в Середньовіччі. Героєм її був здійснює подвиги воїн-феодал. Найвідоміші твори цього напрямку: створена у Франції Готфрідатом Страсбурзьким "Пісня про Роланда", у Німеччині - "Трістан та Ізольда" (віршований роман), а також "Пісня про Нібелунгів", в Іспанії - "Родріго" і "Пісня про мого Сіда "та інші.

Лицарська література включає в себе не тільки романи, але також і поезію, яка оспівувала вірність якоїсь дами серця. Заради неї лицарі з ризиком для життя піддавали себе різним випробуванням. Прославляли цю любов у піснях поети-співаки називалися миннезингерами в Німеччині, трубадурами - на півдні Франції, і труверів - на півночі цієї країни. Найвідоміші автори - Бертран де Борн, Арно Даніель, Джауфре Рюдель. В англійській літературі 13 століття найважливіший пам'ятник - балади, присвячені Робін Гуду.

Лицарська література в Італії представлена в основному ліричною поезією. Заснував новий стиль, який прославляв любов до жінки, Гвідо Гвініцеллі, болонський поет. Найбільші його представники - Гвідо Кавальканті і Брунетто Латини, флорентійці.

Лицарський закон наказував так: 1. Будь завжди приготований, завжди при зброї, крім хіба нічного відпочинку. 2. До чого б ти не брався, прагни здобути честь і добре ім’я – своєю чесністю. 3. Обороняй убогих і немічних. 4. Допомагай тим, що самі оборонитися не можуть. 5. Не роби нічого такого, що завдає комусь шкоди чи зневаги. 6. Будь готовий обороняти свою батьківщину. 7. Охотніше працюй за честь, ніж за зиск. 8. Ніколи не ламай своєї обіцянки. 9. Честь батьківщини борони своїм життям. 10. Краще чесно помри, ніж маєш ганебно жити.

Провансальські поети називались трубадурами (прованс. Знаходити, вишукувати). Їхня творчість (як і поезія скальдів) — це усвідом­лений творчий процес. Вони цілеспрямовано праг­нули досягти професійної майстерності і оригіналь­ного стилю. Змагаючись між собою, поети наполег­ливо працювали над метрикою, строфікою, римою, мелодією. Не випадково в їхньому постійному вжит­ку немало слів типу «кувати», «опрацьовувати», «тесати» та ін. «Гну я слово і стругаю //ради звуч­ності і ладу//, вздовж скоблю і впоперек// перш ніж слово стане піснею»,— підкреслює трубадур Арнаут Данієль. Найбільш вимогливі з поетів вважали не гідним для себе вживати вже відому метрику чи мелодію, тому вони витончувалися у пошуках ори­гінальних строфічних форм, нових рим та ін.

У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності. Так, на ранньому етапі був створений «темний стиль». Першими його представниками ста­ли трубадури-аристократи, які хотіли бути зрозу­мілими тільки у вузькому колі придворної еліти, естетично підготовленої до сприймання куртуазної концепції в ускладненій поетичній формі. Пізніше утверджується «ясний стиль». Поети цієї манери розуміли, що справжня цінність твору — в його доступності для всіх, їхня творчість звернена вже до широкої аудиторії. Трубадури, на відміну від жонглерів, намагалися закріпити своє авторство. До нас дійшло близько 2540 пісень і 460 імен трубадурів (з них — 30 жі­нок) . Трубадури були люди різного суспільного ста­новища: від королів, знатних феодалів до купців, ремісників, духовенства. Вони часто служили при дворах, виконуючи обов'язки секретарів та рад­ників при особі сеньйора, впливали на політичне життя.

На півночі Франції куртуазна лірика розвива­лась дещо пізніше, в другій половині XII ст., її представники називались труверами. Вони зазнали великого впливу провансальської лірики і в основ­ному використовували жанри трубадурів. Оригіналь­ні жанри труверів — ткацькі пісні, пісні про нещас­ливе заміжжя і про хрестові походи. Відомими тру­верами були знатні феодали Канон де Бетюн, Тібо, граф Шампанський.

Мінезингери (нім. Minnesinger — той, що оспівує кохання) — німецькі рицарські поети-співаки XII—XIV ст. Куртуазна лірика мінезингерів склалася під впливом поезії романських трубадурів і труверів. Головними темами німецького мінезангу є служіння Дамі, висока любов, переживання ліричного героя. Основні жанри, в яких творили німецькі мінезингери, це любовний гімн (Minnelied), гімн світанку (Tagelied), лейх (Leich), шпрух (Spruch). Першими мінезингерами вважаються Кюренбергер і Дітмар фон Айст, розквіт мінезангу пов'язаний з іменами Вальтера фон дер Фогельвейде, Вольфрама фон Ешенбаха, Гартмана фон Aye, Генріха фон Морунгена. До мінезингерів пізнього періоду відносять Нейдгарта і Тангейзера.

2. Тенденції розвитку західноєвропейської прози першої половини 20 століття. Школа «потоку свідомості» ( М. Пруст, Дж. Джойс, В. Вульф).

Література ХХ ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об'єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного "я", втрати індивідуальності.      В прозі ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчуженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним.

Однією з характерних рис літературного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення/духовної кризи суспільства. При цьому модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм< модернізму, що іноді набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення у вигляді авангардизму.

Важливим напрямком європейської прози ХХ століття займає сюрреалізм (франц. - надреалізм) - течія, що посідає одне з найпомітніших місць у складній культурній палітрі XX ст. Перше ядро сюрреалістів утворювали молоді паризькі письменники - Андре Бретон, Луї Арагон, Поль Елюар, Жак Превер, та ін., які групувались навколо журналу "Література", що почав виходити з 1919 р. Творча та. теоретична платформа сюрреалізму вперше була визначена у 1924 р. Як випливало зі змісту першого та наступних маніфестів та декларацій нової течії, її представники вирішили замінити реальний, наочний світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення.

Особливе місце в літературі першої половини ХХ ст. посідає школа "потоку свідомості".

"Потік свідомості" - засіб зображення психіки людини безпосередньо, "зсередини", як складного та плинного процесу.

Термін належить американському філософу і психологу У.Джемсу, який уперше скористався ним наприкінці ХІХ ст. Він заперечував існування об'єктивної реальності, утверджуючи пріоритет свідомості людини, що постає у вигляді потоку ріки, в якій думки, відчуття, раптові асоціації постійно змінюються і химерно переплітаються.

Спираючись на досягнення психологічної прози Л.Толстого, Дж.Конрада, Г.Джеймса, Дж.Мередіта, європейські письменники початку ХХ ст. все більше заглиблюються у внутрішній світ особистості, перетворюючи "потік свідомості" із художнього прийому на загальний метод зображення дійсності, що претендує на певну універсальність. Літературна школа "потоку свідомості" виникла у 10-30-ті роки ХХ ст. у творчій практиці Дж.Джойса, М.Пруста, В.Вулф та ін. Для розкриття складного духовного життя людини письменники використовують численні спогади, внутрішні монологи, різноманітні асоціації, ліричні відступи тощо.

3. культурологічний підхід до вивчення світової літератури в школі як методична проблема. Урок культурологічного аналізу: мета, педагогічні можливості, методика проведення

На уроці літератури з використанням культурологічного компоненту відбуваються певні зміни в емоційно-ціннісній сфері учнів, що свідчить про збагачення особистого соціокультурного досвіду школярів. Важливо використовувати на уроках різноманітні технології навчання, що створюють умови для духовного самовизначення школяра в «соціумі культури». 

Учителю необхідно навчати сприймати кожний конкретний твір у літературному, культурному, історичному контекстах; формувати в учнів уявлення про художню літературу як мистецтво слова, важливу складову системи мистецтв і духовної культури як в окремих народів світу, так і всього людства; розвивати навички розрізнення явищ елітарної та масової культури, прищеплювати вишуканий естетичний смак.

У процесі вивчення літератури з погляду культурологічного підходу в учнів формуються такі уміння:

— знаходити в художньому творі відбиток традицій народу та історико-культурні факти;

— знаходити й оцінювати проблеми, характерні для конкретної епохи;

— аналізувати «вічні» духовні проблеми й образи, відображені в творі;

— порівнювати літературні твори різних народів;

— використовувати культурологічний коментар до літературного твору для збагачення своїх фонових знань;

— використовувати різноманітні джерела інформації для збагачення культурологічних знань (довідкову, енциклопедичну літературу, засоби масової інформації, бібліотеки);

— складати історико-культурний коментар до літературного твору, використовуючи різноманітні джерела інформації

Для реалізації культурологічного підходу викладання світової літератури використовуються наступні види діяльності.

1. Робота із зображеннями пам’ятників архітектури.

2. Робота із скульптурними зображеннями (пам’ятників, статуй), їх обговорення. (Пам’ятник Роланду в місті Рига, Хагену на Рейні, Данте у Флоренції.)

3. Використання в процесі навчання світовій літературі репродукцій творів живопису різних епох та ілюстрацій до твору провідних художників.

4. Порівняння екранізації з художнім твором.

5. Використання уривків з класики світового музичного мистецтва.

6. Міжлітературні зв’язки. Реалізувати концепцію «діалогу культур» і національній само ідентифікації учнів допоможе використання на уроках світової літератури творів українського письменства, а також компаративний аналіз художніх творів 

7. Аналіз етичного і естетичного кодексу народу, відображеного у літературному тексті.

Урок культурологічного аналізу — тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової культури.

Педагогічні можливості уроку культурологічного аналізу. Саме культурологічний аналіз художнього твору від культурного контексту до осмислення літературного тексту дасть змогу вчителю:

- розкрити особливості художньої свідомості певної епохи й відшукати їхнє втілення у творі, що вивчається;

- актуалізувати знання учнів з курсу всесвітньої історії про суспільні процеси та історичні реалії доби, які відобразилися у творчості митця;

- отримати фонові знання про країну, де народився і творив письменник, її традиції, побут, звичаї, що допоможе школярам глибше зрозуміти художній твір;

- проникнути в особливості етнопсихології народу, визначивши своєрідне й загальнолюдське, зрозуміти національну специфіку світосприйняття автора;

- познайомитися і глибше зрозуміти сутність визначних творів інших видів мистецтва тієї епохи, присвячених висвітленню тих самих проблем;

- виховувати повагу учнів до надбань культури інших народів;

- збагачувати лексичний запас школярів словами, які називають національний одяг, житло, їжу, предмети побуту, танці, ігри тощо.

Методика проведення уроку культурологічного аналізу. На уроці культурологічного аналізу суттєву роль відіграють фонові знання, без яких важко адекватно сприйняти й осмислити зміст художнього твору, авторську концепцію, своєрідність психології героїв. Подавати їх учитель може на різних етапах вивчення твору:

підготовки до сприймання твору;

підготовки до аналізу;

під час самого аналізу.

Для подачі фонових знань можуть бути використані такі методичні форми роботи:слово (або лекція) вчителя, бесіда, самостійне читання (домашнє чи класне) запропонованих учителем історичних, літературознавчих, мистецтвознавчих, культурологічних джерел та енциклопедично-довідникової літератури; розгляд та аналіз ілюстрацій, репродукцій картин; прослуховування музичних творів; перегляд слайдів, діафільмів, уривків з кіно-, теле- й відеофільмів, які містять культурологічний матеріал; екскурсії до музеїв, пам'ятників та пам'ятних місць; написання учнями рефератів, доповідей та повідомлень тощо.

 

Зіставити історичні, наукові та культурні події можна за допомогою таблиці.

На етапах підготовки до культурологічного аналізу та його проведення доцільно використовувати такі методичні форми:

евристична бесіда; зіставлення творів різних видів мистецтва; дослідницькі завдання; проблемні запитання; складання опорних схем; коментоване читання з різноманітними видами коментарів (історико-культорологічний, побутовий, природничо-географічний, лінгвістичний, лінгвопорівняльний) тощо.

На підсумковому етапі культурологічного аналізу учні за допомогою вчителя доходять висновку про особливості втілення художньої свідомості своєї епохи у творчості письменника, про своєрідність інтерпретації ним вічних проблем суспільного буття, про місце твору в історії світової культури, його зв'язок з попередніми культурними здобутками людства.

Для повного й адекватного розуміння багатьох творів світового письменства необхідні фонові знання Біблії, без яких не зрозуміти геніальних творів живопису, музики, скульптури, красного письменства. На ґрунті біблійних уявлень про добро і зло, вічне і скороминуще формувалися моральні ідеали та світогляд людей упродовж двох тисячоліть. Багато письменників, художників, музикантів, скульпторів різних країн і народів намагалися осягнути глибинну сутність Святого Письма, дати своє розуміння біблійних сюжетів, образів, притч та легенд.

Домашнє завдання ( наприклад)

1) Напишіть твір-роздум на тему «Як знайти свою гору Фавор?..».

2) Знайдіть традиційні символи для поезії «срібного віку» (Б. Пастернак, А. Ахматова, М. Цветаєва, 0. Мандельштам), які «зашифровані» у вірші О. Ніколенко. Розкрийте їх значення і назвіть твори, де вони викори­стовуються.