- •1.Походження і розвиток української мови. Основні етапи становлення української літературної мови.
- •2. Лексикологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та часткові відгалуження (порівняльна лексикологія, історична л., контрастивна л., семасіологія, ономасіологія).
- •3. Зв’язок лексикології з іншими мовознавчими галузями та іншими гуманітарними науками.
- •4. Системна організація словникового складу мови; синтагматика і парадигматика слова (системна та текстова сполучуваність слова).
- •5. Народнорозмовна і книжна лексика – два основні джерела формування лексичного складу української літературної мови.
- •6. Фразеологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та зв’язок з іншими гуманітарними науками. Фразеологія та пареміологія.
- •7. Словник фразеологічних антонімів української мови. В. С. Калашник, ж. В. Колоїз. Київ, 2004
- •10. Визначення слова. Основні ознаки слова як мовної одиниці.
- •8. Лексикографія як окрема мовознавча, її предмет, завдання, значення.
- •9. Визначення слова. Слово в мові, в тексті й у словнику.
- •11. Фразеологізм і слово. Їх спільні та відмінні ознаки.
- •12. Лексичне значення слова. Проаналізувати різноаспектність визначення лз.
- •13. Структура лексичного значення. Слово і поняття. Денотативний, сигніфікативний і конотативний компоненти лексичного значення.
- •14. Поняття семи і семеми. Структура семеми. Метод компонентного аналізу в дослідженні лексичної семантики.
- •15. Типи лексичних значень (прямі і переносні; первинні і вторинні; вільні і зв’язані).
- •16. Зв’язані лексичні значення, їх типи та спосіб реалізації.
- •17. Фразеологічно зв’язані значення слова та умови їх реалізації.
- •18. Синтаксично зв’язані значення слова, їх типи та умови реалізації.
- •19. Багатозначність слова, її причини та спосіб існування в мові.
- •20. Визначення полісемії. Топологічна структура багатозначного слова та її типи.
- •21. Лексичні значення багатозначного слова у синхронії і діахронії. Первинні і вторинні значення. Переінтеграція значень.
- •22. Типи перенесення найменування та їх роль у розвитку лексики української мови.
- •23. Метафора і аналогія як основні засоби розвитку і збагачення лексико-семантичної структури слова; їх подібні та відмінні ознаки.
- •24. Метонімія як тип перенесення найменування, його роль у розвитку лексичного значення слова та вживанні слова.
- •25. Омонімія як тип системних відношень між мовними одиницями різних рівнів мови. Лексична омонімія та її джерела.
- •26. Омонімія як тип мовної універсалії. Лексичні омоніми та суміжні явища (омофони, омоформи, омографи). Пароніми як особливий клас слів за співвіднесеністю форми і значення.
- •27. Типи лексичних омонімів. Омоніми в словниках української мови.
- •28. Критерії розмежування значень лексичних омонімів та багатозначних слів.
- •29. Визначення синонімів. Навести різні визначення, які наявні в науковій літературі, у підручниках та посібниках, і пояснити, як у кожному з них відображено основні ознаки синонімів.
- •30. Пояснити суть явищ варіантності слова, дублетності, лексичної синонімії. У чому полягають їх спільні та відмінні риси.
- •31. Роль конотації в розвитку лексичного значення слова. Конотативні компоненти семантики в структурі лексичного значення синонімів. Конотація узуальна і оказіональна.
- •32. Класифікаційні ознаки синонімів.
- •33. Класифікація синонімів за семантичною функцією.
- •34. Ідеографічні синоніми української мови, основа відмінності їх лексичного значення та методика їх розпізнавання.
- •36. Стилістичні властивості церковнослов’янізмів у сучасній українській літературній мові та їх відображення в „Словнику української мови”.
- •37. Структура синонімічного ряду і синонімічного гнізда.
- •38. Джерела і шляхи формування лексичної синонімії української літературної мови.
- •39. Визначення антонімів. Логічна основа антонімічних відношень. Семантична і структурна класифікація антонімів.
- •40. Визначення антонімів. Антоніми різнокореневі та спільнокореневі. Стилістичні функції антонімів (антитеза, оксюморон).
- •41. Активний і пасивний фонд лексики сучасної української мови.
- •2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови
- •42. Архаїчна лексика. Тематичні групи архаїзмів, їх класифікація. Пояснити стильові функції архаїзмів різних типів на прикладі одного конкретного твору української літератури (за вибором).
- •43. Діалектна лексика та її місце в стильовій системі української мови. Типи діалектизмів.
- •44. Суржик як соціолінгвістичний феномен (за працею л. Масенко „Мова і суспільство: постколоніальний вимір”).
- •45. Неологізми, оказіоналізми та потенційні слова. Пояснити значення і співвідношення цих термінів. Функції неологізмів у мові.
- •46. Лексика української мови з погляду її походження. Хронологічні шари і тематичні групи питомої лексики української мови
- •47.Запозичені слова у лексичному складі української мови. Шляхи і джерела запозичення слів з інших мов.
- •48. Розмежування запозичень за ступенем їх адаптації (пристосування) до законів української мови ((за підручником і. Ющука „Українська мова” (к.: Либідь, 2003).
- •49. . Фонетичні та морфологічні ознаки запозичень із різних мов.
- •50. Зв’язок лексики української мови з класичними мовами (грецькою та латинською).
- •51. Основні стилі сучасної української літературної мови. Визначення стилю. Стильова диференціація лексики літературної мови.
- •52. Стилістична диференціація лексики усного вияву мови.
- •53. Лексика емоційно нейтральна і емоційно забарвлена (емоційно-оцінна, експресивна, фамільярна, вульгарна).
- •55. Стилістична диференціація лексики писемного стилю мови.
- •55. Стилістична диференціація лексики писемного стилю мови.
- •56. Термінологічна лексика української мови, її тематичні групи, особливості становлення і розвитку в українській літературній мові.
- •57. . Поетизми як особливий тип лексики писемного вияву мови.
- •58. Одиниці дослідження фразеології
- •59. Значення і класифікація фразеологізмів.
- •60. Будова фразеологізмів (за підручником і. Ющука „Українська мова” (к.: Либідь, 2003).
- •61. Лексичний склад фразеологізмів
- •62. Прислів’я і приказки як особливі типи стійких висловів. Лексичний склад і будова прислів’їв і приказок
- •63. Крилаті слова як особливий тип фразеологічних зворотів. Роль т. Шевченка у збагаченні фразеології української мови (за працею в. Сімовича „Шевченкові „крилаті слова”).
- •64. Джерела фразеології української мови.
- •66. Словники мови письменників (г.Квітки-Основ’яненка, т.Шевченка), їх значення для стильового нормування лексики літературної мови
- •67.68. .Зародження і розвиток української лексикографії. 68. Найвагоміші досягнення української лексикографії від середини 1950-их років до нашого часу
- •70. „Російсько-український словник” за редакцією а. Кримського, с. Єфремова (1924-1933 рр.).
- •71. Загальна характеристика „Словника української мови” в 11 томах (на основі вступної статті та довідкових матеріалів, уміщених у першому томі Словника; енциклопедії „Українська мова”).
- •72. Загальна характеристика синонімічних словників української мови
- •73. Загальна характеристика „Словаря української мови” за редакцією б.Грінченка. Його роль в історії української літературної мови та української лексикографії.
- •74. Загальна характеристика словника б. Грінченка
- •Важливість словника
- •Видання
- •75. Типи словників. Основні словники української мови , видані від 2000-го року й дотепер
39. Визначення антонімів. Логічна основа антонімічних відношень. Семантична і структурна класифікація антонімів.
1.1Антоніми (від гр. anti — проти та onyma — ім'я) — слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: радість — журба, успіх — невдача, сила — слабкість, далекий — близький. Тобто поняття, в яких зміст одного заперечує зміст другого. Ці поняття належать до одного ряду явищ об'єктивної дійсності.
1.2Тож не можна сказати, що антоніми — це слова, що виражають протилежні значення, між якими немає жодного зв'язку. Поняття, як правило, викликає в мовця логічний антонім (парне слово). Таким чином, в антонімічні стосунки вступають не всі слова, а лише ті, що об'єднані змістом на основі їх протилежності, протиставлення. Передусім це слова, що мають якісні, кількісні, часові, просторові значення: темніш — світлий, холодний — гарячий, злий — добрий.
1.3 Загальномовні, постійні; слова, антонімічні стосунки яких зрозумілі поза будь-яким контекстом.Такі антоніми існують у лексико-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах. високий — низький, тонкий — товстий, радість — журба, життя — смерть, загубити — знайти Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість значень у таких слів створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні, тобто слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами.
«Безпорадні агонії злості, Злість гармонії не порве! Сонце ходить до нас не в гості — Сонце з нами живе!» контекстуальні антоніми злість і сонце передають протилежні якості, оскількисонце тут переносно вжито в значенні «добрість, лагідність».
1.4
За своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі, причому різнокореневих набагато більше. Такі антоніми називаються власне лексичними. Серед них частіше спостерігаються прикметники (антонімія особливо властива словам, що позначають якість), потім іменники, дієслова та інші частини мови. Другий розряд антонімів — однокореневі: правда — неправда, воля — неволя, друг — недруг, надія — безнадія, безпека — небезпека, спокійний — неспокійний, можливий — неможливий, корисливий — безкорисливий. Такі антоніми називаються лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів: зачинити — відчинити, внести — винести, ввійти — вийти, хоч бувають і такі конструкції, як надія —безнадія. Однокореневі антоніми трапляються серед усіх лексико-граматичних розрядів слів, але особливо активні вони в дієсловах, оскільки ця частина мови відзначається ряснотою префіксальних утворень.
40. Визначення антонімів. Антоніми різнокореневі та спільнокореневі. Стилістичні функції антонімів (антитеза, оксюморон).
Антоніми (від гр. anti — проти та onyma — ім'я) — слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: радість — журба, успіх — невдача, сила — слабкість, далекий — близький. Тобто поняття, в яких зміст одного заперечує зміст другого. Ці поняття належать до одного ряду явищ об'єктивної дійсності.
За своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі, причому різнокореневих набагато більше. Такі антоніми називаються власне лексичними. Серед них частіше спостерігаються прикметники (антонімія особливо властива словам, що позначають якість), потім іменники, дієслова та інші частини мови. Другий розряд антонімів — однокореневі: правда — неправда, воля — неволя, друг — недруг, надія — безнадія, безпека — небезпека, спокійний — неспокійний, можливий — неможливий, корисливий — безкорисливий. Такі антоніми називаються лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів: зачинити — відчинити, внести — винести, ввійти — вийти, хоч бувають і такі конструкції, як надія —безнадія. Однокореневі антоніми трапляються серед усіх лексико-граматичних розрядів слів, але особливо активні вони в дієсловах, оскільки ця частина мови відзначається ряснотою префіксальних утворень.
Уживання антонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим. Слова-антоніми сприяють увиразненню, чіткішому окресленню висловлюваної думки. На антонімії будується така мовна фігура, як епітет-оксиморон (оксюморон) — поєднання протилежних за змістом понять, що спільно дають нове поняття. Епітети-оксиморони часто трапляються в назвах творів, у газетних заголовках: «Без надії сподіваюсь», «Промовисте мовчання», «Пекучий холод».
Антитеза – протиставлення понять, фактів, явищ, думок, образів і так далі. Будується за рахунок використання антонімів. Часто автори у творах створюють контекстуальні антонімічні пари.
