Важливість словника

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.^[10]

Видання

«Словарь…» не раз перевидавався:

• 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом)

  • На сайті Вікіджерела: том 1, том 2.

• 1927-28 — за ред. С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1-3, літери А — Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки словника)

• 1937 — за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочас. правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А — Ж)

• 1958-59 (фотомеханічним способом з 1-го видання)

  • На сайті Вікіджерела: том 1, том 2, том 3, том 4

• 1996 (фототипічне; зі вступним словом О. Тараненка)

• 1996-97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частинуЗахи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.

75. Типи словників. Основні словники української мови , видані від 2000-го року й дотепер

Розрізняють два типи словників – енциклопедичні і лінгвістичні (філологічні).

Енциклопедичними словниками називаються словники, у яких наводяться відомості про позначувані словами явища і предмети, а також наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відо-мості про населені пункти, країни, різні події тощо.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова (тлумачення прямих і переносних значень слів, з’ясування семан-тичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відо-мості про написання, вимову або походження). Є такі типи лінгвіс-тичних словників:

•          орфографічні словники (у них подано відомості про правильне написання слів відповідно до діючих орфографічних норм);

•          етимологічні словники (подають основні відомості про похо-дження і генетичні зв’язки слів);

•          тлумачні словники (у них подано опис значень слів, граматич-ну, семантичну інформативність, відомості про образне вживання, ілюстративний матеріал – цитати з творів письменників). Найповні-шим щодо тлумачення лексичного складу української мови є СУМ, К.: Наукова думка, 1971–1980. – В 11-ти тт. Реєстр словника містить понад 135 тис. слів, точніше – 134058;

•          двомовні (поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські),

•          перекладні, чотирьохмовні – «Словник з аграрної економіки» (Л. О. Хоменко), «Словник з агробіології» (Л. О. Хоменко);

•          історичні словники (береться діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу), напр.: «Словник староукраїнської мови ХІV – ХVI ст.» у двох томах, укладений під керівництвом Л. Л. Гумецької;

•          словники синонімів, антонімів, омонімів;

•          діалектні, фразеологічні словники;

•          словники мови письменників («Словник мови Шевченка»,

«Словник мови Квітки-Основ’яненка»);

•          словотвірні і морфемні словники;

•          інверсійний словник тощо;

•          у 30-і і пізніші роки було створено цілий ряд термінологічних словників: Ф. Цешківський, О. Черняхівський, О. Курило «Nomina anatomika ukrainika»; О. Корчак-Чепурківський «Номенклатура хво-роб сільськогосподарських тварин» (латинсько-українські назви хвороб та російський покажчик); російсько-український терміноло-гічний словник з фізики (16 тис. термінів), гірничої справи (20 тис. термінів), геології (19 тис. термінів), математики (12 тис. термінів), гідротехніки (13 тис. термінів), ботаніки (понад 10 тис. термінів), фізіології (15 тис. термінів), останнім часом вийшли: «Фінансо-вий словник» (автори: Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С.), «Словник термінів ринкової економіки» (За заг. ред. проф. В. І. Науменка), «Ринкова термінологія ділової людини: Словник-довідник» (Лінніков В. М., Борковський В. В., Рокоча В. В. та ін.); «Словник морфологічних ветеринарних термінів» / В. С. Левчук, О. М. Очкуренко, О. В. Федотов, М. А. Нетлюх – К.: Вища школа, 1990; «Російсько-український словник термінів ветеринарної меди-цини» (за ред. О. К. Усатенка) тощо.

Сьогодні діяльність учених у сфері термінології, насамперед тер-мінографії, в останні роки була продуктивною. Від 1991 р. До сьо-годні в Україні опубліковано близько 600 термінологічних галузевих словників, в яких уперше в термінологічному форматі представлено терміно(під)системи багатьох наук, окремих галузей знань, сфер

Термінологічні словники різняться за:

• охопленням сфер наук (загальнонаукові, багатогалузеві (універ-сальні), галузеві, вузькогалузеві словники);

• за кількістю залучених мов (одно-, дво-, три- і багатомовні словники);

• за призначенням (навчальні, інформативні, довідкові словники, енциклопедичні словники та енциклопедії відповідних галузей тощо).

Помітною є відмінність між термінологічними словниками за обсягами матеріалу. У низці праць відчутним є прагнення авто-рів до повноти, вичерпності термінології відповідної галузі (напр.: Українсько-російський словник наукової термінології / За ред. Л.О.Симоненко. – К., 2004 (близько 100 тисяч основних термі-нів і термінів-словосполучень); Тлумачний словник з енергети-ки. Основні терміни: понад 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 1999; Тлумачний російсько-українсько-англійський слов-ник з екології. Основні терміни: близько 3 500 термінів / За ред. А.А. Рудника. – Х., 2000 та ін.).

У сучасній практиці укладання українськомовних терміно-логічних словників сформувалися два основних підходи: а) одні вчені оцінюють елементи термінологічних систем 20–30-х років ХХ ст., які пізніше були заступлені іншими термінами; б) інші термінознавчі прагнуть широкого відновлення у вжитку термінів 20–30-х років ХХ ст., пропонують (теоретично і на практиці) від-мовлятися від значної частини усталених в останні 60 років тер-мінів, заступивши їх вилученими у 30-х роках ХХ ст. термінами. Внаслідок реалізації такої настанови у деяких словниках з’явилися терміни бігун зам. полюс, вагадло зам. маятник, лінза зам. сочка та ін. У «Російсько-українському науково-технічному словнику» В.Перхача, Б.Кінаша (Львів, 1997) до низки російських термінів замість усталених в українській мові термінів-відповідників пода-1Стан розвитку української термінографії відтворено в: Комова М. Українська термінографія. 1948–2002: Бібліографічний покажчик. – Львів, 2003; див. також: Симо-ненко Л.О. Українська термінологічна лексикографія за роки незалежності: здобутки і прорахунки // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. – К., 2001. – Вип. 4.