62. Прислів’я і приказки як особливі типи стійких висловів. Лексичний склад і будова прислів’їв і приказок

Прислів’я – це усталений вислів повчального характеру, що виражає переважно морально-етичну ідею: Хто знання має, той і мур ламає; Добрі діти – дому вінець, погані діти – дому кінець; Життя – це не те, що ти прожив, а те, що ти зробив; Ворона й за море літала, та все чорна вертала; Не бери придане – бери дівчину кохану; З горілкою кохаєшся – розуму лишаєшся; All good things come to an end; Better an egg today than a hen tomorrow.

Особливістю прислів’їв є те, що вони мають здебільшого римовану форму, складаються з двох частин. Змістом другої частини прислів’я є протиставлення першій або висновок: Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють; Здобудеш освіту – побачиш більше світу; Слово не горобець, вилетить – не спіймаєш; Iron hand in a velvet glove; Wine is in, truth is out.

7. Приказка - усталений вислів узагальненого змісту, який часто має пряме значення (прикладання) до конкретної життєвої ситуації: Купив хрону до лимону; У кожної свашки свої замашки; Кожна травинка на своєму корені росте; Кожна квітка по-своєму пахне; Self comes first.

Від прислів’їв приказки відрізняються тим, що в них немає висновків, повчань (другої частини вислову), вони тільки натякають на результат.

Відома дослідниця крилатих слів А. П. Коваль вважає, що слова, щоб стати крилатими, повинні випурхнути з-під обкладинки книжки, відірватись від неї, навіть переосмислити і розширити значення.

Прислів’я – це цілісно-предикативні конструкції, побудовані по діючим моделям простого і складного (складносурядного і складнопідрядного) речень.

Експресивність прислів’я обумовлює його виразність і дію на слухачів. В образних прислів’ях яскравість і вражаюча сила відбувається головним чином за рахунок метафори, метонімії, порівняння.

63. Крилаті слова як особливий тип фразеологічних зворотів. Роль т. Шевченка у збагаченні фразеології української мови (за працею в. Сімовича „Шевченкові „крилаті слова”).

«Крилаті слова» в якійсь мові вживаються просто вирваними з цілого речення. Тоді, коли вони почали прибирати прикмети «крилатих», їх уживали в цілому реченні, так, як поет написав. Але згодом, коли вже ввійшли всі слова речення в народню свідомість, коли вже був цілком зрозумілий цілий їх зміст – то вже не треба було проказувати всього. Досить було сказати чи початкові слова, чи тільки ті з них, що дають більш-менш увесь зміст, шо найприкметніщі – і всяк і так уже все розумів. Пояснить нам це глумливий «крилатий вислів» Шевченка «не так тії вороги». Ми вже тепер і не потребуємо докінчувати цього вислову – «як добрії люди», І таких вирваних із цілих, нераз і великих творів «крилатих слів» Шевченкових у нас уже багатенько. Порівняйте, наприклад, «великих слів велика сила» (на балакунів, що нічого не роблять, а тільки знають багато говорити – з «Посланія») «гнилою колодою по світу валятись» (на дармоїдів – з «Минають дні»), «за шмат гнилої ковбаси» (на безхарактерних нікчемних людей, що й рідну матір могли би продати – з поеми «П. С.»), «не за Україну, а за її ката» (на тих, що чужим вислуговуються – з поеми «Кавказ»), не минати «ні титли, ні тії коми» (дуже докладно і глибоко щось брати, прочитувати – з «Посланія»), «грязь Москви, варшавське сміття» (на національних зрадників – з «Посланія»), на всіх язиках мовчати» (не протестувати на кривди – з «Кавказу»), «наша несвоя земля» (рідний край під чужим пануванням – «Мені однаково») «теплий кожух не на мене шитий» (що кому підходить – «Гайдамаки») і т. д. Вже з цих кількох прикладів видко, скільки «крилатих слів» із «Кобзаря» перейшло вже до нашої щоденної мовиВізьмімо тільки, наприклад, на увагу «крилатий вислів» Шевченків, загально вже відомий, дуже часто вживаний і в часописах і в розмовах: «Доборолась Україна» вже й не докінчуємо цілої Шевченкової думки: «до самого краю» – воно й не потрібне; що до краю доборолась, на це вже вказує і приросток до- у слова «доборолась»). В ньому ж ми маємо ввесь зміст нашої невдатної боротьби й у минулому, й тепер, і краще, й основніще й не можна змалювати словами невдатної боротьби, де виходить саме наша власна вина. Так багато «крилатих слів» не дали твори ні одного українського письменника, як їх дав Шевченків «Кобзар». Що тільки займає людину, що лише торкається її життя, бажань, надій, всі її життєві слабощі, всі погляди на світ, на людей, на все, що своє, на рідний край, на його минуле й майбутнє – на все це найдете в Шевченка «крилате слово», яким ми вже тепер користуємося всі як своїм власним. Велику вагу мали й мають Шевченкові вислови, що торкаються долі рідної землі, минулого України й надії на краще наше майбутнє. Дуже багато таких висловів подає Шевченкове «Посланіє». Всі ми, де цього треба, користуємося такими «крилатими словами» Шевченка, як «Хто матір забуває, того Бог карає», «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Нема на світі України, немає другого Дніпра», «Що ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті». Або з инших поем: «немає нічого в Бога, як Дніпро, та наша славная Вкраїна» («І виріс я на чужині»), «Кохайтеся, та не з москалями» («Катерина»). Або певна поетова віра в воскресення України з поеми «Суботів» («Встане Україна, і розвіє тьму недолі») – вона теж уже стала в нас «крилатим словом».

Ми радо вживаємо таких слів, бо краще й ліпше сказати ми не придумаємо.