41. Активний і пасивний фонд лексики сучасної української мови.

До активної частини лексики належать слова, які називають предмети, явища, поняття, найбільш суттєві для сучасного суспільства. Розрізняють:

1) активну лексику мови;

2) активний запас слів окремої категорії носіїв мови (наприклад, слова предикат, суфікс, лексема – використовуються лінгвістами, входять до активної лексики сучасної української мови, але не всі носії мови використовують дану лексику у повсякденному спілкуванні). Активний запас слів носіїв мови набагато менший від активної лексики мови в цілому: він залежить від рівня культури й освіченості людини.

Активній лексиці притаманна розвинена система властивих словам значень і відтінків, що забезпечує виконання найбільш важливої мовної функції – комунікативної, і, як правило, ці слова стилістично нейтральні, тобто вживані в більшості стилів мовлення. Ця частина лексики зрозуміла всім носіям мови, не має відтінків застарілості чи маловживаності або незвичної новизни.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті.

2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови

До пасивної лексики належать слова, що рідко вживаються носіями мови у процесі спілкування у зв'язку з тим, що реалії, названі цими словами, рідкісні, чи вийшли з ужитку, або тільки починають запроваджуватись у суспільне життя.

До неї належать: історизми, неологізми, жаргонізми, арготизми, професійна лексика: світлиця( арх.), отаман( історизм), чайка( історизм)

42. Архаїчна лексика. Тематичні групи архаїзмів, їх класифікація. Пояснити стильові функції архаїзмів різних типів на прикладі одного конкретного твору української літератури (за вибором).

Стилістичні архаїзми, або просто архаїзми -слова виходять з активного вжитку внаслідок дії внутрішньомовних причин. Вони замінюються рівнозначними лексемами, які виявляються більш прийнятними, більш придатними для називання тих самих понять, явищ, предметів, дій, для вираження тих самих думок і почуттів. Бувають лексичні архаїзми- повністю застарілі слова: вия (сучасна назва шия), ланити (щоки), ликувати (радіти, тріумфувати), зріти (бачити), відати (знати); словотворчі із застарілими суфіксами та префіксами: творитель (сучасний відповідниктворець), возвеличувати (звеличувати), словеса (слова);  фонетичні – із застарілим звуковим оформленням: братік (братик), збірати (збирати), зіма (зима), крівавий, кровавий (кривавий); семантичні (застарілі в одному значенні, сучасні в інших):живіт у значенні «життя» 

А. є органічним елементом у Шевченкових творах, що мають жанрові ознаки молитви, гімну; в подражаніях, переспівах Біблії (“Молитва”, молитви Яна Гуса в “Єретику” і молодого неофіта в поемі “Неофіти”, “Гімн черничий”, “Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осія. Глава ХІУ. Подражаніє”). Для збереженн стилістики першоджерела у переспівах зі “Слова о полку Ігоревім” Шевченко використовує лексичні та лексико-словотвірні А., напр.: “В Путивлі-граді вранці-рано”, “— Полечу, каже, зигзицею”, “Рукав бобровий омочу…// Омию кров суху, отру”, “на князя, ладо моє миле”, “Моє веселіє украв” (“Плач Ярославни”); “В степу, в незнаємому полі, // Середи землі половецької”, “Поникли Ігореві стязі” (“З передсвіта до вечора”). 

У поезіях, де простежується відгомін козацьких літописів, привертають увагу функціонально навантажені мовні одиниці книжного характеру — лексичний А. єси, що увиразнює авторську іронію, спрямовану на персоніфікований образ: “Чигрине, Чигрине, // Мій друже єдиний, // Проспав єси степи, ліси // І всю Україну” (“Чигрине, Чигрине”); лексико-словотвірні А.: нарожденний, посланіє, незрящий (“І мертвим, і живим”), перші два А. підкреслюють давню жанрову традицію, третій автор використовує для створення сатиричної тональності розповіді);