- •1.Походження і розвиток української мови. Основні етапи становлення української літературної мови.
- •2. Лексикологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та часткові відгалуження (порівняльна лексикологія, історична л., контрастивна л., семасіологія, ономасіологія).
- •3. Зв’язок лексикології з іншими мовознавчими галузями та іншими гуманітарними науками.
- •4. Системна організація словникового складу мови; синтагматика і парадигматика слова (системна та текстова сполучуваність слова).
- •5. Народнорозмовна і книжна лексика – два основні джерела формування лексичного складу української літературної мови.
- •6. Фразеологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та зв’язок з іншими гуманітарними науками. Фразеологія та пареміологія.
- •7. Словник фразеологічних антонімів української мови. В. С. Калашник, ж. В. Колоїз. Київ, 2004
- •10. Визначення слова. Основні ознаки слова як мовної одиниці.
- •8. Лексикографія як окрема мовознавча, її предмет, завдання, значення.
- •9. Визначення слова. Слово в мові, в тексті й у словнику.
- •11. Фразеологізм і слово. Їх спільні та відмінні ознаки.
- •12. Лексичне значення слова. Проаналізувати різноаспектність визначення лз.
- •13. Структура лексичного значення. Слово і поняття. Денотативний, сигніфікативний і конотативний компоненти лексичного значення.
- •14. Поняття семи і семеми. Структура семеми. Метод компонентного аналізу в дослідженні лексичної семантики.
- •15. Типи лексичних значень (прямі і переносні; первинні і вторинні; вільні і зв’язані).
- •16. Зв’язані лексичні значення, їх типи та спосіб реалізації.
- •17. Фразеологічно зв’язані значення слова та умови їх реалізації.
- •18. Синтаксично зв’язані значення слова, їх типи та умови реалізації.
- •19. Багатозначність слова, її причини та спосіб існування в мові.
- •20. Визначення полісемії. Топологічна структура багатозначного слова та її типи.
- •21. Лексичні значення багатозначного слова у синхронії і діахронії. Первинні і вторинні значення. Переінтеграція значень.
- •22. Типи перенесення найменування та їх роль у розвитку лексики української мови.
- •23. Метафора і аналогія як основні засоби розвитку і збагачення лексико-семантичної структури слова; їх подібні та відмінні ознаки.
- •24. Метонімія як тип перенесення найменування, його роль у розвитку лексичного значення слова та вживанні слова.
- •25. Омонімія як тип системних відношень між мовними одиницями різних рівнів мови. Лексична омонімія та її джерела.
- •26. Омонімія як тип мовної універсалії. Лексичні омоніми та суміжні явища (омофони, омоформи, омографи). Пароніми як особливий клас слів за співвіднесеністю форми і значення.
- •27. Типи лексичних омонімів. Омоніми в словниках української мови.
- •28. Критерії розмежування значень лексичних омонімів та багатозначних слів.
- •29. Визначення синонімів. Навести різні визначення, які наявні в науковій літературі, у підручниках та посібниках, і пояснити, як у кожному з них відображено основні ознаки синонімів.
- •30. Пояснити суть явищ варіантності слова, дублетності, лексичної синонімії. У чому полягають їх спільні та відмінні риси.
- •31. Роль конотації в розвитку лексичного значення слова. Конотативні компоненти семантики в структурі лексичного значення синонімів. Конотація узуальна і оказіональна.
- •32. Класифікаційні ознаки синонімів.
- •33. Класифікація синонімів за семантичною функцією.
- •34. Ідеографічні синоніми української мови, основа відмінності їх лексичного значення та методика їх розпізнавання.
- •36. Стилістичні властивості церковнослов’янізмів у сучасній українській літературній мові та їх відображення в „Словнику української мови”.
- •37. Структура синонімічного ряду і синонімічного гнізда.
- •38. Джерела і шляхи формування лексичної синонімії української літературної мови.
- •39. Визначення антонімів. Логічна основа антонімічних відношень. Семантична і структурна класифікація антонімів.
- •40. Визначення антонімів. Антоніми різнокореневі та спільнокореневі. Стилістичні функції антонімів (антитеза, оксюморон).
- •41. Активний і пасивний фонд лексики сучасної української мови.
- •2. Пасивна лексика сучасної української літературної мови
- •42. Архаїчна лексика. Тематичні групи архаїзмів, їх класифікація. Пояснити стильові функції архаїзмів різних типів на прикладі одного конкретного твору української літератури (за вибором).
- •43. Діалектна лексика та її місце в стильовій системі української мови. Типи діалектизмів.
- •44. Суржик як соціолінгвістичний феномен (за працею л. Масенко „Мова і суспільство: постколоніальний вимір”).
- •45. Неологізми, оказіоналізми та потенційні слова. Пояснити значення і співвідношення цих термінів. Функції неологізмів у мові.
- •46. Лексика української мови з погляду її походження. Хронологічні шари і тематичні групи питомої лексики української мови
- •47.Запозичені слова у лексичному складі української мови. Шляхи і джерела запозичення слів з інших мов.
- •48. Розмежування запозичень за ступенем їх адаптації (пристосування) до законів української мови ((за підручником і. Ющука „Українська мова” (к.: Либідь, 2003).
- •49. . Фонетичні та морфологічні ознаки запозичень із різних мов.
- •50. Зв’язок лексики української мови з класичними мовами (грецькою та латинською).
- •51. Основні стилі сучасної української літературної мови. Визначення стилю. Стильова диференціація лексики літературної мови.
- •52. Стилістична диференціація лексики усного вияву мови.
- •53. Лексика емоційно нейтральна і емоційно забарвлена (емоційно-оцінна, експресивна, фамільярна, вульгарна).
- •55. Стилістична диференціація лексики писемного стилю мови.
- •55. Стилістична диференціація лексики писемного стилю мови.
- •56. Термінологічна лексика української мови, її тематичні групи, особливості становлення і розвитку в українській літературній мові.
- •57. . Поетизми як особливий тип лексики писемного вияву мови.
- •58. Одиниці дослідження фразеології
- •59. Значення і класифікація фразеологізмів.
- •60. Будова фразеологізмів (за підручником і. Ющука „Українська мова” (к.: Либідь, 2003).
- •61. Лексичний склад фразеологізмів
- •62. Прислів’я і приказки як особливі типи стійких висловів. Лексичний склад і будова прислів’їв і приказок
- •63. Крилаті слова як особливий тип фразеологічних зворотів. Роль т. Шевченка у збагаченні фразеології української мови (за працею в. Сімовича „Шевченкові „крилаті слова”).
- •64. Джерела фразеології української мови.
- •66. Словники мови письменників (г.Квітки-Основ’яненка, т.Шевченка), їх значення для стильового нормування лексики літературної мови
- •67.68. .Зародження і розвиток української лексикографії. 68. Найвагоміші досягнення української лексикографії від середини 1950-их років до нашого часу
- •70. „Російсько-український словник” за редакцією а. Кримського, с. Єфремова (1924-1933 рр.).
- •71. Загальна характеристика „Словника української мови” в 11 томах (на основі вступної статті та довідкових матеріалів, уміщених у першому томі Словника; енциклопедії „Українська мова”).
- •72. Загальна характеристика синонімічних словників української мови
- •73. Загальна характеристика „Словаря української мови” за редакцією б.Грінченка. Його роль в історії української літературної мови та української лексикографії.
- •74. Загальна характеристика словника б. Грінченка
- •Важливість словника
- •Видання
- •75. Типи словників. Основні словники української мови , видані від 2000-го року й дотепер
60. Будова фразеологізмів (за підручником і. Ющука „Українська мова” (к.: Либідь, 2003).
Фразеологізми бувають різної синтаксичної будови: можуть мати форму незалежного речення, підрядного речення, словосполучення (предикативного, підрядного чи сурядного), а також являти собою поєднання повнозначного слова із службовим. Фразеологізми у формі незалежного речення являють собою завершені, самодостатні комунікативні оди ниці, проте, на відміну від звичайних речень, передають одне поняття, творять семантичну цілість: повернулося колесо істо рії — сталися зміни; не варта шкірка вичинки — марна праця; Такі фразеологізми не здатні до словесного по ширення, у тексті вони вживаються як окремі повідомлення, репліки і за своїм значенням межують із приказками: Ви себй рівняєте з Іосифом ? Далеко куцому до зайця! (І. Котляревсь кий). Вони можуть входити також до складного речення як його предикативна частина: Що буде, те й буде, а я не покину своєї матері (І. Нечуй-Левицький). До складу фразеологізмів, що мають форму підряд ного речення, як обов'язковий компонент входять спо лучники підрядності на зразок як, мов, наче, аж та сполучні слова що, де, куди, коли, доки тощо. Ці фразеологізми, як правило, вказують на різні обставини і за будовою можуть бути: повним двоскладним реченням (із підметом і присудком): куди і ворон кісток не заносить — дуже далеко, куди око гляне — скрізь, звідки вітер віє — чий вплив, доки світ стоїть — завжди; неповним двоскладним реченням із пропущеним присуд ком, рідше — підметом: як риба у воді — вільно, невиму шено, як засватана дівка — сором'язливо. часом і з обома пропущеними головними членами речення: (знає) як свої п 'ять пальців — досконало, (побачить) як свого носа — ніколи не (побачить), іноді до таких фразеологізмів як головна складова частина входить дієслово: битися як риба об лід — бідувати,;односкладним реченням: хоч собак ганяй — дуже холодно, хоч в око стрель — дуже темно. Фразеологізми, що мають форму предикативного словосполучення, являють собою комунікативно неза вершені, недостатні одиниці: вони, як правило, потребують доповнення другорядними членами. Наприклад, у реченні Батько Дніпро тече собі спокійно, і ліси на горах стоять, як на картині художника, — просто душа співає од такої краси (Ю. Яновський) фразеологізм душа співає, що має значення «радісно», доповнюється обставиною причини од краси. За бу довою такі фразеологізми поділяють на: двочленні — складаються лише з підмета й присудка: по рохня сиплеться — дуже старий, завидки беруть — заздрісно, язик заплітається — важко говорить, світ не близький — дуже далеко, жила тонка — слабкий, язик як помело — дуже балакучий, горішок не по зубах — дуже складна спра ва, одного поля ягода — однакові, два чоботи — пара — схожі між собою; багаточленні — крім підмета й присудка, як обов'язковий компонент мають також другорядні члени: ведмідь на вухо наступив — позбавлений музикального слуху, кров холоне в жилах — страшно, язик підвішений добре — дотепно говорить, є лій у голові — розумний, душа в п 'яти вскочила — стало дуже страшно, кінці з кінцями не сходяться — важко справлятися з труднощами. Найпоширенішими є фразеологізми, які мають форму підрядного словосполучення. Головним словом у таких стійких словосполученнях переважно виступають імен ники та дієслова, рідше — прикметники, прислівники, числів ники. Головні компоненти іменникових, прикметникових та діє слівних фразеологізмів, пов'язуючись з іншими словами в реченні, набувають, як правило, різних граматичних форм: Нам головне — до моря добратися. А там на корабель юнгами влаш туємось, куди хоч попливемо, справжніми морськими вовками станемо (Ю. Збанацький). Дала мені мама доброї прочуханки й заборонила зовсім виходити з двору (І. Нечуй-Левицький). Роздратували її якось хлопці на вулиці, схопила вона одного в такі обійми, що ледве живого та теплого з рук вирвали (Гри горій Тютюнник).
Серед різного виду фразеологізмів найбільш сталі фразео логічні зрощення, а фразеологічні єдності та сполучення виявляють меншу стійкість.
хоча словесна оболонка деяких Фразеологізмів може змінюватися — їхнє загальне лексичне значення залишається незмінним і так само цілісним.
