64. Джерела фразеології української мови.

Фразеологічні одиниці сформувалися на основі висловів, взятих з ;

1) мовлення народу (про вовка промовка, рука руку миє, накрити мокрим рядном);

2) виробничо-побутового життя (тріщить по всіх швах, лити воду на чужий млин, стригти під один гребінь);

3) античної літератури (сади Семіраміди; спалити мости, гордіїв вузол);

4) з Біблійних та Євангельських виразів (Содом  і Гоморра, берегти як зіницю ока, пісня пісень, козел відпущення);

5) мовлення видатних майстрів художнього слова (у ріднім краї навіть дим солодкий (Леся українка); є в коханні і будні і свята (В. Симоненко); з бідою радість обнялася (О. Олесь).

65. Лексикографія-1з найважливіших галузей мовознавства ,її головним завданням є збер. мовного скарбу ,який становить словникове багатство мови і зберегти його можна лише тоді ,коли записати слова,їх значення,сталі сполуки. Словники відіграють важливу роль у процесі практичного застосування мовних знань і збереження мовних одиниць пасивного фонду та фіксації і реєстрації новітніх лексичних засобів укр. літ. мови. Завдання лексикології полягає в тому,щоб найповніше задокументувати факти ,у яких відображається і підтверджується багатство мови її комунікативна придатність та номінативна адекватність.. Саме лексикографія доводить здатність називати нові реалії сучасного життя ,що з*явилися у сферах економіки,політики , міжособистісних відносин і т. ін.

Типи словників. Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами.. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська радянська енциклопедія (УРЕ), видана протягом 1959-1965 рр. Друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії вийшло українською і російською мовами у 1974-1985 рр. Таким є "Український радянський енциклопедичний словник" у трьох томах, що виходив двома виданнями - у 1966-1968 рр. та 1985-1987 рр. В лінгвістичних словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові. Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (1970-1980 pp.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів. Його укладено науковими співробітниками шституту мовознавства імені О. Потебні АН Україн 2. Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін. шеститомний Серед одномовних російсько-українських та українсько-російських словників: «Російсько-український словник» Д.І.Ганича, І.С.Олійника (1962);

3. Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні. «Словнику лінгвістичних термінів» Є.Кротевича та Н.Родзевич (1957) до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники (для запозичених термінів указується мова-джерело), а далі витлумачується значення терміна

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р. — другий, у 1989 р. — третій, у 2003 р. — четвертий том цього семитомного Словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.  У 1994 р. було видано«Орфографічний словник української мови», укладений науковцями НАН України (близько 120 000 слів)

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос. У 1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм.  7. Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов. Словник іншомовних слів" за редакцією О. Мельничука (1974; вид. 2-е випр. і доп., - 1986), що містить близько 25 тисяч слів.

8. Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.  "Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." (Т. 1-2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977-1978 рр.

9. Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.  „Словник буковинських говірок” за ред. Н. Гуйванюк (2005 р.) 10. Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.академічний  «Словник фразеологізмів української мови». 2003 р У ньому представлено фразеологічне багатство української мови за матеріалами XIX—XX ст. Дуже зручним є покажчик, у якому відбито кожен повнозначний компонент поданих фразеологізмів.

11. Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови  1960 р. вийшов «Короткий словник синонімів української мови» П.М.Деркача. Словник уміщує близько 4279 синонімічних рядів

12. Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення "Частотний словник сучасної української художньої прози" у двох томах (1981).

13. Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк 1.1. Словник українських імен (2005); Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ (1986

14. Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова. двотомний "Словник мови Т. Шевченка" за ред. B.C. Ващенка (1964). Створено також "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" (Т. 1-3,1978-1979 pp.).