31.Особистість як психологічний феномен. Біологічна, соціальна і духовна природа особистості.

Особистість як система складається з трьох підсистем: біологічної, соціальної, духовної. Матеріальною основою, осередком існування кожної людини є її організм в сукупності усіх його анатомічних структур(органів і їх систем) і фізіологічних функцій локалізованих у тілі. Природа організму людини –біологічна.Це означає, що його властивості втілені в його анатомічних структурах та фізіологічних функціях народження, життя і смерть підпорядковані біологічним законам,зумовлюються біологічними чинниками. Основні властивості організму визначаються генетично, успадковуються від батьків як певна хромосомна програма, що реалізується протягом життя. На базі організму розгортається буття людини в усіх сферах її існування: природній, суспільній, духовній формування та функціонування її психіки. Значний масив особливостей психіки, зокрема її темпераменту, задатків інтелектуальних та інших здібностей зумовлюються особливостями анатомії ГМ, мозкових нейронів, нейрофізіологічних та біохімічних процесів у них формування та функціонування яких визначається генетично. Якщо певні особливості нейрофізіологічних процесів, будови та функціонування тіла, його органів визначаються генетично, то й ті о-сті психічних феноменів що корелюють з ними зумовлюються генетично.Будова організму, органів НС пристосовані для формування і функціонування на їх основі свідомості, понятійного мислення і мовлення, уяви, волі, почуттів, для засвоєння і застосування суспільного досвіду у вигляді ЗУН. Таким чином в контексті психологічного вивчення о-сті її біологічна природа постає як її матеріальна основа і як генетичні фактори її психіки.

Суспільна природа о-сті представлена її ЗУН та утвореннями сфери спрямованості.Знання є понятійними. Уміння і навички поділяються на трудові, пізнавальні, комунікативні, ігрові.Вони забезпечують здатність функціонувати, діяти у суспільстві.Формування ЗУН відбувається внаслідок цілеспрямованого навчання. Від характеру ЗУН іїх використання залежить місце людини в соціумі. Комплекс утворень психіки людини, які скеровують її активність, д-сть на ті чи інші об’єкти називають спрямованістю о-сті. Основні складові спрямованості:світогляд(погляди на життя, розуміння його смислу),переконання(впевненість о-сті у правильності своїх поглядів на життя, д-сть, поведінку),віра(прийняття на віру без переконливої аргументації релігійних ідей),ціннісні орієнтації(найбільш значущі, ідеї, моральні принципи та норми, релігійні догмати, які утворюють основу її смислу життя),диспозиції(комплекс провідних мотивів д-сті, установок щодо духовних цінностей, предметів і явищ оточуючого світу, її схильностей до певних оцінок, дій, вчинків.Формування і функціонування цих складових здійснюється посередництвом засвоєння людиною певних релігійних, політичних, філософський, морально-етичних знань, ідей. Спрямованість є і психологічним осередком духовної природи о-сті. Стрижневий елемент духовності-здатність до самостійного, незалежного від тиску соціуму автентичного ціннісного орієнтування, заснованого на світоглядних роздумах, переживаннях, оцінках.Ця здатність забезпечує буття внутрішньо вільної, незалежної істоти.