21. Поняття «атракція» (потяг), соціальна фасилітація, соціальна інгібіція, конформність підпорядкування, когнітивна реінтеграція як форми соціального впливу. Експерименти с. Мілгрема.

Атракція - виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні зв’язки.

Соціальна фасилітація – явище, відповідно до якого в присутності інших людей активність людини підвищується і вона краще справляється із завданнями.

Соціальна інгібіція - гальмування психічних процесів, погіршення результатів діяльності людини в присутності інших людей і під їх впливом.

Конформність - проявля­ється в тому, що люди можуть погоджуватися з думкою групи на­віть тоді, коли вона цілеспрямовано діє неправильно.

Підпорядкування - коли людину примушують робити те, що наказують усупереч її сумлінню.

Когнітивна реінтеграція (намагатися забути про те, що жертва - людина, яка страждає), завдяки якій людина вже не відчуває себе відповідальною за свої дії, досягається за рахунок поступового посилення агресії, поступового підкорення авторитету, коли кожен наступний крок трохи більший за попередній.

У своєму експерименті Мілграм поставив за мету з'ясувати: яка міра "слухняності" властива людині, коли на неї впливають авторитетні особи і наказують діяти всупереч власним моральним принципам, скільки страждань готові завдати одні люди іншим, зовсім невинним, коли такі дії належать до їхніх обов'язків, та до якої міри підпорядкування звично схиляються люди підтиском авторитетної особи. В умовах лабораторії він змушував одну людину завдавати шкоди іншій, але насправді ніякої шкоди не було заподіяно. Мілграм також створив модель лабораторної ситуації, в якій досить вдало були задіяні фактори, що гіпотетично, як вважав дослідник, впливають на вияв підпорядкованості. Учасник мав виконувати в дослідженні роль асистента експериментатора, який давав розпорядження, що суперечать елементарним моральним настановам людини. Досліджуваний міг виконувати наказ експериментатора, або відмовитись це робити. Головне теоретичне положення, сформульоване Мілграмом: людині властива схильність підпорядковувати свою поведінку іншій людині, яку вона сприймає як авторитетнішу за себе, до того ж відповідно до цієї тенденції людина може порушити норми моралі. Мілграм вважав, що дія тенденції до підпорядкованості авторитетній особі змушує людину завдати болю іншій особі (чого раніше вона б ніколи не зробила), якщо отримає наказ від того, кого вважає авторитетом.

22)Теорія когнітивної відповідності (теорія структурного балансу ф.Хайдера,комунікативних актівтТ.Ньюкома, когнітивного дисонансу л. Фестігнера, Конгруентності ч.Осгуда і п.Таненбаума)

22)Теорія когнітивної відповідності (теорія структурного балансу Ф.Хайдера,комунікативних актівтТ.Ньюкома, когнітивного дисонансу Л. Фестігнера, Конгруентності Ч.Осгуда і П.Таненбаума)

Теорія структурного балансу Ф. Хайдера..Теорія структурного балансу - теорія, що пояснює поведінку людини його прагненням до збалансованості та його потребою пошуку причин для пояснення поведінки іншої, своїх дій на рівні життєвої психології.Автор теорії - Ф. Хайдер. Зміст теорії зводиться до наступного. Людина спочатку прагне до у упорядкованістю і зв'язного розуміння його відносин з навколишнім світом. Цю рису своєї поведінки він фіксує, створюючи наївну або життєву психологію, яка виражається в мові, установках, думках, судженнях. За зовнішній поведінці людини можна визначати ці установки, мотиви, якими він керується.У своїй теорії Хайдер використовував дві ідеї:

- Ідея балансу (ситуація, в якій сприймаються одиниці існують без стресу, без протиріччя, тобто немає тиску, щоб міняти когнітивну організацію і емоційні прояви);

- Ідея когнітивної атрибуції (процес пошуку достатньої причини для пояснення поведінки іншої людини або своїх дій).Дисбаланс викликає напругу і сили, які ведуть до відновлення балансу. Для з'ясування даного положення використовувалася модель тріади, де одна особистість відноситься до двох об'єктах, один з яких теж може бути особистістю.

Взаємодія трьох елементів становить когнітивне поле, причому відносини між елементами описуються двома видами:а) оцінки: емоційні, типу «люблю - не люблю», «подобається - не подобається» і позначаються відповідно буквами «L» і «nL».б) приналежності: фіксують ступінь сприйманого єдності елементів і виражається в поняттях «близький - далекий», «належить - що не належить» і позначаються буквами «U»

Теорія когнітивного дисонансу Л. ФестінгерЦя теорія, запропонована в руслі когнітивної психології американським вченим Л. Фестінгер, розглядає когнітивний дисонанс як один з головних чинників, які керують поведінкою людини. До теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгер розробляв ідеї соціального порівняння. Основна суть цих ідей полягає в тому, що людина має тенденцію постійно порівнювати себе з іншими, Когнітивний дисонанс - протиріччя в системі знань людини, породжує у нього неприємні переживання і спонукає його до дій, спрямованих на усунення цього протиріччя. Існування дисонансу, будучи психологічно дискомфортним, викликає прагнення зменшити його або перешкоджати його росту. Прояв цього прагнення включає: зміна поведінки; зміна знань про об'єкт; ігнорування ситуації.

Теорія конгруентності (Ч. Осгуд, П. Танненбаум)Ця когнітивна теорія пояснює зміну ставлення особистості під впливом потреби встановити відповідність її когнітивної структури одночасно до двох об'єктах.Автори теорії - Ч. Осгуд і П. Танненбаум. Конгруентність трактується як збіг. У даній теорії робиться спроба передбачити зміну ставлення (аттитюда) особистості до двох об'єктах при прагненні встановити відповідність в когнітивної структурі. Для цього використовується методика семантичного диференціала.В основу методики покладено припущення, що в житті стимул, як знак, і стимул, як об'єкт, ніколи не збігаються. Стимулами можуть виступати конкретні люди, події, явища, предмети, до яких так чи інакше повинен поставитися людина. Методика дозволяє виявити ставлення випробуваного до об'єкта на підставі його ставлення до знаку. Причому ставлення змінюється при входженні слів в різні словосполучення. Випробуваний, вибираючи з біполярних прикметників - антонімів, фіксує на спеціальній шкалі найбільш близький йому відповідь. Методика дозволяє виявити напрямок і інтенсивність ставлення людини до об'єкта за трьома факторами: оцінки (хороший - поганий), активності (активний - пасивний), сили (сильний - слабкий).

Теорія комунікативних актів Т. Ньюкома

Т.Ньюком виходив з теорії Ф.Хайдера й намагався перенести схему Р-О-Х на сферу міжособистісних відносин.

Вихідна теза Т.Ньюкома полягає в наступному: коли дві людини позитивно сприймають одне одного й будують якесь відношення до третього (особи абооб'єкту), у них виникає тенденція розвивати подібні орієнтації щодо цьоготретього – „симетрії ориентацій”. Причому Т.Ньюком припустив, що розвиток цих подібних орієнтацій може бути покращений за рахунок розвитку міжособистісної комунікації.

Подібно Ф.Хайдеру, він побудував схему, яка показує, яким чином розвиток міжособистісної комунікації сприяє зміні атитюдів учасників взаємодії.

Ця схема одержала назву „схеми А-В-Х”, де:

А – виступає як сприймаючий суб'єкт,

В – як інша особистість,

Х – як об'єкт, до якого обидва мають відношення.

Подібність цих відносин буде породжувати прихильність А і В і, навпроти, розбіжність цих відносин буде породжувати ворожість між А и В.

Водночас, розвиток комунікацій між А і В буде вести до розвитку подібності їхніх відносин до Х, тобто чим більше А і В будуть спілкуватися, тим ймовірніше виникнення однакових ставлень до Х.