11. Когнітивно-генетичний підхід до розвитку (теорія розвитку дитячого інтелекту ж. Піаже, теорія обробки інформації).

Представники її розглядають психічний розвиток як якісний процес, обумовлений внутрішніми законами саморуху. Згідно з когнітивно-генетичною теорією розумовий розвиток і його стадії детерміновані та підлягають певним закономірностям. Ж.Піаже вважав, що, як будь-який розвиток, інтелектуальний розвиток прагне до стабільної рівноваги, тобто до встановлення логічних структур. Щоб пізнати об'єкти, суб'єкт повинний діяти з ними, трансформувати їх - переміщувати, комбінувати, видаляти, наближати тощо.

Розвиток інтелекту дитини відбувається у постійних пошуках рівноваги між тим, що дитина знає і що прагне зрозуміти. Всі діти проходять ці стадії в однаковій послідовності під впливом таких факторів, як дозрівання нервової системи, накопичення досвіду, розвиток мовлення і виховання. Когнітивний розвиток дитини може блокуватись на певному етапі, якщо один із перерахованих факторів недостатньо представлений.

Згідно з теорією Піаже, в розвитку інтелекту людини можна виділити чотири головні періоди: сенсомоторна стадія (від народження до 2 років), доопераційна стадія (від 2 до 7 років), стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років) і стадія формальних операцій (від 11 до 15 років).Сенсомоторний інтелект - стадія розвитку інтелекту, яка розгортається до періоду інтенсивного опанування мови. На цій стадії досягається координація сприйняття та моторики, дитина взаємодіє з об'єктами, їхніми перцептивними та моторними сигналами, однак не зі знаками, символами, що репрезентують об'єкт.

Доопераційне мислення - . На цій стадії розвитку дитина орієнтується тільки на перцептивні співвідношення. Дитяче мислення на цій стадії відзначається егоцентризмом. Стадія конкретних операцій - форма мислення, що здійснюється на основі логічних операцій, в яких використовуються зовнішні наочні дані. Стадія формальних операцій -  Це система, надбудована над конкретними операціями. Опанувавши формальні операції, дитина може будувати власні гіпотетико-дедуктивні висновки, які ґрунтуються на самостійному висуванні гіпотез і перевірці їхніх наслідків.

Т. о. в. вивчає те, як люди поводяться з інформ., відбирають і засвоюють її, а потім використовують у процесі прийняття рішень та управління своєю поведінкою. Психологи, що займаються обробкою інформ., будують теорії когнітивних здібностей і поведінки чол., використовуючи поняття з області обчислювальної техніки, лінгвістики і теорії інформ. Це стимулювало розробку життєздатних теорій і значущих дослідж. в різних галузях психології, що особливо стосуються вивчення сприйняття, пам'яті, уваги, мовлення, мислення і вирішення завдань. Обробка інформ. в даний час є провідним орієнтиром у експерим. психології.

12. Контекстуальний підхід до розвитку (культурно-історична теорія л.С. Виготського, теорія екологічних систем у. Бронфенбреннера).

У цьому підході Л. С. Виготський пропонує розглядати соціальне середовище не як один із чинників, а як головне джерело розвитку особистості. У розвитку дитини, зауважує він, існує як би дві переплетених лінії. Перша йде шляхом природного дозрівання, друга полягає в оволодінні культурою, способами поведінки і мислення. З теорії Виготського, розвиток мислення та інших психічних функцій відбувається в першу чергу не через їх саморозвиток, а через використання дитиною "психологічних знарядь", шляхом оволодіння системою знаків-символів, таких як мова, письмо, система рахунку.

Розвиток мислення, сприйняття, пам'яті та інших психічних функцій відбувається через етап (форму) зовнішньої діяльності, де культурні засоби мають цілком предметний вид і психічні функції діють цілком зовні, інтрапсихічно. По мірі відпрацювання процесу діяльність психічних функцій згортається, інтеріоризується, переходить із зовнішнього плану у внутрішній, стає інтрапсихічним.

В процесі психічні функції набувають автоматизованість, усвідомленість і довільність. Якщо виникає утруднення мислення та інших психічних процесах, завжди можлива екстеріоризація - винесення психічної функції зовні і уточнення її роботи у зовнішньо-предметній діяльності. Задум у внутрішньому плані завжди може бути відпрацьовано діями у зовнішньому плані.

Як правило, на цьому першому етапі зовнішньої діяльності все, що робить дитина, вона робить у співпраці, разом з дорослими. Саме співпраця з іншими людьми є головним джерелом розвитку особистості дитини, а найважливішою рисою свідомості є діалогічність.

Л. С. Виготський вводить поняття "зона найближчого розвитку" - це той простір дій, які дитина не може виконати самостійно, але може здійснити разом з дорослими і завдяки їм. За поглядами Виготського, тільки те навчання є добрим, яке попереджує розвиток. Л.С. Виготському належать два важливих поняття, що визначають кожний етап вікового розвитку - поняття соціальної ситуації розвитку і поняття новоутворення.

Під соціальною ситуацією розвитку Л.С. Виготський розумів своєрідне, специфічне для даного віку, виключне, єдине і неповторне співвідношення між людиною і навколишньою дійсністю, насамперед соціальною, що складається на початку кожного нового етапу. Соціальна ситуація розвитку є вихідним моментом для всіх змін, можливих в даний період, і визначає шлях, йдучи яким людина набуває якісних утворень розвитку.

Новоутворення Л.С. Виготський визначав як якісно новий тип особистості і взаємодії людини з дійсністю, який відсутній як ціле на попередніх етапах її розвитку.

За Бронфенбреннеру, екологічна середовище розвитку дитини складається з чотирьох немов вкладених одна в іншу систем, які зазвичай графічно зображують у вигляді концентричних кілець:

• мікросистема - сім'я дитини

• мезосистема - дитсадок, школа, двір, квартал проживання

• экзосистема - дорослі соціальні організації

• макросистема - культурні звичаї країни, цінності, звичаї та ресурси.

найбільш значну роль на розвиток дитини надає саме макросистема, оскільки макросистема володіє здатністю впливати на всі інші рівні.