3. Основний психологічний зміст концептів “cogito ergo sum” р. Декарта, “tabula rasa” Дж. Локка і “esse est percipi” Дж. Берклі.

Філософи-раціоналісти (Р. Декарт, Г.-В. Лейбніц, Б. Спіноза) визнають провідну роль розуму в одержанні знання, вважають його джерелом істини. Р. Декарт був переконаний в тому, що лише розум вказує надійний шлях досягнення істини, оскільки почуття здатні вводити людину в оману. Єдиним достовірним для людини є усвідомлення існування власного розуму. "Мислю, отже існую" (Cogito, ergo sum) - декартівська формула, яка, на його думку, є наріжним каменем науки про людське Я, суб'єктивність (мисляча субстанція) і всіх людських наук. Розум, мислення і самосвідомість, а не життєвий досвід, на переконання Декарта, є вирішальними факторами процесу пізнання. Запах, смак, твердість, світло, тепло є вторинними якостями, яким передують первинні якості мислячої субстанції: ідея Бога як найдосконалішої 0істоти, аксіоми математики. Ідеї, якими керується людський розум, властиві людині від народження. Те, що людина осягає "природним світом" свого мислення, правильно застосовуючи його, насправді істинне, 

Філософи-сенсуалісти (Дж. Локк, Т. Гоббс, Д. Берклі) визнають головним чинником пізнання людські почуття. На думку англійського філософа Дж. Локка, всі людські знання мають чуттєво-досвідний характер, а людська душа - "чиста дошка" (tabula rasa), "білий папір без будь-яких знаків та ідей ", на якому досвід залишає свої письмена. Теза Дж. Локка, що відчуття є першопричиною виникнення ідей ("всі знання походять від відчуттів", "в розумі немає нічого, що б первісно не містилося у почуттях"), його вчення про досвідне відображення матеріального світу (емпіризм) є одними із центральних положень сенсуалістичних та емпіричних теорій пізнання.

«Існувати - значить бути сприйнятим» (esse est percipi).

Концепція Берклі категорично протилежна тій на якій стояв Локк – існує тільки рух ідей. Тобто те, що відбувається у психіці в ідеальному плані свідомості є єдиною існуючою свідомістю. Розмаїття світу насправді розмаїття відчуттів. Поза душею не існує ні світу, ні тіла, є лише образи в усього цього і знання про це, різноманітні співвідношення образів і знань створюють ілюзію об’єктивного світу. Насправді ж esse est percipi є відчуття. Іншими словами буття означає відчуття. Буття поділив на ідеї та душі. Ідеї представлені у відчуттях, вони пасивні, не довільні. Їх зміст не залежний від суб’єкта, який їх відчуває, переживає. Отже, у всіх вони однакові. Душі активні, діяльні. Душа – це рушійна потуга функціонування суб’єкта.

4. Значення вчення ї. Прохазки для становлення наукової психології.

Прохазка трактував рефлекс біологічно: людина і тварина перебувають у найщільнішому зв’язку із зовнішнім світом, беруть з нього все необхідне для підтримки їх життя. Системність. Живим істотам необхідні шкідливі та корисні враження сприймати та розрізняти з тим, щоб перших уникати і використовувати. Досягається це відчуттям і рухом.

Найбільш значущою для становлення психології була ідея, що нервова система слугує самозбереженню і підтримці життя людей і тварин і функціонує посередництвом механізму рефлексів. Під цю функцію рефлексу згодом підвів і свідомість. Вона симулює рухи, які він назвав анімальними, тому що вони продукуються душею, її власною волею, яка керується усвідомленим суб’єктом, власними потребами та бажаннями. Саме Прохазка встановив основний функціональний зв’язок між НС і психікою – слугує адаптацією і яка є основною функцією всіх, що назвав НС і психіку «компасом життя», який вказує на життєві потреби і розпізнає корисне та шкідливе для них.