3. Континентальний шельф.

Перші промислові спроби розробки мінеральних ресурсів морського дна відносяться приблизно до середини 19 століття, коли окремими прибережними державами були зроблені односторонні спроби домагань на ресурси підводних морських просторів, розташованих за межами державної території.

Під континентальним шельфом з геологічної точки зору розуміється природне підводне продовження материка (континенту) в бік моря до його різкого обриву або переходу в материковий схил.

Конвенція про континентальний шельф, прийнята на I Конференції ООН з морського права, дозволила частково вирішити окремі питання, породжені новими технічними можливостями. Зокрема в ній вперше було дано визначення континентального шельфу в юридичному розумінні цього терміна, яке за своєю суттю значно відрізняється від геологічного.

Так, відповідно до положень ст. 1 Конвенції 1958 р., під континентальним шельфом варто розуміти поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, але знаходяться поза зоною територіального моря, до глибини 200 м або за цією межею до такого місця, до якого глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів.

Більш того, в юридичному аспекті відповідно до положень ст. 1 Конвенції про континентальний шельф 1958 р., а також ст. 121 Конвенції ООН з морського права 1982 р., термін «континентальний шельф» застосовний і до островів, а в геологічному - є природним підводним продовженням лише материка (континенту).

Питання ширини континентального шельфу виявився одним із найважчих. Якщо в кінці 50-х років визначення зовнішнього межі континентального шельфу можна було обмежити фразою «до такого місця, до якого глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів», тому що стримуючим чинником були технічні можливості розробки таких районів, то на початку 70-х років про ці обставини говорити вже не доводилося.

П. 1 ст. 76 Конвенції ООН з морського права встановив, що «Континентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного продовження сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань».

Що стосується зовнішнього кордону континентального шельфу, то п.п. 2, 4, 5, 6 ст.76 обмежують його 350 м.мілями.

Таким чином, з міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом варто розуміти морське дно і надра підводних районів, що простягаються від зовнішнього кордону територіального моря до фіксованих міжнародним правом меж.

Дані про зовнішніх кордонах континентального шельфу повинні представлятися прибережною державою в Комісію по межах континентального шельфу. Комісія розглядає надані прибережною державою дані і дає рекомендації з цих питань.

Незалежно від ширини континентального шельфу прибережна держава повинна здавати на зберігання Генеральному секретарю ООН карти і відповідну інформацію, включаючи геодезичні дані, перманентно описують зовнішній кордон її континентального шельфу, а Генеральний секретар повинен їх належним чином опубліковувати.

Що стосується правового режиму континентального шельфу, то він має подвійний правовий режим: в межах 200-мильної економічної зони і за її межами. У відповідності з положеннями ст. 77, прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних ресурсів. Причому ці суверенні права є винятковими в тому сенсі, що якщо прибережна держава не виробляє розвідку континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити цього без чітко висловленої згоди прибережної держави. Ці права, крім того, не залежать від ефективної або фіктивної окупації континентального шельфу з боку прибережної держави або від прямого про це заяви.

При цьому права прибережної держави на континентальний шельф у відповідності зі ст. 78 «не торкаються правового статусу покриваючих вод і повітряного простору над цими водами», а сама реалізація цих прав не повинна «обмежувати здійснення судноплавства та інших прав і свобод інших держав» або «приводити до будь неоправданих перешкод їх здійсненню».

Обсяг прав і свобод інших держав у водах, розташованих над континентальним шельфом прибережних держав, визначається правовим режимом цих вод (виняткова економічна зона, прилегла зона або відкрите море).

Що стосується безпосередньо континентального шельфу, то відповідно до положень ст. 79 Конвенції 1982 р. всі держави мають право прокладати підводні кабелі і трубопроводи, проте визначення траси для прокладання таких трубопроводів повинно здійснюватися за згодою прибережної держави. При цьому при прокладанні нових підводних кабелів і трубопроводів повинні враховуватися вже прокладені кабелі і трубопроводи з тим, щоб не погіршувати можливості їх експлуатації та ремонту.

Прибережна держава сама визначає умови прокладки кабелів і трубопроводів, що проходять по її території або в територіальному морі, або свою юрисдикцію щодо кабелів та трубопроводів, прокладених або використовуваних у зв'язку з розвідкою континентального шельфу, розробкою його ресурсів або експлуатацією штучних островів, установок або споруд під її юрисдикцією.

Прибережна держава на своєму континентальному шельфі має виключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення, експлуатацію та використання штучних островів; установок і споруд, створених з метою розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, управління цими ресурсами і для інших видів економічної діяльності; а також установок і споруд, які можуть перешкоджати здійсненню прав прибережної держави. Ці права прибережної держави практично аналогічні правам цієї держави в його винятковій економічній зоні, і тому, відповідно до положень ст. 60 Конвенції застосовуються mutatis mutandis до штучних островів, установок і споруд на континентальному шельфі.

Що стосується проведення бурильних робіт на континентальному шельфі, то ця діяльність може здійснюватися виключно з дозволу прибережної держави; більше того, саме прибережна держава має виняткове право не лише вирішувати, але і регулювати бурильні роботи на континентальному шельфі для будь-яких цілей.

Прибережна держава у здійснення своєї юрисдикції має право регулювати, дозволяти і проводити морські наукові дослідження на своєму континентальному шельфі. Такі дослідження відповідно до положень ст. 246 Конвенції, можуть проводитися тільки за згодою прибережної держави. Однак прибережна держава за звичайних обставин повинна давати свою згоду на здійснення іншими державами або компетентними міжнародними організаціями морських науково-дослідних проектів на своєму континентальному шельфі, проведених у відповідності до положень Конвенції 1982 р. виключно в мирних цілях і для розширення наукових знань про морський середовищі на благо всього людства. З цією метою прибережна держава повинна встановлювати норми і процедури, що забезпечують недопущення невиправданих затримок або відмов у такій злагоді.

Таким чином, можна сказати, що поєднання специфічних інтересів різних держав привело до закріплення на конвенційному рівні фактично двох правових режимів: одного - для континентального шельфу в межах 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, що використовуються для відліку ширини територіального моря, іншого - за межами цієї ділянки.