4. Технічний стан судна і контроль за безпекою мореплавства і запобіганням забрудненню морського середовища.

Власник і судновласник зобов'язані підтримувати належний технічний стан судна на всьому протязі його життєвого циклу, від побудови до утилізації, т. к. технічний стан судна безпосередньо пов'язаний з проблемою забезпечення безпеки мореплавання і запобіганням забрудненню морського середовища. З цією метою держава прапора зобов'язана здійснювати технічний нагляд за своїми судами. Під технічним наглядом за судами слід розуміти державний контроль за дотриманням усіх вимог, що пред'являються до судів в технічному відношенні - з точки зору безпеки плавання у відповідності до їх призначення, охорони людського життя, збереженій перевезення вантажів і пасажирів.

Так, відповідно до п. 3 ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 р., кожна держава стосовно суден, що плавають під її прапором, зобов'язана приймати необхідні заходи для забезпечення безпеки у морі, зокрема в тому, що стосується конструкції, устаткування й придатності до плавання суден.

Це правило загального характеру більш деталізовано в цілому ряді спеціальних (присвячених конкретному колу питань) міжнародних конвенцій: Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р. - кожному судну належить регулярний огляд з боку посадових осіб уряду або класифікаційних товариств. Після перевірки та огляду судну повинні видаватися відповідні документи - свідоцтва про безпеку (пасажирського судна, вантажного судна щодо конструкції, вантажного судна щодо устаткування та постачання, вантажного судна щодо радіоустаткування і т. п.). Ці свідоцтва визнаються всіма учасниками Конвенції. Будь-яке судно, що знаходиться в порту іншої держави, може бути піддано контролю з боку відповідних посадових осіб, на предмет наявності таких свідоцтв.

У 1986 р. була прийнята Конвенція ООН про умови реєстрації морських суден. Згідно зі ст. 5 цієї Конвенції в кожному порту повинна бути створена національна морська адміністрація, що знаходиться під юрисдикцією і контролем держави. Адміністрація повинна забезпечити контроль за дотриманням періодичного посвідчення класифікаційним товариством суден, що плавають під прапором цієї держави.

В Україні контроль за виконанням вимог, що пред'являються до проектування, конструкції і устаткуванню суден, у відповідності зі ст. 22 КТМ України здійснюється у формі технічного нагляду незалежно від форми власності судна і його власника, класифікаційним товариством, обраним судновласником.

Технічний нагляд за суднами, що не підлягають нагляду класифікаційним товариством, з причини малої валової місткості та потужності головного двигуна, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На класифікаційне товариство зазвичай покладаються такі обов'язки:

розробка правил і технічних норм, що визначають умови безпеки плавання суден;

видання інструкцій і технічних умов з питань класифікації суден, суднобудування і судноремонту;

розгляд проектів суден, що підлягають споруді, переобладнання, капітального або відновлювального ремонту;

огляд суден, їх механізмів, пристроїв, обладнання та рятувальних засобів;

видача суднових документів (свідоцтво про придатність до плавання, мірильне свідоцтво, свідоцтво про вантажну марку) і інші обов'язки.

Національним класифікаційним товариством України є Регістр судноплавства України. Його діяльність здійснюється відповідно до Положення про Регістр судноплавства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 814. У відповідності з цим Положенням Регістр судноплавства України є національним класифікаційним товариством, яке здійснює технічний нагляд і проводить класифікацію морських і річкових торговельних суден відповідно до положень ст. 22 КТМ України та ст. 26 та 29 Закону України «Про транспорт». Регістр здійснює в межах своєї компетенції нагляд за виконанням вимог міжнародних конвенцій, угод і договорів, в яких бере участь Україна.

Крім цього, існує контроль держави порту, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань державою прапора судна. Тому контроль держави порту в сфері забезпечення безпеки мореплавства і запобігання забруднення морського середовища здійснюється державами, з одного боку, в силу їх права, що випливає із суверенітету, поширюваного на акваторію морських портів, а також в силу обов'язків, що містяться в цілому ряді джерел міжнародного морського права. Зокрема, до таких джерел відносяться Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 р., Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення моря із суден 1973р., Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р., Міжнародна конвенція про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 м., Резолюція Асамблеї ІМО А.787 (Х1Х) від 23 листопада 1995 р. «Процедури контролю суден державою порту» та ін.