4. Джерела міжнародного приватного морського права.

До основних джерел міжнародного приватного морського права відносяться: внутрішньодержавне морське законодавство; міжнародні конвенції і договори в сфері торговельного мореплавства; міжнародні морські звичаї.

Внутрішньодержавне морське законодавство в системі міжнародного приватного морського права діє в межах кожної окремої держави та є результатом нормотворчої діяльності державних органів. Внутрішньодержавне морське законодавство має складну структуру зумовлену об'єктом правового регулювання, а також ієрархією законодавства та нормативно-правових актів за їх юридичною силою.

Міжнародні конвенції та договори в сфері торговельного мореплавства - є результатом узгодження воль різних держав, що беруть участь в них. Вони являють собою угоди держав, спрямовані на визнання містяться в них норм, в якості юридично обов'язкових правил поведінки. Як приклад таких угод можуть служити: Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент з 1924 р., Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., Міжнародна конвенція про морські застави та іпотеки 1993 р., Міжнародна конвенція про арешт суден 1999 р. і ін.

Всі міжнародні угоди, які є джерелами міжнародного приватного морського права, регулюють відносини з участю юридичних і фізичних осіб, тобто суб'єктів внутрішнього права.

Міжнародні морські звичаї характерні тим, що формуються протягом більш-менш тривалого періоду часу і носять, як правило, неписаний характер. В якості прикладів міжнародного морського звичаю, який згодом знайшов своє відображення як у міжнародних, так і національних нормативних актах морських держав може служити: інститут загальної аварії; інститут звільнення перевізника від відповідальності за втрату або недостачу вантажу, що перевозиться; навігаційна помилка і т.п.

Морське право України - система нормативних актів у сфері використання Світового океану і морського дна, виданих чи санкціонованих державою.

Система морського права України має складну ієрархічну структуру, обумовлену компетенцією державних органів у прийнятті нормативних актів. Формування цієї системи проходить тривалий і складний етап становлення.

З проголошенням незалежності України, одним із перших нормативних актів прийнятих в нашій державі була постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. Це пов'язано з тим, що морське законодавство відносилося до компетенції центральних органів влади і тому Кодекс торговельного мореплавства СРСР був єдиний для всіх республік.

Одним із перших національних нормативних актів України в сфері морського права, був Закон України «Про державний кордон» від 4 листопада 1991 р., в якому закріплений правовий статус і встановлюються основи правового режиму таких категорій морських просторів, як внутрішні води і територіальне море України.

У грудні 1994 р. Верховною Радою України був прийнятий Кодекс торговельного мореплавства України, який набув чинності в травні 1995 р. і покликаний регулювати відносини, що випливають з діяльності, пов'язаної з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також інших господарських, наукових і культурних цілей.

16 травня 1995 Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України», яким встановлюється правовий режим цієї категорії морського простору, яка хоча і перебуває за межами державного кордону України.

Систему морського законодавства України формує величезна кількість підзаконних нормативних актів. Наприклад, «Положення про порядок охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні», затверджене постановою КМУ № 642 від 12 червня 1996 р.; «Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті» затверджене наказом Міністерства транспорту України № 904 від 20 листопада 2003 р. та ін..

Систему морського законодавства України формують також міжнародні морські конвенції і договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і які таким чином, відповідно до положень ст. 9 Конституції України «є частиною національного законодавства України».