Тема 10. Діалектика, її закони та категорії

1. Діалектика та її альтернативи.

2. Основні закони діалектики.

3. Найважливіші категорії діалектики.

При розгляді питання "Діалектика та її альтернативи" слід почати із з'ясування сутності діалектики.

Спочатку під діалектикою розумілося мистецтво вести дис­кусію, однак згодом в античній філософії визріло розуміння світу як вічного потоку, вічного процесу зміни, рушійною силою якого є боротьба протилежностей (Геракліт, Сократ, Платон).

Багато рис діалектики знайшли відображення у філософії Се­редньовіччя, епохи Відродження і Нового часу. Справжній же тріумф очікував ідею розвитку з кінця XVIII ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель).

Студенту слід знати, що діалектика - це вчення про універ­сальні зв'язки і загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання. Діалектика вивчає зв'язок і розвиток не в повному обся­зі (інакше спеціальним наукам не залишилося б об'єкта для до­слідження), а виявляє їхні загальні риси. її завдання полягає в то­му, щоб відтворити ідеальну модель розвитку в його загальних характеристиках.

Діалектика є не тільки теорією, а й методом мислення (пі­знання). Вихідними принципами (лат. ргіпсіріит - початок, ос­нова) діалектики як методу пізнання є такі: загальний зв'язок, роз­виток, об'єктивність, всебічність, конкретність, історичність та ін. Ці принципи знаходять своє відображення в основних по­няттях (категоріях) і законах.

Діалектика має ряд альтернатив. Альтернатива (фр. alternative - чергування) — наявність взаємовиключних можливос­тей і необхідність вибору між ними. Альтернативами, або анти­подами, діалектики є метафізика і "негативна діалектика", ек­лектика і софістика, догматизм і релятивізм. Розглянемо деякі з цих альтернатив.

Аналізуючи співвідношення діалектики і метафізики, студен­ту варто пам'ятати про те, що діалектика розглядає універсально всеосяжні зв'язки, у той час як метафізика зливає, спрощує їх, зводить усе різноманіття їх до найбільш простих зв'язків одного типу, як правило, до механічного.

Софістика - свідоме використання неправильних доводів і вивертів, що зовні виглядають як правильні, тобто відбувається виривання окремих несуттєвих зв'язків із загального взаємо­зв'язку і взаємозалежностей об'єктивної реальності і здійснюєть­ся спроба представити їх як істотні, визначальні. Можна сказати, що софістика починається там, де діалектика як метод аналізу понять, що відбивають дійсність, поступається місцем мистецтву мовного конструювання.

Еклектика безпринципно, механічно поєднує несумісні між собою ідеї, зв'язки і відносини, претендуючи при цьому на об'єк­тивність і всебічність аналізу процесів і явищ. Нині еклектика поширена в роботах багатьох філософів і вчених різних напрямів. Поліваріантність, "клаптевість" мислення є досить типовими для постмодернізму, в якому навіть існує спеціальний термін — пас-тиш ("вільний політ", "клаптева ковдра", "усяка всячина", колаж, що складається з протилежних і несумісних ідей та поглядів). Техніка пастиша не визнає послідовності, логіки чи симетрії, ґру­нтуючись на парадоксах і плутанині.

Переходячи до вивчення питання "Основні закони діалек­тики", слід знати, що основними законами діалектики є: закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення. Ці закони були сфо­рмульовані Гегелем.

При розгляді закону єдності і боротьби протилежностей (закону діалектичного протиріччя) слід особливу увагу звернути на те, що процес розвитку здійснюється за допомогою вирішення протиріч, внутрішньо властивим усім предметам і явищам.

Будь-який розвиток проходить через три стадії: стадію то­тожності (первісний збіг об'єктів за певними ознаками), розхо­дження (наростаючої розбіжності об'єктів за деякими ознаками) і протилежності (незбіжні ознаки об'єкта, що виключають одна одну). Для протилежностей типовим є те, що вони одночасно: а) нерозривно пов'язані, б) взаємовиключають одна одну, при цьому

74

75

не тільки в різних, а й у тому самому значенні, в) є взаємопрони-кними і, за певних умов, здатні до взаємопереходу. Взаємодія протилежностей породжує протиріччя (взаємне виключення ознак об'єкта, що передбачають одна одну).

Розвиток протиріччя йде шляхом роздвоєння єдиного ("то­тожності") на протилежності і взаємодію їх між собою. Виник­нення гранично різких протиріч називається конфліктом. На стадії конфлікту протиріччя усуваються (знімаються), виникає нова тотожність, і процес повторюється.

Таким чином, закон єдності і боротьби протилежностей вчить, що розвиток є процесом виникнення, зростання, загост­рення і вирішення численних протиріч. Внутрішня суперечли­вість, боротьба протилежностей дає поштовх до розвитку, на-ростання протиріч, зникнення старого і виникненню нового.

Студенту слід мати на увазі, що закон єдності і боротьби протилежностей, власне, як і інші закони діалектики, має загаль­ний характер і виявляється в різноманітті протиріч, властивих природі, суспільству і людському мисленню.

При вивченні закону переходу кількісних змін у якісні сту­денту необхідно усвідомити, що цей закон показує, яким спосо­бом здійснюється розвиток, розкриває його механізм. Зміст його пізнається через категорії "якість", "кількість", "міра", "стрибок".

Якість є стійкою сукупністю властивостей, що вказують на те, чим дана річ є та у чому її специфіка. Кількість - це сукуп­ність властивостей предметів і явищ дійсності, що вказує на ве­личину, розміри, обсяг, інакше кажучи, - на просторово-часове положення цих предметів.

Якості не існує без кількості (як і кількості без якості). їх єд­ність є мірою, що являє собою ті кількісні межі, в рамках яких іс­нує дана якість.

При досягненні меж міри відбувається перехід від однієї яко­сті до іншої у формі стрибка. (Наприклад, нагрівання води до пе­вних меж перетворює її в пару). Стрибок - це момент переходу від однієї якості до іншої, це переривання поступовості, безпере­рвності.

З усього різноманіття стрибків, як правило, виділяють стриб­ки у вигляді вибуху, коли якість переходить в іншу якість миттє­во, і повільні, коли елементи нової якості з'являються поступово.

Отже, закон переходу кількісних змін у якісні показує, що кількісні зміни, поступово накопичуючись, при досягненні кордо­нів міри приводять до якісних змін, що відбуваються у вигляді стрибка.

При вивчення закону заперечення заперечення слід усвідо­мити, що цей закон описує спрямованість, циклічність і поступа­льність розвитку.

Найважливішою категорією цього закону є категорія "заперечен­ня". У діалектиці заперечення характеризується двома моментами: знищенням і збереженням. Діалектичне заперечення - це не знищен­ня предмета будь-яким способом, а знищення, що є разом з тим і збе­реженням (єдність знищення і збереження). Воно передбачає зв'язок, наступність між старим і новим. Якби заперечення було повним, аб­солютним, то не було б розвитку як єдиного процесу.

Категорія "заперечення" відбиває один із моментів процесу розвитку, сам же розвиток, реалізуючись себе у вигляді спиралі, є нескінченним ланцюгом заперечень, що слідують один за одним. Діалектика, як теорія розвитку і метод пізнання, встановлює пев­ний порядок, повторюваність і закономірність у проходженні за­перечень (наприклад, зерно - паросток - зерно), що знаходить своє відображення в законі заперечення заперечення.

Закон заперечення заперечення, виражаючи складний, спі­ралеподібний характер розвитку, показує, що на певному етапі розвитку повторюються, але на якісно новій основі, деякі особли­вості пройдених етапів.

Закони діалектики дають можливість зрозуміти: 1) чому від­бувається розвиток, його джерело і зміст (закон єдності і бороть­би протилежностей); 2) як відбувається розвиток, його механізм (закон переходу кількісних змін у якісні); в) в якому напрямі від­бувається розвиток, у чому полягає зв'язок нового зі старим (за­кон заперечення заперечення).

Нарешті слід зрозуміти, що значення діалектики полягає не тільки і не стільки в тому, що вона дає відповідь на питання "що є?" чи "як проходять процеси?", а в тому, що вона спрямовує ми­слення і діяльність людини, будучи методологічною базою для подальшого пізнання і практичного перетворення дійсності.

Вивчаючи питання "Найважливіші категорії діалектики", треба звернути увагу на те, що категоріями називаються най-

76

77

більш загальні поняття, що відбивають істотні закономірні зв'яз­ки між процесами і явищами реальної дійсності та пізнання.

Усе різноманіття об'єктивного світу (предмети, явища, про­цеси, зв'язки, відносини) перебувають у постійній взаємодії, зв'язані один з одним, залежать одне від одного. Філософські ка­тегорії, відбиваючи різноманіття реальної дійсності, також є вза­ємозалежними, взаємодіють між собою. Це знаходить своє відо­браження, зокрема, у їхній "парності":

До найважливіших парних категорій (їх називають також, "малими" законами діалектики) відносяться: одиничне і загальне, причина і наслідок, необхідність і випадковість, зміст і форма, сутність і явище, можливість і дійсність.

Коротко зупинимося на їх змісті і взаємодії.

Одиничне і загальне. Одиничне - це індивідуальне, неповто­рне в предметах і явищах. Загальне - притаманне всім предметам і явищам дійсності.

Одиничне і загальне перебувають у діалектичній єдності. Одиничне містить у собі загальне. У свою чергу, загальне існує лише в одиничному.

Студент може простежити діалектику одиничного і загально­го на простому прикладі. Так, кожний індивідуальний організм пов'язаний із загальним - видом (родом). У свою чергу, не існує виду (роду) організмів без його окремих представників.

Причина і наслідок. Причина ~ явище, що передує іншому яви­щу і викликає його. Наслідок - явище, викликане дією причини.

Студенту при вивченні причинно-наслідкових зв'язків варто засвоїти, по-перше, що, причина існує і раніше наслідку, і одно­часно з ним; по-друге, взаємодія явищ дійсності, відбувається та­ким чином, що причину і наслідок можна визначити, лише "вир­вавши" їх з природного зв'язку; по-третє, одна й та сама причина залежно від умов може породити різні наслідки; по-четверте, од­наковий наслідок може бути викликаний різними причинами.

Студент повинен навчитися відрізняти причину від приводу. Привід - це подія, що сама по собі не є причиною, але дає по­штовх до дії причини. Це своєрідний пусковий механізм, що "включає" причину. Так, убивство ерцгерцога Фердинанда стало приводом до Першої світової війни. Причиною були протиріччя між світовими державами.

Необхідність і випадковість. Необхідність - це явище, яке має причину в самому собі і, за наявності певних умов, обов'язко­во відбувається. Випадковість - явище, причина виникнення якого у зовнішніх обставинах. Вона може відбутися, а може і не відбутися, може відбутися так або інакше.

У світі не існує "чистої" необхідності або "чистої" випадко­вості: будь-яке явище завжди є єдністю необхідності і випадково­сті. Випадкове в одному відношенні є необхідним в іншому. Ви­значальною стороною є необхідність. Щодо випадковості, то вона або сповільнює, або прискорює хід дії. Випадковість є формою прояву і доповнення необхідності, тобто необхідність "пробиває" собі дорогу через масу випадків (наприклад, радіоактивність, від­крита Беккерелем).

Необхідність і випадковість переходять одна в одну. Прикла­дом є випадкові відкриття вченими корисних копалин, що потім поклали початок виникненню нових виробництв, необхідних су­спільству. У такий спосіб випадкове переходить у необхідне. Сам процес пізнання є рухом від випадковості до необхідності, а по­тім від необхідності до випадковості.

Зміст і форма. Зміст - це сукупність елементів і процесів, що складають дане явище чи предмет. Форма - структура змісту, внутрішньо властива йому.

Зміст і форма перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності, які полягають у тому, що: а) зміст не існує без форми, а форма без змісту. Зміст завжди оформлений, а форма - змістовна; б) зміст є ак­тивним, форма статичною, вона змінюється залежно від зміни змісту. Форма породжується змістом, але у той же час вона активно впливає на зміст, сприяючи чи сповільнюючи його розвиток; в) форма має відносну стійкість і самостійність. Ліквідація старої форми і утвер­дження нової часом потребує значних зусиль (прикладом є будь-які сторони життя нашого суспільства. Правда, тут слід чітко визначити­ся, що є новим, а що - старим); г) єдність змісту і форми не виключає, а припускає наявність протиріч між ними.

Студенту слід звернути особливу увагу на те, що зміст завжди є Цілим, що включає в себе певні частини. Частина - це відносно са­мостійний елемент цілого. Взаємодія цілого і частини утворює стру­ктуру, яка є способом сполучення, принцип зв'язку елементів цілого. Елемент - це відносно неподільна частина цілого.

78

79

Слід зазначити, що частина виявляє свій зміст, як правило, у співвідношенні з цілим, а елемент - у співвідношенні зі структурою і системою. Система - це сукупність тісно пов'язаних між собою еле­ментів, які є вдносно навколишнього світу єдиним цілим.

Нарешті можна відзначити, що поняття частина і ціле, сис­тема, структура, елемент широко використовуються в різних областях знання, в тому числі у філософських дослідженнях.

Сутність і явище. Сутність - це головна, внутрішня, відно­сно стійка сторона предмета чи процесу. Сутність збігається з буттям речі. Вона визначає природу предмета, характеризує його ознаки. За своїм змістом сутність є об'єктивною. її не можна змі­нити чи знищити (хоча сама вона природним шляхом може змі­нюватися), її знищення означало б знищення предмета, процесу. Явище - це більш мінлива, рухлива, зовнішня сторона предметів, форма, в якій виявляється сутність.

Сутність і явище є єдиними і взаємозалежними, і тому їх зв'язок позначається такими рисами: п

• сутність і явище перебувають в органічному зв'язку між со­бою, немає сутності без явища, як і явища без сутності;

• сутність і явище безпосередньо не збігаються, але між ними є деяка відповідність;

• сутність є первинною, вона визначає явище, явище є вто­ринним, похідним;

• сутність більш стійка (явище більш мінливе, рухливе); коли вона змінюється, це відразу ж відбивається у явищах. Явище не вичерпується сутністю, а сутність набагато глибша за явища.

Студенту необхідно звернути увагу на те, що пізнання руха­ється від явища до сутності і від сутності до явища. Однак пі­знання є не тільки єдністю цих двох сторін, але й рухом думки від сутності першого порядку до сутності другого порядку, - і так без кінця. Пізнання (як і світ) є нескінченним.

Від сутності слід відрізняти видимість (особливо це важливо для розуміння громадського життя). Здається, що Сонце оберта­ється навколо Землі, що ложка, опущена у воду, є переломленою.

Можливість і дійсність. Можливість — це те, чого ще не іс­нує (явище, процес, предмет), але що може з'явитися через об'єк­тивні тенденції розвитку даного явища. Дійсність - це те, що вже

виникло, реально існує і діє. Інакше кажучи, дійсність є здійсне­ною можливістю.

Виділяють абстрактну або формальну можливість і реальну ₃бо конкретну. Абстрактна можливість - це така можливість, як в принципі є здійсненою, але в даних конкретних умовах не може відбутися. Абстрактною можливістю є все те, що не супе­речить законам природи і суспільства. Реальна можливість - це така можливість, для якої в даний момент є всі умови перетво­рення її в дійсність.

Можливість і дійсність є взаємозалежними.. Але перетворен­ня їх у природі істотно відрізняється від їх перетворення в суспі­льстві. Причина в тому що, по-перше, у суспільстві завжди (через його складність) є багато різних можливостей і слід вибирати найбільш реальну; по-друге, можливість у суспільстві перетво­рюється в дійсність при обов'язковій активній участі суб'єктив­них факторів (одних об'єктивних передумов для такого перетво­рення недостатньо); по-третє, у суспільному житті для перетво­рення бажаної можливості в дійсність необхідно створювати умови, відмовлятися від одних і підтримувати, зміцнювати інші.

Від можливості слід відрізняти неможливість як таку, що суперечить законам природи і суспільства і не може здійснитися ніде і ніколи.

Сучасна наука не може обходитися без категорій діалектики. Без них неможливо теоретичне відтворення дійсності і творче її перетворення.

# * *

80

81

Довідкова література: Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Де­терминизм», «Диалектика», «Единичное и общее» «Причина и следствие»,«Развитие», «Система», «Содержание и форма», «Сущность и явление», «Часть и целое»,

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Диалектика», «Единство и борьба противоположностей», «Качество», «Отрицание отрицания», «Категории», «Причина и следствие», «Необходимость и случайность», «Сущность и явле­ние», «Возможность и действительность».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Діалектіка», «Єдність і боротьба протилежностей», «Перехід кі­лькісних змін у якісні», «Категорії діалектики», «Причинність», «Сутність та існування», «Можливість і дійсність».

ф-

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Модуль II

КОНТРОЛЬНА ЧАСТИНА: Модуль II

2.1. Буття це:

• існування тільки предметів матеріального світу;

• все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов'язані;

• вірогідність, очевидність того, що існує;

• існування явищ ілюзорної свідомості?

2.2. Античний філософ, який вважав, що буття вічно мінливе, і знаходиться в постійному русі:

• Фалес,

• Геракліт,

• Платон,

• Демокріт,

• Анаксімандр,

• Ксенофан?

2.3. З позиції якого напряму в філософії вважається вірним твердження «Матерія є постійна можливість відчуттів»?

• матеріалізму,

• ідеалізму,

• дуалізму,

• реалізму?

2.4. Поняття «матерія» являє собою:

• безглузду логічну конструкцію,

• тотожне з поняттям речовини,

• існування в можливості,

• об'єктивну реальність,

- конструкцію, що легко замінити поняттям буття?

82

83

2.5. Давньогрецький філософ, який визнав матерію першоос­ новою всього існуючого, але вважав її інертним початком, якому протистоїть активний початок (форма):

• Геракліт,

• Сократ,

• Демокріт,

• Протагор,

• Арістотель?

2.6. Хто з античних філософів заперечував рух, переконував у нерухомості світу, представляючи його у вигляді суцільно за­ повненої кулі:

• Фалес,

• Арістотель,

• Платон,

• Парменід?

2.7. Головним у визначенні поняття руху є:

• протиставлення небуттю,

• зміна взагалі,

• зміна форм мислення.

2.8. Виберіть правильне твердження:

• рух може існувати без матерії як енергія;

• рух може існувати поза часом;

• рух може відбуватися поза простором;

• рух є способом буття матерії, який здійснюється тільки у просторі і часі;

• матерія, рух, простір і час незалежні одне від одного явища.

2.9. Наукове уявлення про простір і час змінюється. Чи озна­ чає це, що простір і час не є об'єктивними, тобто незалежними від свідомості, формами існування матерії:

-так, -ні?

2.10. Чи властиві мікросвітові просторо-часові форми:

- так, -ні?

2.11. Філософське вчення, за яким вся природа одушевлена:

• гілозоїзм;

• сенсуалізм;

• скептицизм;

• герменевтика?

2.12. Який філософський напрям відстоює положення про те, що свідомість є відображенням (усвідомленням) буття:

• реалізм;

• матеріалізм;

• ідеалізм;

• інтуїтивізм;

• дуалізм?

2.13. Яке із положень про походження людини та її свідомос­ ті є найбільш логічно обґрунтованим і підтверджується практи­ кою:

• людина стала людиною в процесі потреби відтворення виду;

• у результаті праці;

• у ході образотворчої діяльності, під час якої вона усвідом­лювала одномірний (лист), двомірний (живопис) і тривимірний (скульптура) простір;

• внаслідок втручання надприродних сил?

2.14. Виберіть правильне твердження:

• спочатку з'явилася свідомість, а потім виникло суспільство;

• спочатку виникло суспільство, а потім з'явилася свідомість;

• свідомість і суспільство незалежні одне від одного явища;

• виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозри­вним процесом.

2.15. Який взаємозв'язок свідомості і мови:

• свідомість існує без мови;

• свідомість і мова - тотожні поняття;

84

85

- свідомість існує в нерозривному зв'язку з мовою;

- свідомість і мова не мають нічого спільного?

2.16. Система норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з позицій добра і зла, честі і безчестя це:

- право;

- мораль;

- релігія?

2.17. Мистецтво, функціонуючи в суспільстві, задовольняє певнісоціальні потреби. Чи існує відмінність законів мистецтва та суспільства?

- так;

- ні.

2.18. Монтеск'є писав, що релігія потрібна суспільству, тому що під страхом пекельних мук учить людей доброчесності. Чи є релігія і мораль тотожними?

- так; -ні.

2.19. Який філософський напрям вважає, що головна роль у пізнанні належить розуму:

- реалізм;

- номіналізм;

- раціоналізм;

• сенсуалізм;

• інтуїтивізм?

2.20. Який філософський напрям цілком або частково відки­дає можливість пізнання світу:

• раціоналізм;

• номіналізм;

• реалізм;

• сенсуалізм;

• агностицизм?

2.21. Відчуття визнаються єдиним джерелом пізнання:

- раціоналізмом;

• номіналізмом;

• реалізмом;

• сенсуалізмом;

• інтуїтивізмом?

2.22. Виберіть правильне твердження, відчуття це:

• символи;

• ієрогліфи;

• суб'єктивний образ об'єктивного світу;

• явище, незалежне від «речі в собі»?

2.23. Вчення, відповідно до якого знання може бути почерпнуто тільки із самого розуму або з понять, властивих розуму, називають:

• дуалізм;

• реалізм;

• раціоналізм;

• номіналізм;

• сенсуалізм?

2.24. З позицій матеріалізму істина — це:

• теоретична конструкція, плід угоди вчених;

• інструмент для досягнення конкретних цілей;

• вірне відображення дійсності;

• те, що відповідає думці більшості?

2.25. Критерієм істини вважається те, що погодиться:

• з думкою більшості;

• з практикою;

• з логікою розумної діяльності;

• з тим, що веде до успіху?

2.26. Німецький інженер В. Сіменс вважав неможливим вжи­ вання в авіації апаратів тяжеліше повітря, Г. Гельмгольц за допо­ могою математики довів цю неспроможність. Розвиток авіації ці­ лком спростувал їх докази. Що ж є критерієм істинності теорії:

• логічна обґрунтованість висновків;

• думка більшості;

86

87

- те, що веде до успіху;

- перевірка практикою?

2.27. Наукові знання змінюються від одного етапу їхнього розвитку до іншого. Чи правильно визначати науку як систему суб'єктивного знання?

-так,

- ні.

2.28. Починаючи з XVII ст. проблеми методу в пізнанні стали в центрі уваги філософів. Які причини цього явища:

- відмовлення від релігії;

- розвиток науки;

• розвиток гуманізму;

• екологічна криза?

2.29. Рівень наукового пізнання, основними методами якого є спостереження й експеримент, називається:

• теоретичний;

• повсякденний;

• емпіричний;

• інтуїтивний?

2.30. Наука, претендуючи на вірне відображення дійсності, не відмовляється від методу ідеалізації (точковій електричний заряд, ідеальний газ, абсолютно тверде тіло), тому що ідеалізовані об'єкти дозволяють:

• використовувати метод дедукції;

• моделювати неіснуючі об'єкти, з метою більш глибокого вивчення реального об'єкта;

• використовувати метод спостереження?

2.31. Хто перший з античних філософів почав вживати по­ няття „діалектика":

• Арістотель;

• Геракліт;

• Демокріт;

• Платон;

• Сократ?

88

2.32. Фейербах, як відзначають дослідники, серйозно відно­ сився до гегелівської діалектики, тому тільки він «по- справжньому» переборов стару філософію. Що було ним зробле­ но у філософії? Він, використовуючи свій талант і бачення світу:

• розвив гегелівську діалектику;

• використовував деякі її елементи;

• відкинув її як теологічну побудову;

• обгрунтував новий напрям у діалектиці?

2.33. Механічне об'єднання в єдине ціле різних, найчастіше протилежних точок зору, філософських поглядів, політичних оці­ нок прийнято називати:

• монізмом;

• діалектикою;

• дуалізмом;

• еклектикою;

• плюралізмом?

2.34. Спосіб мислення, при якому те або інше вчення сприй­ мається як вічна істина:

• догматизм, -діалектика,

• еклектика,

• софістика?

2.35. До якого філософського напряму слід віднести вислов­ лення: «Протиріччя є категорією, що відноситься тільки до ком­ бінацій думки. У речах немає протиріччя»:

- матеріалізму; -дуалізму;

• ідеалізму;

• номіналізму?

89

2.36. Геракліт у свій час дорікав Гомеру за те, що той поми­ лявся, коли молив, щоб боротьба зникла з лику Землі, бо, якби молитва сповнилася, все загинуло б. Який підхід до світу розви­ вав Геракліт:

• еклектику,

• софістику,

• метафізику,

• діалектику?

2.37. Що чому передує:

• якісні зміни кількісним;

• кількісні зміни якісним;

• одночасна зміна кількості і якості?

2.38. Один мислитель-початківець дивувався: «Чому у світі існують старі? Адже якщо людина сьогодні ще не стара, то і зав­ тра вона не може бути старою». Який закон діалектики не врахо­ вується при цьому: *

• єдності і боротьби протилежностей;

• переход кількісних змін у якісні;

• заперечення заперечення?

2.39. Діалектичне заперечення це:

- перехід від одного стану до іншого;

• знищення колишнього стану об'єкта зовнішніми факторами;

• зв'язок, наступність між старим і новим?

2.40. Чому закон заперечення заперечення не називають про­ сто законом заперечення, що підкреслюється в реальному процесі розвитку введенням другого заперечення?

• руйнування старої якості,

• зв'язок, наступність між старим і новим,

- повторення пройденого на новій основі?

2.41. Елементи якого закону діалектики найбільш зримо ви­ являються в наступному висловленні Марка Твена: «Коли мені було 15 років, я вважав, що мій батько знає все, а я - нічого, у 25 років я гадав, що знаю все, а батько мій - нічого, а коли мені ста­ ло 35 років, я побачив, що мій батько знає дещо»?

• єдності і боротьби протилежностей;

• переходу кількісних змін у якісні;

• заперечення заперечення?

2.42. Яке з наступних положень правильне:

• усе відбувається по необхідності, бо людьми вигаданий ідол випадковості, щоб прикрити ним свою нерозсудливість;

• все у світі відбувається випадково, необхідності не існує;

• те чи інше явище або необхідне, або випадкове, але не може бути тим і іншим одночасно;

• необхідність виявляється через масу випадків, випадковість є формою прояву необхідності?

2.43. Чи може випадковість стати необхідністю, а необхідність випадковістю?

• так,

• ні.

2.44. Яку можливість мав на увазі Гегель, говорячи про те, що можливо сьогодні ввечері Місяць упаде на Землю, тому що вона, як тіло віддалене від Землі, може упасти вниз; можливо, що турецький султан зробиться Папою Римським, тому що як люди­ на він може прийняти християнство і стати священиком?

• реальну,

• абстрактну (формальну),

• неможливе?

90

91

ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВА ЧАСТИНА: Модуль II

1. Обґрунтуйте: з позиції якого напрямку у філософії вважа­ється вірним твердження: «Матерія є постійна можливість від­чуттів»?

2. Прокоментуйте наступне положення Б. Рассела: «Існують серйозні підстави думати, що все в поводженні живої матерії мо­же теоретично бути обгрунтоване в термінах фізики і хімії».

3. Проаналізуйте наступне положення Монтеск'є: «Релігія потрібна суспільству, тому що під страхом пекельних мук учить людей доброчесності».

4. Прокоментуйте висловлення: «Протиріччя є категорією, що відноситься тільки до комбінацій думки. У речах немає про­тиріччя».

5. Проаналізуйте наступне положення: «Чим глибше ми до­сліджуємо індивідуальну свідомість, тим ширше і глибше пізнає­мо суспільне буття».

6. Дайте відповідь: яке філософське вчення твердить, що «об'єкт і суб'єкт», «річ і відчуття» не існують один без одного. Об'єкт і відчуття - це одне і те саме?

7. Як ви розумієте положення «абстрактної істини неіснує, істина завжди конкретна»?

8. Чи є правильним положення «Практика абсолютна і від­носна як критерій істини»?

9. Прокоментуйте наступне положення Р.Карнапа: «За днем завжди настає ніч; пори року повторюються в тому ж порядку; вогонь відчувається як гарячий; предмети падають, коли ми їх випускаємо з рук і т.д. Закони науки є не що інше, як твердження, що відображають ці регулярності так, наскільки це можливо».

10. Проаналізуйте наступне положення: «Сутність - явище істотне».

11. Про який вид заперечення йдеться в наступному виразі: «В ім'я нашого Майбутнього - спалимо Рафаеля, зруйнуємо му­зеї, розтопчимо мистецтва квіти»?

ДОКАЗОВА ЧАСТИНА: Відповіді на тести модуля II

2.1. - все існуюче, тобто всі види матерії і всі види ідей з ними пов'язані; 2.2. - Геракліт; 2.3. - ідеалізму; 2.4. - об'єктивну реальність; 2.5. - Арістотель; 2.6. - Парменід; 2.7. - зміна взагалі; 2.8. - рух є спосіб існування матерії, здійснюваний тільки в прос­торі і часі; 2.9. - ні; 2.10. - так; 2.11. - гілозоїзм; 2.12. - матеріа­лізм; 2.13. - у результаті праці; 2.14. - виникнення свідомості і суспільства було єдиним, нерозривним процесом; 2.15. - свідо­мість існує в нерозривному зв'язку з мовою; 2.16. - мораль; 2.17. - так; 2.18. - ні; 2.19. - раціоналізм; 2.20. - агностицизм; 2.21. - сенсуалізмом; 2.22. - суб'єктивний образ об'єктивного сві­ту; 2.23. - раціоналізм; 2.24. - вірне відображення дійсності; 2.25. -з практикою; 2.26. - перевірка практикою ; 2.27. - ні; 2.28. - розвиток науки; 2.29. - емпіричний ; 2.30. - моделювати неіснуючі об'єкти з метою більш глибокого вивчення реального об'єкта; 2.31. - Сократ; 2.32. - відкинув її як теологічну побудову; 2.33. - еклектикою; 2.34. - догматизм ; 2.35. - ідеалізму; 2.36. -діалектику; 2.37. - одночасна зміна кількості і якості; 2.38 - пере­ходу кількісних змін у якісні; 2.39. - зв'язок, наступність між ста­рим і новим; 2.40. - повторення пройденого на новій основі; 2.41. - переходу кількісних змін у якісні; 2.42. - необхідність ви­являється через масу випадків, випадковість є форма прояву не­обхідності; 2.43. -так; 2.44. - абстрактну (формальну).

92

93

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Модуль III. Соціальна філософія