Тема 23. Художня реальність України і шляхи естетичного виховання економічних кадрів

1. Державна політика в області культури і мистецтва.

2. Види й інструменти культурної політики.

3. Естетичне виховання та його функціональні особливості.

При вивченні питання «Державна політика в області куль­тури і мистецтва» необхідно усвідомити, що художня реальність в Україні прямо залежить від культурної політики держави.

Культурна політика є сферою діяльності держави з метою сприяння розвитку національної культури і мистецтва.

Мистецтво і культура формують цілісну картину світу, тобто певну систему поглядів, завдяки якій людина сприймає навколи­шню дійсність. Ця система існує як загальнолюдська, особистісна або національна. Саме з останньою пов'язана самоідентифікація етносу, нації й особистості. Культурна політика держави полягає в прагненні або закріпити існуючу картину світу, або видозміни­ти її у відповідності зі своїми цілями. Суб'єктом культурної полі­тики є держава, об'єктом - народ з його загальнонаціональною картиною світу.

Картина світу — струнка система, яка містить три головних елементи: світогляд, світосприйняття і світовідчуття. Вона пока­зує, як уявляє людина реальну дійсність і своє місце в ній, у світі в цілому, взаємодію з природою, суспільством та іншими людь­ми. Національна картина світу формується в суспільстві протя­гом багатьох століть. Вплив держави виявляється в її збереженні або зміні, частковому або навіть повному.

Основними завданням державної політики в області культури є формування певної картини світу і утвердження її в свідомості громадян через засоби масової інформації та спеціальні соціальні інститути (система освіти, установи культури); визначення кон­сервації картини світу за допомогою традицій; пристосування ко­лишньої картини світу до сучасної соціокультурної реальності.

Складність художньої реальності в Україні полягає в тому, що у суспільстві функціонує не одна культура, а декілька, тобто

культури в культурі - елітарна, масова, народна, консервативна, кримінальна та ін. Кожна з них має свою сформовану картину світу. Така розмаїтість культурних напрямів дозволяє говорити про потенціал розвитку, адже чим ширший і різнобарвніший культурний простір, тим більший вибір у суспільства визначаль­ної картини світу. У зв'язку з цим держава повинна враховувати розмаїтість культурних проявів і види мистецтва, що їх представ­ляють. Разом з тим її політика спрямована на розвиток і збере­ження національної картини світу, що є основою, ядром культури суспільства. Саме ядро культури стає культурною традицією, пе­редається поколінням.

Культурна політика має два напрями щодо національної кар­тини світу: внутрішнє, спрямоване на формування, популяриза­цію і збереження у вигляді традицій, а також і пристосування до мінливих умов; та зовнішнє, спрямоване на захист національної картини світу від впливу агресивних культур та пропаганду своєї культури за кордоном з метою поширення її елементів у культур­ному середовищі інших народів.

Сьогодні здійснення культурної політики відбувається трьо­ма шляхами: а) популістська політика - прагнення зрівняти права на існування і розвиток усіх наявних субкультур; б) патерналіст-ська політика - дає перевагу одним субкультурам відносно ін­ших; в) тоталітарна політика - нав'язування єдиної картини світу, що представляє правлячу еліту, при забороні всіх інших. При вивченні питання «Види й інструменти культурної політики» необхідно звернути увагу на два види культурної політики: інноваційна, яка прагне прискорити еволю­цію ядра культури у певному напрямку, і консервативна, яка на­магається зберегти ядро культури незмінним.

Нині в художньому житті України ці тенденції культурної політики злилися: інтенсивно насаджується агресивна картина світу західного, в основному американського зразка і одночасно, простежується прагнення відродити і популяризувати власне на­ціональні гуманістичні традиції.

Інструментами культурної політики є: - сучасна система освіти, яка здійснює «експертизу» творів мистецтва, розділяючи їх на гідні і не варті уваги нащадків;

172

173

• фінансування установ культури: театрів, концертних залів, музеїв, бібліотек, архівів;

• преміювання за видатні заслуги діячів мистецтва; прису­дження почесних звань;

• телепередачі і публікації в пресі;

• занесення імен відомих діячів культури і мистецтва у відпо­відні довідники й енциклопедії.

На сьогодні ЮНЕСКО визначає такі напрями культурної по­літики в Європі: зберегти культурну розмаїтість і сприяти розви­тку культур; реалізувати потенційні можливості локальних куль­тур; використовувати потенціал культури на індивідуальному, соціальному і національному рівнях; враховувати всі можливості для перетворення культури в силу, здатну підтримувати і стабілі­зувати гуманітарний розвиток суспільства.

При вивченні питання «Естетичне виховання

та його функціональні особливості» необхідно усвідомити, що естетичне виховання спрямоване на формування цілісної тво­рчої особистості. Воно охоплює інтелектуальну, емоційну, вольо­ву ціннісно-орієнтаційну її сторони.

Естетичне виховання визначає не тільки знання, а й характер людини. При цьому особистість формується під впливом естети­чної теорії, природного і суспільного світу, творів мистецтва, ес­тетичної діяльності.

Цілі естетичного виховання широкомасштабні. У них відсут­ня пряма користь, але виявляється суспільна значимість процесу, людина орієнтується на загальнолюдські цінності, усвідомлюючи їх пріоритетне значення. Якщо моральне виховання передбачає формування людини із соціальними якостями, актуальними для даного суспільства, то естетичне має на увазі не тільки дане сус­пільство, а все людство як орієнтир і критерій життєдіяльності особистості. Естетичне виховання розвиває творчі здібності лю­дини, навчає її ставитися до світу істинно по-людськи. У цьому є джерело актуальності та подальшого розширення значення ес­тетичного виховання.

Головний показник естетичної вихованості людини - її само­стійні творчі особистісні дії, їх гуманний характер, благородний тип поводження, манери і зовнішній вигляд.

функціональними особливостями естетичного виховання є: артистизм (удосконалення почуттів, смаків людини, її вигляду і поводінки); цінісно-орієнтаційний ефект (прищеплення особис­тості здатності оцінювати явища дійсності та мистецтва); креати-вність (пробудження в людині художника).

Мистецтво - ядро і основний засіб естетичного виховання. Вища мета мистецтва - всебічний розвиток соціальнозначимої і самодостатньої особистості, формування її потреб і ціннісних орієнтирів. Розвиток людини, її безперервне удосконалення від­буваються через суспільство, в ім'я людей, а розвиток суспільст­ва - через людину, в ім'я особистості. Сприяти історичному про­гресу в ім'я щастя людини - вище призначення мистецтва.

# * *

Додаткова література:

Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Эсте­тика», «Культура», «Духовность».

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Эстетика», «Культура», «Воспитаниео».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Естетика», «Культура».

174

175

Розділ III. Філософія мислення