- •Тема 1. Філософія, коло її проблем та роль у суспільстві
- •Тема 2. Основні історичні типи філософії
- •Тема 3. Філософська думка в Україні у XI - XXI ст.
- •Тема 4. Основні філософські концепції сучасності
- •Теоретична частина:
- •Тема 5. Філософське розуміння світу: буття, матерія
- •Тема 6. Філософське розуміння свідомості
- •Тема 7. Суспільна свідомість та її структура
- •Тема 8. Пізнання і його основні форми
- •Тема 9. Наукове пізнання
- •Тема 10. Діалектика, її закони та категорії
- •Тема 11. Природа як предмет філософського дослідження
- •Тема 12. Суспільство: основи філософського аналізу
- •Тема 13. Суспільство як система, що розвивається
- •Тема 14. Буття людини як проблема філософії
- •Тема 15. Особистість і суспільство
- •Тема 16. Культура і цивілізація
- •Тема 17.
- •Тема 18. Предмет етики
- •Тема 19. Основні етичні вчення.
- •Тема 20. Категорії етики
- •Тема 21. Естетика як наука та її категорії
- •Тема 22. Історія естетичної думки
- •Тема 23. Художня реальність України і шляхи естетичного виховання економічних кадрів
- •Тема 24. Логіка як основа філософського світогляду
- •Тема 25. Складні форми мислення: судження та умовивід
- •Тема 26. Логіка дискурса. Доказ і спростування
- •Тема 27. Релігія як форма світогляду, її предмет і функції
- •Тема 28. Релігійно-філософські системи: світові і національні
- •Тема 29. Свобода совісті і толерантність
- •Тема 31. Сутність культури та її ґенеза
- •Тема 32.
- •Основних термінів курсу
- •Тематика контрольних робіт
- •Свідоцтво дк №2458 від 30.03.2006
Тема 9. Наукове пізнання
Специфіка наукового пізнання.
Співвідношення емпіричного і теоретичного знання.
Форми і методи наукового пізнання.
При вивченні питання «Специфіка наукового пізнання»
необхідно усвідомити сутність і значення науки як феномена духовної культури.
Наука, є специфічною сферою людської діяльності, спрямованою на виробництво, систематизацію і перевірку об'єктивно-значимих знань. У цьому аспекті наука - це розвинута система знань. Вона є також — соціальним інститутом і безпосередньою продуктивною силою.
Науку характеризує відносна самостійність і внутрішня логіка розвитку, способи (методи) пізнання і реалізації ідей, етичні внутрішньонаукові норми, а також соціально-психологічні особливості об'єктивно-сутнісного сприйняття дійсності, тобто стиль наукового мислення.
Найчастіше науку визначають через її власну підставу, а саме: 1) наукову картину світу, 2) ідеали і норми науки, 3) філософські принципи і методи.
Під науковою картиною світу розуміють систему теоретичних уявлень про реальність, що виробляється шляхом узагальнення найважливіших знань, накопичених науковим співтовариством на певному етапі розвитку науки.
До ідеалів і норм науки відносять інваріанти (фр. invariant -що не змінюється), які впливають на розвиток наукового знання, задають орієнтири наукового пошуку. Такими в науці є самоцін-ність істини і цінність новизни, вимоги неприпустимості фальсифікації та плагіату.
Безпосередніми цілями науки є дослідження, опис, пояснення, прогнозування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення.
До світоглядних джерел науки прийнято відносити міф і релігію (зокрема, християнство). її світоглядною основою є певна
66
67
філософська концепція - матеріалізм, ідеалізм, натуралізм, сенсуалізм, раціоналізм, агностицизм.
Наукова проблематика продиктована як найближчими, так і майбутніми потребами суспільства, політичним процесом, інтересами соціальних груп, економічною кон'юнктурою, демографічними коливаннями, рівнем духовних запитів народу, культурними традиціями.
Специфіка наукового пізнання характеризується такими складовими: об'єктивність; системність; обґрунтованість; емпірична доведеність; певна соціальна спрямованість; тісний зв'язок з практикою.
Від усіх способів освоєння світу наука відрізняється наявністю спеціальної мови для опису об'єктів дослідження і процедурою доведенням істинності результатів наукового пошуку.
Наукове пізнання є різновидом суб'єктно-об'єктних відносин, головна сутнісна риса яких - наукова раціональність. Раціональність суб'єкта, що пізнає, знаходить своє вираження в апеляції до доводів розуму і досвіду, у логіко-методологічній упорядкованості процесу мислення, у впливі на наукову творчість існуючих ідеалів і норм науки.
Як складова частина духовного виробництва, наука пов'язана з цілевизначенням. Вона здатна перетворитися в безпосередню продуктивну силу у формі знань і нових технологій, принципів організації праці, нових матеріалів, устаткування.
Нарешті студенту варто звернути увагу ще на одну особливість наукового пізнання. Воно виступає як міра розвиненості здібностей людини до творчості, конструктивно-теоретичного перетворення дійсності і самої себе. Іншими словами, наукова діяльність продукує не тільки нові технології, створює матеріали, устаткування й інструменти, але, будучи частиною духовного виробництва, дозволяє людям творчо самореалізуватися, об'єктивувати ідеї та гіпотези збагачуючи, тим самим, культуру.
Розглядаючи питання «Співвідношення емпіричного і теоретичного знання», слід пам'ятати, що знання в будь-якій галузі науки мають два тісно взаємозалежних рівні - емпіричний і теоретичний. Єдність двох рівнів (шарів) наукового знання випливає з пізнавальних здібностей суб'єкта. Разом з тим, вона визначається дворівневим характером функціонування об'єкта (явище - сутність). Ці рі-
вні відрізняються один від одного, відмінність ця задається способом відображення об'єкта суб'єктом наукового пізнання. Без експериментальних даних теоретичні знання не можуть бути конкретними і достовірними, так само як і емпіричні дослідження не можуть не враховувати шляхи, що прокладаються теорією.
Емпіричний рівень пізнання - це рівень нагромадження знань і фактів про досліджувані об'єкти. На цьому рівні пізнання об'єкт відбивається зв'язками і відносинами, що є доступними для споглядання і спостереження.
На теоретичному рівні досягається синтез наукового знання у вигляді наукової теорії. Теоретичний, концептуальний у своїй основі, рівень наукового знання покликаний систематизувати, пояснити і передбачити факти, встановлені в ході емпіричного дослідження.
Факт є зафіксованим емпіричним знанням. Він — синонім понять «подія», «результат». Факти в науці виконують не тільки роль інформаційного джерела та емпіричної основи теоретичних міркувань, а й служать критерієм 'їхньої вірогідності, істинності. У свою чергу, теорія формує концептуальну основу факту: виділяє досліджуваний аспект дійсності, задає мову, якою описуються факти, детермінує засоби і методи експериментального дослідження.
Наукове знання розвертається за схемою: проблема - гіпотеза - теорія, кожний елемент якої відбиває ступінь проникнення суб'єкта, що пізнає, у сутність об'єктів науки.
Пізнання починається з усвідомлення або постановки проблеми. Проблема - це ще невідоме, яке необхідно пізнати, це питання дослідника до об'єкта. Вона являє собою: 1) труднощі, перешкоди у вирішенні пізнавального завдання; 2) суперечливі умови питання; 3) задачу, усвідомленого формулювання вихідної пізнавальної ситуації; 4) концептуальний (ідеалізований) об'єкт наукової теорії; 5) питання, які виникають у ході пізнання питання, практичний або теоретичний інтерес, що мотивує науковий пошук.
Гіпотеза - це наукове допущення або припущення щодо сутності об'єкта, сформульоване на основі ряду відомих фактів. Вона проходить дві стадії: висування і перевірки. У міру того, як гіпотеза перевіряється й обґрунтовується, вона може бути відкинута як неспроможна, але може бути і «відшліфована» до істинної теорії.
Теорія — це форма наукового знання, що дає цілісне відображення істотних зв'язків досліджуваного об'єкта. Теорія як
68
69
цілісна система знань, що розвивається, має таку структуру: а) аксіоми, принципи, закони, фундаментальні поняття; б) ідеалізований об'єкт у вигляді абстрактної моделі зв'язків і властивостей об'єкта; в) логічні прийоми і методи; г) закономірності і положення, виведені з основних тез теорії.
Теорія виконує такі функції: описову, пояснювальну, прогностичну (передбачувальну), синтетичну, методологічну і практичну.
Опис є первісне, приблизне фіксування, вичленовування й упорядкування ознак, рис і властивостей досліджуваного об'єкта. До опису того чи іншого явища вдаються у тих випадках, коли неможливо дати чітке наукове визначення поняття. Опис відіграє важливу роль у процесі становлення теорії, особливо на початкових її етапах.
Пояснення здійснюється у формі висновку або системи висновків з використанням тих положень, що вже містяться в теорії. Цим відрізняється теоретичне пояснення від повсякденного, яке базується на буденному досвіді.
Прогноз, передбачення. Наукова теорія дозволяє простежити тенденції подальшого розвитку об'єкта, передбачати, що буде з ним у майбутньому. Найбільшими прогностичними можливостями володіють теорії, які відрізняються широтою охоплення тієї чи іншої області дійсності, глибиною проблем і парадигмальністю (тобто комплексом нових принципів і наукових методів) їх вирішення.
Синтезуюча функція. Наукова теорія упорядковує великий емпіричний матеріал, узагальнює його, є синтезом цього матеріалу на основі певного єдиного принципу. Синтезуюча функція теорії виявляється також і в тому, що усуває роздробленість, роз'єднаність, фрагментарність окремих компонентів теорії, дає можливість знайти принципово нові зв'язки і системні якості між структурними компонентами теоретичної системи.
Методологічна функція. Наукова теорія поповнює методологічний арсенал науки, виступаючи у вигляді певного методу пізнання. Саме сукупність принципів формування і практичного застосування методів пізнання і перетворення дійсності і є методологією освоєння людиною світу.
Практична функція. Створення теорії не є самоціллю для наукового пізнання. Наукова теорія не мала б такого значення, якби не була потужним засобом для подальшого удосконалення
наукового пізнання. У цьому сенсі теорія, з одного боку, виникає і формується в процесі практичної діяльності людей, а з іншого сама практична діяльність здійснюється на основі теорії, висвітлюється і направляється теорією.
Переходячи до вивчення питання «Форми і методи наукового пізнання», слід усвідомити, що наукове пізнання не може обійтися без методології.
Метод - це система принципів, прийомів і вимог, якими керуються в процесі наукового пізнання, спосіб відтворення в мисленні досліджуваного об'єкта, що досліджується.
Методи наукового пізнання поділяються на спеціальні (ті, що використовуються тільки окремими науками), загальнонауко-ві й універсальні (філософські). Залежно від ролі і місця в науковому пізнанні існують методи формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, дослідження і викладу. У науці має місце поділ на методи природних і гуманітарних наук. Специфіка перших (методи фізики, хімії, біології) визначається необхідністю пояснення причинно-наслідкових зв'язків між явищами і процесами природи, других (методи феноменології, герменевтики, структуралізму) - розумінням сутності людини та її світу.
До методів і прийомів наукового пізнання належать:
спостереження - систематичне, цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, з метою ознайомлення з об'єктом. Воно може містити в собі процедуру виміру кількісних відносин досліджуваного об'єкта;
експеримент - прийом дослідження, при якому об'єкт ставиться в умови, які точно враховуються, або штучно відтворюється з метою з'ясування тих чи інших властивостей;
аналогія - встановлення подібності деяких ознак, властивостей і відносин об'єктів, і на цій підставі припущення про подібність у них інших ознак;
моделювання - метод дослідження, при якому об'єкт дослідження замінюється іншим об'єктом (моделлю), подібним до першого. Модель піддається експерименту з метою одержання нових знань, що, у свою чергу, оцінюються і додаються до досліджуваного об'єкта. Велике значення в науці набуло комп'ютерне моделювання, що дозволяє моделювати будь-які процеси і явища;
70
71
формалізація
-
дослідження об'єкта з боку форми з метою
більш
глибокого пізнання змісту, що дозволяє
оперувати знаками,
формулами, схемами, діаграмами;
ідеалізація - граничний відхід від реальних властивостей предмета, коли суб'єкт подумки конструює об'єкт, прообраз якого існує в реальному світі («абсолютно тверде тіло», «ідеальна рідина»);
аналіз - розчленування досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції з метою розглянути зв'язки і відносини окремих елементів;
синтез - прийом дослідження, який поєднує розчленовані аналізом елементи з метою виявлення закономірних, істотних зв'язків і відносин об'єкта;
індукція - рух думки від часткового до загального, від одиничних випадків до загальних висновків;
дедукція — рух думки від загального до часткового, від загальних положень до окремих випадків.
Викладені вище методи наукового пізнання широко використовуються на емпіричному і теоретичному .рівнях пізнання. На відміну від них, метод сходження від абстрактного до конкретного, а також історичний і логічний методи застосовуються в першу чергу на теоретичному рівні пізнання.
Метод сходження від абстрактного до конкретного - це метод теоретичного дослідження і викладу, суттю якого є рух наукової думки від вихідної абстракції ("початок" - однобічне, неповне знання) до відтворення в теорії цілісного образа досліджуваного процесу чи явища. Цей метод застосовують також ті наукові дисципліни, в яких йдуть від окремих понять (абстрактного) до багатобічного знання (конкретного).
Історичний метод вимагає вивчення предмета у його розвитку і зміні з усіма дрібними деталями і другорядними ознаками, відслідковування всієї історії розвитку даного явища (від його минулого стану до теперішнього) у всій повноті і різноманітті його аспектів.
Логічний метод є відображенням історичного, але він не повторює історію у всіх деталях, а бере найістотніше від неї, відтворюючи розвиток об'єкта на рівні сутності, тобто без історичної форми.
Серед наукових методів дослідження особливе місце посідає системний підхід, який є сукупністю загальнонаукових вимог (принципів), за допомогою яких будь-які об'єкти можуть розглядатися як системи. Системний аналіз має на увазі: а) виявлення залежності кожного елемента від його функцій і місця в системі з урахуванням того, що властивості цілого не зводяться до суми властивостей його елементів; б) аналіз поводження системи з точки зору обумовленості її включеними в неї елементами, а також властивостями її структури; в) вивчення механізму взаємодії системи і середовища, в яке вона «вписана»; г) дослідження системи як динамічної цілісності.
Системний підхід має велику евристичну цінність, оскільки може бути застосовний для аналізу як природно-наукових, так і соціологічно-гуманітарних і технічних об'єктів.
* * *
Довідкова література:
Лебедев СА. Философия науки. Словарь основных терминов. -М., 2004. Ст.: «Метод», «Методология», «Наука», «Научная картина мира», «Наблюдение», «Научная проблема», «Научная теория», «Теоретическое и эмпирическое».
Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Вне-научное знание», «Дедукция», «Гипотеза», «Гносеология», «Знание», «Знание и незнание», «Методология», «Наука», «Теория».
Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Метод», «Наука», «Интуиция», «Эмпирическое и теоретическое», «Познание» и др.
Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Методологія науки», «Наука», «Інтуїція», «Емпіричне і теоретичне» та ін.
72
73
