Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Вступ до філософії.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Тема 9. Наукове пізнання

  1. Специфіка наукового пізнання.

  2. Співвідношення емпіричного і теоретичного знання.

  3. Форми і методи наукового пізнання.

При вивченні питання «Специфіка наукового пізнання»

необхідно усвідомити сутність і значення науки як феномена ду­ховної культури.

Наука, є специфічною сферою людської діяльності, спрямо­ваною на виробництво, систематизацію і перевірку об'єктивно-значимих знань. У цьому аспекті наука - це розвинута система знань. Вона є також — соціальним інститутом і безпосередньою продуктивною силою.

Науку характеризує відносна самостійність і внутрішня логі­ка розвитку, способи (методи) пізнання і реалізації ідей, етичні внутрішньонаукові норми, а також соціально-психологічні особ­ливості об'єктивно-сутнісного сприйняття дійсності, тобто стиль наукового мислення.

Найчастіше науку визначають через її власну підставу, а са­ме: 1) наукову картину світу, 2) ідеали і норми науки, 3) філософські принципи і методи.

Під науковою картиною світу розуміють систему теоре­тичних уявлень про реальність, що виробляється шляхом уза­гальнення найважливіших знань, накопичених науковим співтова­риством на певному етапі розвитку науки.

До ідеалів і норм науки відносять інваріанти (фр. invariant -що не змінюється), які впливають на розвиток наукового знання, задають орієнтири наукового пошуку. Такими в науці є самоцін-ність істини і цінність новизни, вимоги неприпустимості фальси­фікації та плагіату.

Безпосередніми цілями науки є дослідження, опис, пояснен­ня, прогнозування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення.

До світоглядних джерел науки прийнято відносити міф і ре­лігію (зокрема, християнство). її світоглядною основою є певна

66

67

філософська концепція - матеріалізм, ідеалізм, натуралізм, сенсу­алізм, раціоналізм, агностицизм.

Наукова проблематика продиктована як найближчими, так і майбутніми потребами суспільства, політичним процесом, інте­ресами соціальних груп, економічною кон'юнктурою, демографі­чними коливаннями, рівнем духовних запитів народу, культур­ними традиціями.

Специфіка наукового пізнання характеризується такими складовими: об'єктивність; системність; обґрунтованість; емпіри­чна доведеність; певна соціальна спрямованість; тісний зв'язок з практикою.

Від усіх способів освоєння світу наука відрізняється наявніс­тю спеціальної мови для опису об'єктів дослідження і процеду­рою доведенням істинності результатів наукового пошуку.

Наукове пізнання є різновидом суб'єктно-об'єктних відно­син, головна сутнісна риса яких - наукова раціональність. Раціо­нальність суб'єкта, що пізнає, знаходить своє вираження в апеля­ції до доводів розуму і досвіду, у логіко-методологічній упоряд­кованості процесу мислення, у впливі на наукову творчість існу­ючих ідеалів і норм науки.

Як складова частина духовного виробництва, наука пов'язана з цілевизначенням. Вона здатна перетворитися в безпосередню продуктивну силу у формі знань і нових технологій, принципів організації праці, нових матеріалів, устаткування.

Нарешті студенту варто звернути увагу ще на одну особли­вість наукового пізнання. Воно виступає як міра розвиненості здібностей людини до творчості, конструктивно-теоретичного перетворення дійсності і самої себе. Іншими словами, наукова ді­яльність продукує не тільки нові технології, створює матеріали, устаткування й інструменти, але, будучи частиною духовного ви­робництва, дозволяє людям творчо самореалізуватися, об'єктиву­вати ідеї та гіпотези збагачуючи, тим самим, культуру.

Розглядаючи питання «Співвідношення емпіричного і теоре­тичного знання», слід пам'ятати, що знання в будь-якій галузі нау­ки мають два тісно взаємозалежних рівні - емпіричний і теоретич­ний. Єдність двох рівнів (шарів) наукового знання випливає з пізна­вальних здібностей суб'єкта. Разом з тим, вона визначається дворів­невим характером функціонування об'єкта (явище - сутність). Ці рі-

вні відрізняються один від одного, відмінність ця задається спосо­бом відображення об'єкта суб'єктом наукового пізнання. Без експе­риментальних даних теоретичні знання не можуть бути конкретни­ми і достовірними, так само як і емпіричні дослідження не можуть не враховувати шляхи, що прокладаються теорією.

Емпіричний рівень пізнання - це рівень нагромадження знань і фактів про досліджувані об'єкти. На цьому рівні пізнан­ня об'єкт відбивається зв'язками і відносинами, що є доступними для споглядання і спостереження.

На теоретичному рівні досягається синтез наукового знання у вигляді наукової теорії. Теоретичний, концептуальний у своїй основі, рівень наукового знання покликаний систематизувати, пояснити і пе­редбачити факти, встановлені в ході емпіричного дослідження.

Факт є зафіксованим емпіричним знанням. Він — синонім по­нять «подія», «результат». Факти в науці виконують не тільки роль інформаційного джерела та емпіричної основи теоретичних мірку­вань, а й служать критерієм 'їхньої вірогідності, істинності. У свою чергу, теорія формує концептуальну основу факту: виділяє досліджу­ваний аспект дійсності, задає мову, якою описуються факти, детермі­нує засоби і методи експериментального дослідження.

Наукове знання розвертається за схемою: проблема - гіпоте­за - теорія, кожний елемент якої відбиває ступінь проникнення суб'єкта, що пізнає, у сутність об'єктів науки.

Пізнання починається з усвідомлення або постановки проблеми. Проблема - це ще невідоме, яке необхідно пізнати, це питання до­слідника до об'єкта. Вона являє собою: 1) труднощі, перешкоди у ви­рішенні пізнавального завдання; 2) суперечливі умови питання; 3) за­дачу, усвідомленого формулювання вихідної пізнавальної ситуації; 4) концептуальний (ідеалізований) об'єкт наукової теорії; 5) питання, які виникають у ході пізнання питання, практичний або теоретичний ін­терес, що мотивує науковий пошук.

Гіпотеза - це наукове допущення або припущення щодо сутнос­ті об'єкта, сформульоване на основі ряду відомих фактів. Вона про­ходить дві стадії: висування і перевірки. У міру того, як гіпотеза пе­ревіряється й обґрунтовується, вона може бути відкинута як неспро­можна, але може бути і «відшліфована» до істинної теорії.

Теорія — це форма наукового знання, що дає цілісне відо­браження істотних зв'язків досліджуваного об'єкта. Теорія як

68

69

цілісна система знань, що розвивається, має таку структуру: а) аксіоми, принципи, закони, фундаментальні поняття; б) ідеалізо­ваний об'єкт у вигляді абстрактної моделі зв'язків і властивостей об'єкта; в) логічні прийоми і методи; г) закономірності і поло­ження, виведені з основних тез теорії.

Теорія виконує такі функції: описову, пояснювальну, прогностич­ну (передбачувальну), синтетичну, методологічну і практичну.

Опис є первісне, приблизне фіксування, вичленовування й упорядкування ознак, рис і властивостей досліджуваного об'єкта. До опису того чи іншого явища вдаються у тих випадках, коли неможливо дати чітке наукове визначення поняття. Опис відіграє важливу роль у процесі становлення теорії, особливо на початко­вих її етапах.

Пояснення здійснюється у формі висновку або системи ви­сновків з використанням тих положень, що вже містяться в теорії. Цим відрізняється теоретичне пояснення від повсякденного, яке базується на буденному досвіді.

Прогноз, передбачення. Наукова теорія дозволяє простежити тенденції подальшого розвитку об'єкта, передбачати, що буде з ним у майбутньому. Найбільшими прогностичними можливостями во­лодіють теорії, які відрізняються широтою охоплення тієї чи іншої області дійсності, глибиною проблем і парадигмальністю (тобто комплексом нових принципів і наукових методів) їх вирішення.

Синтезуюча функція. Наукова теорія упорядковує великий емпіричний матеріал, узагальнює його, є синтезом цього матеріа­лу на основі певного єдиного принципу. Синтезуюча функція те­орії виявляється також і в тому, що усуває роздробленість, роз'­єднаність, фрагментарність окремих компонентів теорії, дає мож­ливість знайти принципово нові зв'язки і системні якості між структурними компонентами теоретичної системи.

Методологічна функція. Наукова теорія поповнює методоло­гічний арсенал науки, виступаючи у вигляді певного методу пі­знання. Саме сукупність принципів формування і практичного за­стосування методів пізнання і перетворення дійсності і є методо­логією освоєння людиною світу.

Практична функція. Створення теорії не є самоціллю для наукового пізнання. Наукова теорія не мала б такого значення, якби не була потужним засобом для подальшого удосконалення

наукового пізнання. У цьому сенсі теорія, з одного боку, виникає і формується в процесі практичної діяльності людей, а з іншого сама практична діяльність здійснюється на основі теорії, висвіт­люється і направляється теорією.

Переходячи до вивчення питання «Форми і методи науко­вого пізнання», слід усвідомити, що наукове пізнання не може обійтися без методології.

Метод - це система принципів, прийомів і вимог, якими ке­руються в процесі наукового пізнання, спосіб відтворення в мис­ленні досліджуваного об'єкта, що досліджується.

Методи наукового пізнання поділяються на спеціальні (ті, що використовуються тільки окремими науками), загальнонауко-ві й універсальні (філософські). Залежно від ролі і місця в науко­вому пізнанні існують методи формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, дослідження і викладу. У науці має місце поділ на методи природних і гуманітарних наук. Специфіка перших (ме­тоди фізики, хімії, біології) визначається необхідністю пояснення причинно-наслідкових зв'язків між явищами і процесами приро­ди, других (методи феноменології, герменевтики, структураліз­му) - розумінням сутності людини та її світу.

До методів і прийомів наукового пізнання належать:

спостереження - систематичне, цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, з метою ознайомлення з об'єктом. Воно може містити в собі процедуру виміру кількісних відносин досліджу­ваного об'єкта;

експеримент - прийом дослідження, при якому об'єкт ста­виться в умови, які точно враховуються, або штучно відтворю­ється з метою з'ясування тих чи інших властивостей;

аналогія - встановлення подібності деяких ознак, властиво­стей і відносин об'єктів, і на цій підставі припущення про подіб­ність у них інших ознак;

моделювання - метод дослідження, при якому об'єкт дослі­дження замінюється іншим об'єктом (моделлю), подібним до першого. Модель піддається експерименту з метою одержання нових знань, що, у свою чергу, оцінюються і додаються до дослі­джуваного об'єкта. Велике значення в науці набуло комп'ютерне моделювання, що дозволяє моделювати будь-які процеси і явища;

70

71

формалізація - дослідження об'єкта з боку форми з метою більш глибокого пізнання змісту, що дозволяє оперувати знака­ми, формулами, схемами, діаграмами;

ідеалізація - граничний відхід від реальних властивостей пред­мета, коли суб'єкт подумки конструює об'єкт, прообраз якого існує в реальному світі («абсолютно тверде тіло», «ідеальна рідина»);

аналіз - розчленування досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції з метою розглянути зв'язки і відноси­ни окремих елементів;

синтез - прийом дослідження, який поєднує розчленовані аналізом елементи з метою виявлення закономірних, істотних зв'язків і відносин об'єкта;

індукція - рух думки від часткового до загального, від оди­ничних випадків до загальних висновків;

дедукція — рух думки від загального до часткового, від зага­льних положень до окремих випадків.

Викладені вище методи наукового пізнання широко викорис­товуються на емпіричному і теоретичному .рівнях пізнання. На відміну від них, метод сходження від абстрактного до конкрет­ного, а також історичний і логічний методи застосовуються в пе­ршу чергу на теоретичному рівні пізнання.

Метод сходження від абстрактного до конкретного - це метод теоретичного дослідження і викладу, суттю якого є рух на­укової думки від вихідної абстракції ("початок" - однобічне, не­повне знання) до відтворення в теорії цілісного образа досліджу­ваного процесу чи явища. Цей метод застосовують також ті нау­кові дисципліни, в яких йдуть від окремих понять (абстрактного) до багатобічного знання (конкретного).

Історичний метод вимагає вивчення предмета у його розви­тку і зміні з усіма дрібними деталями і другорядними ознаками, відслідковування всієї історії розвитку даного явища (від його минулого стану до теперішнього) у всій повноті і різноманітті йо­го аспектів.

Логічний метод є відображенням історичного, але він не по­вторює історію у всіх деталях, а бере найістотніше від неї, від­творюючи розвиток об'єкта на рівні сутності, тобто без історич­ної форми.

Серед наукових методів дослідження особливе місце посідає системний підхід, який є сукупністю загальнонаукових вимог (принципів), за допомогою яких будь-які об'єкти можуть розгля­датися як системи. Системний аналіз має на увазі: а) виявлення залежності кожного елемента від його функцій і місця в системі з урахуванням того, що властивості цілого не зводяться до суми властивостей його елементів; б) аналіз поводження системи з то­чки зору обумовленості її включеними в неї елементами, а також властивостями її структури; в) вивчення механізму взаємодії сис­теми і середовища, в яке вона «вписана»; г) дослідження системи як динамічної цілісності.

Системний підхід має велику евристичну цінність, оскільки може бути застосовний для аналізу як природно-наукових, так і соціологічно-гуманітарних і технічних об'єктів.

* * *

Довідкова література:

Лебедев СА. Философия науки. Словарь основных терминов. -М., 2004. Ст.: «Метод», «Методология», «Наука», «Научная кар­тина мира», «Наблюдение», «Научная проблема», «Научная тео­рия», «Теоретическое и эмпирическое».

Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Вне-научное знание», «Дедукция», «Гипотеза», «Гносеология», «Зна­ние», «Знание и незнание», «Методология», «Наука», «Теория».

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Метод», «Наука», «Интуиция», «Эмпирическое и теоретиче­ское», «Познание» и др.

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Методологія науки», «Наука», «Інтуїція», «Емпіричне і теорети­чне» та ін.

72

73